УДАЧИН: «Сидимо на базі сім місяців — уже дах їде»

Срібна нагорода на чемпіонаті світу 2006 року в Домініканській Республіці стала для важкоатлета Артема Удачина першою після дискваліфікації на два з половиною роки. Із тієї історії донеччанин зробив належні висновки, і зараз готується до штурму олімпійських вершин у Пекіні, де прагнутиме відігратися за невдачі попередніх років. Дещо полегшить завдання Удачину на Олімпіаді–2008 відсутність лідера вагової категорії понад 105 кг іранця Реза–Заде.

«Четверте місце не задовольнить»
— Нас уже лякають погодними умовами Пекіна. Атлети, які прибули на Ігри, розповідають про шалену 42–градусну спеку й доволі високу вологість, — почав Артем. — Думаю, нормально переносити подібний клімат можуть лише місцеві мешканці — звикнути до цього неможливо.
Ми ж почали готуватися до умов змагань удома — поступово перейшли на пекінський час. Дуже важко змусити себе лягати спати о сьомій вечора, а от вставати о п’ятій простіше. Робимо зарядку, снідаємо — й у тренувальний зал. Друге заняття проводимо о 14.30, адже саме в цей час відбуватимуться олімпійські змагання.

— Результати на тренуваннях дають привід для оптимізму?
— У ривку я зараз піднімаю 200 кг, у поштовху — 240. Такий результат у Пекіні, думаю, дозволить піднятися лише на п’яте місце. Скільки треба для перемоги — дізнаємося 19 серпня. Гадаю, 460 кг у сумі гарантує олімпійське «золото».
Розподіл медалей важко передбачити, адже в нашій категорії є п’ять–шість приблизно рівних за класом атлетів, і не вгадаєш, хто скільки підніме в Китаї. Багато що залежатиме від того, наприклад, як спортсмен спав перед стартом, що їв, як пристосувався до клімату тощо. Але, якщо обмежуся четвертим місцем, усі муки того не будуть варті.

— Які висновки ви зробили, отримавши перший олімпійський досвід у Сіднеї–2000?
— Мені не вдалося продемонструвати свій потенціал повною мірою через цілий букет травм. Особливо непокоїло коліно, але не хотілося втрачати можливості виступити на Олімпіаді. Тоді, у 20 років, я не претендував на медалі, а проходив своєрідну «обкатку». Повернувшись із Австралії, одразу пішов на операцію, бо, крім усього іншого, порвав зв’язку в чотирьох місцях.

— Зараз проблем зі здоров’ям не відчуваєте?
— З’явилася невеличка травма спини, але, сподіваюся, це робочий момент, адже ушкодження у нас — повсякденна річ. Останній чемпіонат України пропустив через травму плеча — півтора місяця сидів у Кончі–Заспі туристом. Гадаю, встигну до початку змагань повністю позбутися «неполадки», аби вона не завадила виступати на повну потужність.

«На шару» нічого не дається»
— Олімпіаду в Афінах, яку ви пропустили через дискваліфікацію, дивилися по телебаченню?
— Так. Шкода, що мене там не було, — як мінімум «бронзу» я б отримав. Мої результати це підтверджували, тоді я перебував на підйомі й міг ще додавати... Вважаю, в мене відібрали медаль. Адже перед виїздом на ті злощасні змагання я здав допінг–тест в Україні, який нічого забороненого в аналізах не виявив. Після тієї історії я нічого не п’ю з відкритих пляшок.

— У цьому році Всесвітнє антидопінгове агентство, мабуть, особливо активно турбує?
— Із січня, коли ми почали підготовку до Олімпіади в Кончі–Заспі, разів шість чи сім навідувалися.

— Як вільний час проводите?
— На дивані — телевізор, інтернет, книги. Режим — ляжемо й лежимо (сміється). Постійно перебувати на базі важко психологічно — вже дах їде. Іноді, аби розважитися, дуркуємо (у перерві під час тренування Удачин і Шимечко посадили Надію Миронюк на тарілку з крейдою).

— Ваше прізвище налаштовує на позитивний настрій...
— Не допомагає. Будемо вважати, поки що. Насправді ж «на шару» в спорті нічого не дається.

Андрій ФОМЕНКО

Україна Молода