На Закарпатті футбол не потрібен нікому

На Закарпатті футбол не потрібен нікому

ФК «Закарпаття» провів свій 4-й сезон у вищій лізі чемпіонату України. Провів, нажаль, традиційно невдало (винятком хіба що сезон 2004/05, коли ужгородський клуб вийшовши вдруге до еліти, втримався там ще на рік).

Розпочинався сезон для клубу напрочуд оптимістично. Команда Петра Кушлика в дебютних турах показувала цікавий, натхненний і найголовніше результативний футбол, програючи тільки відвертим фаворитам першості. Виключенням був лише розгром 0:7 від «Арсеналу», який і досі залишається загадкою для багатьох.

Спад гри закарпатців почався із Львова, коли ужгородці програли дербі «Карпатам», а потім протягом двох тижнів поступились вдома «Кривбасу» та були вибиті з Кубка України першоліговим ФК «Львів». Ця невдала серія змусила піти у відставку Петра Кушлика. Досвідчений наставник відчув, що стартовий запал його футболістів ущух, і на перший план в клубі вийшли фінансові проблеми та брак кваліфікованих виконавців. Забути про Кушлика на деякий час змусив Володимир Шаран, який був покликаний рятувати команду. У першому ж матчі під його керівництвом команда здобула принципову перемогу на виїзді над ФК «Харків». Однак... ця перемога була першою і останньою під керівництвом молодого наставника. «Закарпаття» з горем навпіл дограло осінню частину першості, опустившись на останню сходинку.

Навесні вибратись звідти ужгородцям попри всі сподівання  так і не вдалося. Загалом у другому колі «Закарпаття» спромоглося здобути всього на всього 4 очки!!! Гра ужгородців набула зовсім іншого змісту, ніж на початку чемпіонату. І розгроми стали вже не винятками, а закономірностями. Догравала чемпіонат команда під керівництвом тренера дублюючого складу Володимира Васютика. Шарана звільнили після домашнього розгрому від того ж таки ФК «Харків».

Гравцем сезону в команді справедливо можна назвати невтомного ветерана Олександра Чижевського. Наддосвідчений захисник до кінця був справжнім капітаном потопаючого корабля. У свої 37(!), на нашу думку, цей гравець не зіпсував би основу збірної Михайличенка. Краще від інших сезон провели також опорник Іван Козоріз та голкіпер Дмитро Бабенко.

Трансферна політика клубу особливо під час зимового міжсезоння була знову ж таки провальною. Цей факт абсолютно логічний, враховуючи те, що в клубі немає такої посади, як тренер-селекціонер... Якщо на початку сезона оренда грузинів Марцваладзе та Аладашвілі були потрібними придбаннями, то всі інші трансфери клубу були абсолютно провальними. Насамперед це стосувалось атаки команди. Ні Діденко, ні Бабич, ні Ярош, ні Платон, ні Чарльз себе так і не виправдали.

Відкриттям сезону з натяжкою можна назвати албанського захисника Ервіса Крайю, який вдало вписався у оборонні редути ужгородців. Цей гравець, очевидно в наступному сезоні посилить один із клубів еліти. Розчаруванням сезону справедливо можна вважати молодих гравців Микуляка, Ксьондза та Бурого, які попри свій талант не використали шанс сподобатись керівникам потужніших українських клубів. Відтак виділення когось із юних талантів немає сенсу.

Головною причиною провального сезону для команди стала насамперед повна відсутність інфраструктури клубу та нелогічна політика керівництва. «Довірена особа» одного українського нардепа – президент клубу Є.Дорошенко чекав від гравців результату не розраховуючись із ними, що для нинішнього футболу – нонсенс.

По завершенні сезону команду буквально розпустили... У більшості гравців закінчились контракти, які вони продовжувати не будуть напевно! Що чекає на клуб у наступному сезоні наразі уявити важко.

Мирослав НЕБЕСНИК, спеціально для sport.ua