КОТЕЛЬНИК: «Казали, що з мене міг вийти добрий футболіст»

Випускник Львівського училища фізичної культури у валлійському Кардіфі довів, що минулорічний поєдинок проти француза Сулеймана Мбає, у якому арбітри зафіксували несправедливу нічию, був не чим іншим, як випадковістю.

Тож тепер Андрій Котельник володіє поясом чемпіона світу у першій напівсередній вазі за версією WBA. Після тріумфальної перемоги над британцем Гевіном Різом Андрій привіз пояс чемпіона до рідного Львова.

Така солодка мить перемоги...
- Андрію, несправедливе суддівство у попередніх поєдинках надихало тебе на боротьбу? Хотілося довести, що саме ти маєш бути чемпіоном?
- Образливо, коли ти перемагаєш, а цю перемогу в тебе нахабно забирають. І ще образливіше, коли це бій за звання чемпіона світу. Ми, боксери, кажемо в таких випадках, що це «гра в одні ворота»... Після бою із Мбає над усе хотілося перемогти. Зараз я усім усе довів, насамперед - самому собі. До Англії я їхав забрати те, що мені належало. Я це зробив, і слава Богу. Йшов до цього важким шляхом. Але по-іншому не буває...

- Що відчував, коли суддя достроково припинив бій з Різом?
- Пам’ятаю гучні крики, переможні обійми, сльози радості... Цю мить не забуду ніколи. Навіть не вірилося - я став чемпіоном світу! Коли суддя достроково припинив бій, в мене ніби друге дихання відкрилося... Загалом, відчуття словами передати неможливо.

- Хто перший привітав з перемогою?
- Мій перший тренер Дмитро Сосновський. Він дивився поєдинок у Львові. Щойно бій завершився, відразу мені зателефонував – я ще навіть з рингу не встиг зійти.

- Про об’єднавчий поєдинок ще не думав?
- Universum Box Promotion його мені організувати не зможе, оскільки це потребує значних коштів. Вони вкладають гроші в німецьких боксерів. Німцям вони платять, і все організовують, просто боксери цієї країни не можуть стати чемпіонами світу. Раніше в них було 20 боксерів, з яких шість - чемпіони світу, а зараз мають 50-60 боксерів, а чемпіонів немає...

- Наступний бій плануєш провести у Львові?
- Так. П’ять років тому свій перший професійний титул я виграв саме у Львові, тому хотілося б захистити титул у рідному місті. Сподіваюся, організація цього дійства нам вдасться, хоча бій за звання чемпіона світу потребує серйозних грошей. Утім, є багато людей, які хочуть допомогти в організації цього поєдинку.

- Про майбутнього суперника говорити ще рано?
- Можу боксувати із будь-яким боксером, у будь-якій країні. Я від суперників ніколи не тікав...

«Авто зупинялося на перехресті, і ми, малі хлопці, мили вікна»
- Чи правда, що ти займався футболом, і з секції тебе вигнали через бійку?
- Було таке... Я став боксером, хоча футбол мені теж подобається. Гадаю, таких результатів, як у боксі, у футболі я б ніколи не досягнув. Хоч багато хто казав, що з мене міг бути хороший футболіст... Футбол я люблю, граю у нього. Боксу це не заважає.

- Твоє дитинство солодким не назвеш...
- Я виріс на вулиці. Я був бідним і усього досягнув сам. Не можу сказати, що зараз багатий, але завдяки боксу маю хороші знайомства, добрі контакти, ні в чому собі не відмовляю... Я переживав тяжкі періоди - фінансові, фізичні, психологічні. Навіть хотілося з тим усім покінчити... Але характер і терпіння врешті-решт привели до перемог. Добре, що ще в дитинстві я навчився заробляти якусь копійку...

- Як саме?
- Коли мені було 10 років, я мив машини. Авто зупинялося на перехресті, і ми, малі хлопці, мили вікна. За це мали кілька копійок. Також я продавав морозиво на стадіоні «Дружба», який тепер називається «Україна». Тоді там ще ринок був.

- Боксерські рукавички ти вподобав в спортінтернаті, де працювали твої батьки?
- Я ходив туди на всі види спорту - теніс, плавання, бокс, але залишився в боксі. Чому? Я був малий, на мене ніхто не звертав уваги. Мабуть, хотілося це змінити...

- У чому ще, крім боксу, вважаєш себе професіоналом?
- В організації змагань, різних спортивних заходів, тобто можу бути непоганим менеджером. Уже відбулося два міні-футбольні турніри та п’ять дитячих боксерських турнірів на мої призи. Здається, виходило непогано.

«За мене молилися в львівських церквах»...
- Ти побував у багатьох країнах світу. Де найбільше сподобалося?
- В Австралії. Там дуже чисто, і усе якось розкладено по правилах і пунктах. Дуже сподобався Сідней. А в Німеччині, де я часто буваю, зовсім інший менталітет. Мені здається, що там тяжкі люди... З німецьких міст мені найбільше до вподоби Гамбург, що є для мене другим домом. Там почуваюся вільно. А ще мені подобається Уельс - він гарний по-своєму.

- До Австралії особливі симпатії через олімпійську медаль? Кажуть, у Сіднеї тобі вирвали зуб - «на фарт»...
- Так (сміється). Зуб болів, і оскільки часу на лікування не було, його довелося вирвати. Мені порадили покласти його під подушку, буцімто “на фарт”. Потім прибиральниця його викинула, але кілька днів я так спав. І завоював срібну медаль.

- У багатьох інтерв’ю ти заявляв, що покладаєшся на Божу поміч...
- Я віруюча людина. Під час останнього чемпіонського поєдинку багато людей молилися за мене у львівських церквах. Коли я йшов на 12-й раунд, то відчував, що маю ще сили. Тож у цьому поєдинку Бог мені допоміг. Я відчував, що був на три голови сильніший, ніж Гевін Різ: і психологічно, і фізично.

- Амулет свій при собі мав?
- Він був у роздягальні... На ринг у ньому не виходжу. Ходжу з ним за кілька днів до поєдинку.

- Якій кухні надає перевагу Андрій Котельник?
- Усім, адже вважаю, що кожна має свою родзинку: і українська, й італійська, і грецька, і японська з китайською...

- Важко підтримувати оптимальну вагу?
- Я зараз у хорошій формі, скинув трохи ваги і почуваюся супер. Навіть тренер у Гамбурзі сказав, що це моя найкраща форма за всю професійну кар’єру.

- Часто спортсмени, досягнувши певних вершин, перебираються жити за кордон. Перший галицький чемпіон-професіонал залишиться вірним Львову?
- Люблю своє місто, адже я корінний львів’янин. Тут моя сім’я, мій дім. Прописку міняти не збираюся, але на одному місці довго сидіти теж не можу...

Богдан ПАСТЕРНАК

Високий Замок