Блог Всеволода Кевлича Я так бачу: «Богу Богове, Кесарю кесареве…»

Юнацький травматизм в спорті явище досить поширене. Не буду щось казати про інші види спорту, але в тенісі вже досить суттєвий відтинок часу постійно бачу молодих гравців затейпованих, перев’язаних в усіх можливих місцях та тих, що грають з надривом та вигуками «да задовбав цей теніс». Що коїться, та що з цим робити? 

 

Поштовхом до цього короткого блогу стали дві події. Перша – травма Даші Лопатецької (дай Боже, щоб все минулося якнайшвидше та без залишків). Друга – відвертий пост Дінари Сафіної щодо винуватців тенісних бід. Спершу процитую Дінару мовою оригіналу.  
 

 

«Моё лицо именно такое, когда в очередной раз родители спрашивают, что их девятилетний ребёнок не бегает кросс, не делает 150 отжиманий и 200 берпи, что он мало тренируется, и вот как ему объяснить, что надо пахать… 

 

Родители, вам в первую очередь нужно сразу в клинику ложиться и лечиться! А ещё вариант! Вы тренируетесь и делаете всё, что делает ваш ребёнок! 

 

Вы тренируетесь, потом вы делаете ОФП, потом вы летите сломя голову, чтобы поиграть на пианино, потом нужно же ещё язык какой-нибудь китайский поучить, а в ночи сделать уроки!!! Вы делаете всё это! Вместе с ребёнком, посмотрим, сколько вы продержитесь! Желаю удачи. 

 

Честно, хочется сказать: угомонитесь! Займитесь собой, пока ваш ребёнок тренируется, ну не стойте над душой у тренера, сходите сами позанимайтесь, вы всё равно ничего не понимаете. А если вы думаете, что посмотрели 10 тренировок с тренером и 15, дай бог, в Youtube и что теннис — это проще простого и можете сами тренировать, так в чём проблема! Мячи покупаете! Встаёте и тренируете! 

Дайте вашему ребёнку развиться! Вырасти счастливым ребёнком! Здоровым, а не со сломанной психикой! Давайте наполняйте ребёнка любовью и поддержкой, а не критикой и сравниванием!!!», – написала Сафина в своём «инстаграме».

 

Шановні батьки! Звертаюсь до вас, бо вічне «я тебе породив, я тебе й вб’ю» не має бути напрямком прямої дії! Бо треба досить тонко відчувати, що ваше бажання бути найкориснішім для своєї дитини має ґрунтуватися на своїх знаннях або вміннях, якщо вони є в обраній для дитини галузі, або на довірі до тих спеціалістів, які здатні бути корисними для вашої дитини. Іншого не дано.  Якщо вам не судилось бути спортсменом, але вам здається, що закони бізнесу чи закони іншої галузі тут мають таке ж саме використання, то подумайте трошки більше й приміть вірне рішення. Прикладів, коли найкращі наміри батьків ставали на заваді успішним кар’єрам їх дітей – безліч. Причини невдач різні, але спільне в них одне – батьки вважали, що краще них самих ніхто не впорається з їх дітьми. При тому, що для цього не було жодних підстав. Бо саме в сфері обраній для дитини, батьки тямили небагато.

Батьки Марі Пірс, Єлєни Докіч, Васіліси Бардіної, що отримали довічний бан від WTA, теж хотіли добра своїм донькам. Перші двоє багато чого досягли в своїх кар’єрах. Третя ледве дійшла до ТОП-100, після чого закинула теніс куди подалі. 

 

Наразі нема сенсу копатися в цілій купі тих, хто не став відомим, бо відразу після 18-ти річчя пустився в усі тяжкі подалі від тенісу, який попри їх бажання нав’язували батьки. «Попри бажання» приходить не відразу. Бо спочатку все всім подобається. Бо є перемоги, є драйв, адреналін. Потім є розуміння, що ця «конячка» може заробити чимало грошей. Й у гру вступає азарт. Особливо тоді, коли для процесу розвитку грошей не вистачає. Завжди казав, що не треба гнатися за очками, рейтингами. Бо ці показники успішності є лише слідством. Наслідком планомірної ґрунтовної праці й досягнутого рівня.  Не треба «захищати» минулорічні очки. Треба думати про здобуття нових. При належній підготовці нові компенсують потенційні втрати. Треба рости з головою, що дивиться вперед, а не назад. Але дивиться з розумом, а не спрагою. Бо людина не коняка. Й всьому є межа. Тому, хай як це не звучить банально, треба обрати тих, кому довіряєш. Якщо тільки собі – то це біда. Й ризик, що аж ніяк не виправдовується недостатніми знаннями та досвідом. Ризик, який може привести до життєвої драми. Щоб не привів – популярне нині – «думайте». 

Всеволод КЕВЛИЧ