КРАВЧУК: «Зі збірної вже не виганяють»

Але цей сезон виявився для мукачівця особливим: він уперше переміг на етапі Кубка світу, кілька разів піднімався на нижчі сходинки призового подіуму, а в загальному кубковому заліку посів четверте місце. Мало кому зі спортсменів вдавалося здолати такі перешкоди, які стояли на шляху в Станіслава, тому ці «пізні» медалі мають особливу цінність.

- У вас вже є ім’я в світі фрістайлу, однак, незважаючи на це, судді часто карають вас більше, ніж інших світових лідерів. Як ви гадаєте, чому?
- Карають зазвичай представників тих країн, які не проводять у себе престижні міжнародні змагання – етапи Кубка світу, чемпіонати світу та Європи. Здобувати медалі українцям набагато складніше, ніж нашим суперникам. Звичайно, якщо Україна зможе запросити до себе міжнародні змагання, ситуація кардинально зміниться.

- Яку найбільшу суддівську несправедливість вам довелося пережити?
- Образливо було на Олімпійських іграх в Турині (2006): арбітри чомусь перестали судити один складний стрибок, який підготували деякі спортсмени, серед них і я. Тобто за другий варіант стрибка три сальто з чотирма піруетами я одержав на десять балів менше, ніж повинен був одержати. Чому так сталося? Ми гадаємо, така суддівська політика була спрямована на те, щоб стимулювати жвавіший розвиток фрістайлу в Росії та Китаї, заохотити їх організовувати у себе змагання світового рівня. Якраз китайський та російський представники, які не володіли цим стрибком, і посіли перше-друге місця. А згодом Китай та Росія вперше запросили фрістайлістів до себе на Кубок світу…

- Чому спортсмени перестали виконувати найскладніший стрибок – три сальто з п’ятьма піруетами?
- Він не виправдовує себе – надто складний. А найменший технічний огріх, наприклад, торкання рукою на приземленні, нівелює коефіцієнт складності. Ми переконалися, що чисто виконаний простенький стрибок три сальто з трьома піруетами може принести більше балів, ніж ризикований «3+5» з невеличкими помилками.

- Одноосібним світовим лідером сьогодні вважається канадець Стів Омишль. Завдяки чому йому вдається перемагати?
- Судді до нього ставляться лояльніше, ніж до інших. Але й він сам дає підстави для цього - своєю стабільністю. Омишля добряче розпіарили, сформували йому імідж «короля стрибків» – інакше про нього вже й не кажуть. Але сказати, що канадець у майстерності на голову вищий за інших, буде далеким від істини.

- Де тренуються українські лижні акробати?
- Вдома багато не потренуєшся, тому доводиться постійно кудись їхати: взимку до Канади, де ми вже два роки проводимо зимову підготовку, чи до Чехії, де тренуємося влітку. Це доволі дороге задоволення: без перельотів та проживання виходить близько 150 доларів з людини на день. Звичайно, економніше було б у себе побудувати трампліни для стрибків. Про це навіть багато говорили – у Заросляку на Франківщині планували зробити центр підготовки фрістайлістів. Однак далі розмов справа не заходила. Тепер навіть розмови припинилися... У Заросляку проводять чемпіонати України, але на тих трамплінах можна лише жіночу програму виконувати – два сальто з піруетами.
Спортивне керівництво країни весь час вимагає від нас результату, адже фрістайл – один з небагатьох зимових видів спорту, що приносить нагороди на змаганнях найвищого рівня. При цьому нам не можуть побудувати базу для тренувань. Згадують лише за півроку до Білої Олімпіади, дають настанови, як нам слід виступати, вимагають нагород. А коли ми залишаємося поза п’єдесталом, починають дорікати. А згодом знову забувають...

- Доводилось чути, що вас силоміць відправляють «на пенсію»...
- Уже багато років кажуть, що я старий і повинен звільнити місце у збірній для молоді. Два роки тому я трішки ушкодив ногу і не виступав на чемпіонаті України, так чиновники подумали, що я «помер» як спортсмен, і вигнали мене зі збірної. Щоправда, через два місяці запросили назад – є на світі хороші люди, які підтримали мене. Я вже давно навчився не реагувати на подібні чиновницькі ляпаси – просто роблю свою справу.

- Перші серйозні успіхи прийшли до вас лише цього сезону. Чому так?
- За кілька місяців до Олімпіади-2006 ми з друзями по збірній досягли того, що команду очолив новий тренер. До того всі організаційні питання доводилось вирішувати мені: всі сили та час витрачав саме на це, а не на тренування. Коли ж збірну очолила Галина Досова, все стало на свої місця: ми рік наполегливо працювали і, як наслідок, прийшли результати.

- До «бронзи» в загальному заліку Кубка світу вам не вистачило зовсім трішки...
- Найбільш образливо посідати четверте та 13-те місця, тобто залишитись біля підніжжя п’єдесталу пошани та за межами фіналу. Мені до п’єдесталу не вистачило якраз тих балів, які я недобрав на перших двох етапах Кубка світу у Китаї, куди ми не поїхали. Те, що ми пропускаємо китайські етапи, вирішило керівництво. Пропускати кубкові змагання в олімпійський рік чи в рік проведення чемпіонатів світу логічно – більше часу та сил залишиться на підготовку до головного старту. Але навіщо це потрібно було тепер – ніяк не можу зрозуміти.

- Чи не головними суперниками українських майстрів фрістайлу є їхні співвітчизники, які захищають кольори Білорусі. Вам не пропонували змінити громадянство?
- Багато років тому пропонували переїхати до тієї ж Білорусі, але я свято вірив, що в Україні все буде добре. Потім неодноразово шкодував про свій вибір: тебе щороку виганяють зі збірної, а твої колишні співвітчизники забезпечені всім необхідним, їм завжди дякують за перемоги і з розумінням ставляться до поразок… Тепер питання мого переходу до лави іншої країни навіть не обговорюється – вік вже не той. Після Ігор у Ванкувері (2010), мабуть, завершуватиму кар’єру.

- Яка перемога залишила найяскравіше враження?
- Найбільше запам’яталась перемога на юнацькому чемпіонаті світу – це був мій перший міжнародний старт, і на успіх я не сподівався. На Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті я не потрапив на п’єдестал пошани, але своєму п’ятому місці радів не менше.

- Наскільки реальні ваші шанси стати олімпійським чемпіоном?
- Якщо я буду бездоганним і не припущуся жодної помилки, а мої суперники помилятимуться, суддям нікуди буде подітися. Гадаю, якщо ми в Україні до 2010 року проведемо бодай якийсь Кубок Європи, шанси суттєво збільшаться. У Ванкувері переможе найстійкіший: незважаючи на те, що в США та Канаді вміють робити найкращі схили, у Ванкувері поблизу океану заважатиме примхлива погода...

Олена САДОВНИК

Високий Замок