ЗІНКЕВИЧ: «Іноді хотілося це все закинути»

Мабуть, далеко не всім львів’янам відомо, що у місті існує ватерпольний клуб «Динамо», який має довгу й славну історію

Львівська команда протягом останніх років у чемпіонаті України піднімається на п’єдестал пошани. Теперішній головний тренер клубу Ігор Зінкевич працює у команді близько 20-ти років і не збирається збавляти обертів. Днями пан Ігор відзначив свій 50-річний ювілей. 

У водне поле потрапив завдяки... футболу
- З 1988-го по 1994 рік я працював тренером львівського «Динамо», а з 1995 року до сьогодні - головний тренер команди, - розповідає Ігор Зінкевич. - Як гравець почав виступати за «Динамо» у 16 років, у чемпіонаті України. З 1977-го по 1987 р. був капітаном львівського «Динамо». З 1988 року перейшов на тренерську роботу. З 1995 року тренував молодіжну збірну України - вивів команду у фінал чемпіонату Європи, де ми зайняли 11-те місце. У 1998-му під моїм керівництвом «молодіжка» потрапила на чемпіонат світу, де була десятою. У 1996 році шестеро моїх вихованців із львівського «Динамо» потрапили у складі збірної на Олімпіаду в Атланту.

- Будучи гравцем, хотіли стати тренером?
- Мріяв про це - і мрія здійснилась. Але під час тренерської роботи траплялося різне. Іноді хотілося це все закинути, бо дуже тяжкий хліб...

- А як ви прийшли у водне поло?
- У дитинстві я займався футболом. На стадіоні «Дружба», де ми тренувались, душових кабінок тоді ще не було, тому нас водили в басейн. Там мене побачили тренери з водного поло і запропонували займатися цим видом спорту.

- Якісь курйозні випадки у кар’єрі траплялися?
- Пригадую випадок, коли ми поверталися з чемпіонату Європи на Мальті. Наш літак посадили не в Будапешті, як було заплановано, а в Римі. Летіли ми тоді зі збірною Молдови. Причина посадки була невідомою, але нам сказали, що спортсмени між собою б’ються. Тобто нас зробили винними у вимушеній посадці літака! Прилетів літак з Мальти, і нас у супроводі поліцейських повернули на той острів і поселили в готелі аеропорту, де ми провели п’ять днів. Два дні нас взагалі не годували. Тоді великою проблемою було зателефонувати додому, адже в нас не було мобільних телефонів... Після п’яти днів такого ув’язнення нас відправили в Софію, звідки ми вже добирались самотужки. Справа дійшла до судів, які ми виграли. Цей випадок навіть розглядався у Верховній Раді.

«Не хочеться тут усе розвалити»
- Сьогодні багато гравців, шукаючи кращої долі, їдуть за кордон...

- У нас немає трудових договорів, контрактів. Фактично ми майже безплатно відпускаємо гравців за кордон. Почали вони роз’їжджатися ще у 1989 році, загалом виїхали майже три цілі команди. Останнім нас покинув Олексій Шведов. Він тривалий час був за кордоном, а тепер повернувся в Україну і грає за БМК «Харків».

- Тобто «Динамо» можна вважати непрофесійним клубом?
- Зараз «Динамо» більше нагадує аматорський клуб. Зарплата, яку отримують гравці, є мізерною. До того ж професійний клуб, на мій погляд, має тренуватися хоча б 10 разів на тиждень. Ми ж зараз тренуємося 7 разів на тиждень, а це дуже мало... І ще у нас замало ігор – лише 20 на сезон. Є гравці, які підробляють на різних роботах, інші ще вчаться...

- Ви залишаєтеся вірним Львову. Хоча, мабуть, мали цікаві пропозиції з-за кордону...
- Я працював тренером у Сирії, була хороша пропозиція виїхати в Кувейт на рік, де мені пропонували високу зарплату й непогані умови... Але не хочеться тут усе розвалити. Хочеться виховувати ту молодь, яка нудиться на вулиці, - завести в басейн і чогось навчити. Не хочу покидати Львова. Тут мій дім, моя сім’я. Мені приємно спілкуватись рідною мовою, а не чужою. Закордон для мене як заслання.

- Львівське «Динамо» ніколи не було чемпіоном України, але завжди у трійці найкращих. Чи не може команда зазіхнути на «золото»?
- У 2004 році у нас була хороша команда. З Маріуполем до останньої гри мали однакову кількість очок, тож хто стане чемпіоном, вирішувала фінальна гра... Якби від нас не пішли гравці, ми б могли виступати з «Іллічівцем» нарівні. Ось БМК «Харків» повернув старих гравців, став професійним клубом, з’явилися зарплати, - і команда поступово покращує результати. Вважаю, що друге місце у чемпіонаті - це наразі успіх для «Динамо».

«Басейн був заповнений вщерть...»
- Про що мріє Ігор Зінкевич?

- Щоб збірна України ще раз потрапила на Олімпіаду. Щоб у Львові побудували ватерпольний басейн, щоб прийшли глядачі й згадали другу половину 80-х років. Тоді комплекс водних видів спорту на вулиці Стуса був заповнений вщерть. Я від цього отримував моральне задоволення... Тож мрію про те, щоб водне поло у Львові відродилося.

- Що робите у вільний від роботи час?
- Його дуже мало. Але люблю поїхати влітку на риболовлю, на гриби, а взимку – на полювання. Люблю відпочивати з дітьми в Карпатах, або просто посидіти вдома.

Богдан ПАСТЕРНАК

Високий Замок

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности