Олексій ГУЦУЛЯК: «В Карпатах тренери замінювали і тата, і маму»

Сьогодні вихованцю «левів» Олексію Гуцуляку виповнюється 21 рік. Його шлях у футболі є унікальним з кількох причин. Особливо, якщо брати до уваги його порівняно юний вік та величезний досвід за плечима. Примітно, що слідом за Мар’яном Шведом у списку карпатівських бомбардирів розмістився саме Гуцуляк. Свій день народження від традиційно святкуватиме вдома на Хмельниччині. Про рідне місто Красилів, непростий шлях у футболі, універсалізм на полі, виконання пенальті та багато іншого Олексій розповів в інтерв’ю.

– Думаю, більшість людей сприймають свій день народження, як щось позитивне і радісне, – розповідає Олексій. – Збираються усі рідні і близькі, ти отримуєш подарунки, увагу і хороші слова... Це завжди приємно.

– Де саме святкуватимеш?
– Вдома, у рідному Красилові, що на Хмельниччині. Святкуватиму у колі сім"ї. Вирішив нікуди не їхати і провести час на рідній землі.

– Якщо б у тебе було завдання репрезентувати своє місто і описати його - як би ти це зробив?
– Що можна сказати про місто, яке носить назву Красилів – це просто краса і сила (сміється). Місто у нас невелике, орієнтовно до 30 тисяч мешканців. Зрештою, у нас все є – компактне місто. До обласного центру, Хмельницького, також відносно недалеко, рукою подати.

– Колись у Красилові навіть був професійний футбол.
– Так, коли я був маленьким, то тут існувала команда «Случ», а потім і ФК «Красилів». Кілька сезонів вона провела у Другій лізі та виступала навіть у Першій лізі. На жаль, футбол зараз у нас переживає не найкращі часи. Існує клуб, який виступає в чемпіонаті Хмельницької області, але серйозних завдань не вирішує – все через брак фінансування.

– Як пройшло твоє дитинство в Красилові?
– У мене завжди була ціль – це футбол. Про інше навіть не думав. Розпочав я дуже рано – у 4-річному віці. Не бачив себе в жодній іншій сфері і думав: «Або стану футболістом, або ніким» (посміхається).

– Красилів є рівновіддаленим від Львова та Києва. Чому саме «Карпати»?
– У мого першого тренера займався футболом і досягав певних успіхів місцевий хлопець. Він був старшим за мене на рік і одного дня він вирушив у Академію футболу «Карпати». Якось наставник запропонував і мені поїхати на перегляд. Він порадив батькам, а вони взяли мене і ми разом поїхали до Львова. Взимку я пройшов перегляд, за підсумком якого сказали, щоб ми приїжджали влітку. З того часу я у карпатівські сім’ї.

– Важко було залишити рідний дім у юному віці?
– Я поїхав з дому дуже рано – мені було тільки 12. Першій рік видався дуже важким. Поруч немає батьків, все потрібно робити самому, багато новизни. Однак вже після другого року почував себе у Львові, як вдома. Ніколи не шкодував, що зважився на такий крок.

– Не було телефонних дзвінків батькам з проханнями забрати додому?
– Спочатку було непросто, але я не пригадую, щоб саме так я робив. Просто сумував, але жодних обставин, які мені не подобалися б, тут не було. До мене у Львові завжди привітно ставилися.

– Тренер Тарас Павліш, а згодом і Андрій Дулібський фактично замінили для тебе батьків.
– Так, Тарас Романович і Андрій Васильович виконували функції і тата, і мами. Вони багато навчили мене і я дуже вдячний їм. Те, що я зараз граю на такому рівні – це, передусім, їхня заслуга. Можливо, якби на місці Тараса Павліша був інший тренер, то цього всього могло не статися.

– В Україні протягом тривалого часу існував стереотип – умовно 25-річні гравці вважалися молодими і перспективними, зате в Європі довіряли 18-річним футболістам, які не мали поблажок. Щось схоже ти відчув на собі у «Вільярреалі». У нас «маринують» гравців і їм не дають шансу, який свого часу тобі дав Ігор Йовічевіч?
– Як на мене, колись справді менше довіряли молоді. Зараз молодь не «маринують» і дають більше можливостей, підпускають до основи. Мені тільки 21 виповнюється, але мене вже не називають молодим і перспективним (посміхається).

– Буває таке, що в команді до тебе підходять молодші партнери за порадою?
– Насправді лише кілька хлопців у нашому колективі є молодшими за мене. Було таке, що гравці 1999-го року в УФК запитували про те, що їх цікавило і я розповідав їм про певні речі. Зрештою, я ще не такий старий і все у мене, сподіваюся, попереду. Ближче до 30-ти років, можливо, так і буде. Як це було з Олегом Голодюком чи Ігорем Худоб’яком, які справді могли поділитися досвідом.

– На зимову паузу «Карпати» пішли далеко за межами першої шістки, проте позитивних моментів у першій частині сезону вистачало. Які приємні миттєвості можеш виокремити?
– Місце у турнірній таблиці нас справді не влаштовує. Разом з тим, були позитивні матчі. Взяти хоча б до прикладу виїзну перемогу над «Динамо». Провалів теж вистачало, як і у кожної команди.

– Ти традиційно по ходу сезону змінював позицію на полі. Твій товариш та екс-карпатівець Микола Матвієнко, який є універсальним оборонцем, неодноразово казав, що для адаптації на новій позиції йому потрібно кілька тренувань. Як швидко вдається тобі звикнути до нового амплуа?
– Де б я не грав, дискомфорту жодного немає. Можу закривати кілька позицій. Можливо, колись було трохи важче і я міг казати, що на певній позиції не зможу грати. Втім я перелаштувався і зараз розумію, що це пішло мені на користь і я можу грати практично всюди.

– Завдяки появі Ореста Лебеденка у тебе з’явилася можливість грати на рідній позиції. Жарт, в якому є доля правди?
– Однозначно. Звичайно, мені найкомфортніше виконувати функції центрального чи крайнього нападника. Мабуть, захисник це не зовсім моє, але позицію зліва в захисті я теж можу закрити.

– У жовтні тобі вдалося відзначитися в трьох матчах поспіль, до яких ти потім додав ще один влучний удар з позначки у грі з «Арсенал-Київ». Тебе можна назвати карпатівським пенальтистом?
– Той матч в Києві був непростим, проте ми переважали суперника, могли забивати більше – нам просто не пощастило. Щодо пенальті, то я часто їх треную. Те саме стосується і штрафних ударів. Мабуть, саме тому тренерський штаб довірив мені нагоду пробити. Радий, що не схибив.

– Пропоную завершити тим, з чого розпочинали. День народження – це час для мрій, фантазій і задумів. Вони у тебе будуть пов’язані з футболом?
– Безперечно, я традиційно ставлю собі цілі на новий рік і намагаюся їх виконувати. Цей рік не стане винятком.