Українському баскетболу - 100 років!

Останнім чагом у ЗМІ, особливо львівських, поширюється інформація про те, що цього року українському баскетболу виповнюється 100 років, і вже восени з цієї нагоди плануються грандіозні заходи. За роз'ясненнями ми звернулися до відомого спортивного журналіста Анатолія Волошина, який видав чимало книжок на баскетбольну тему і впритул займається дослідницькою роботою з історії цього виду спорту.
 
Йшов наче по сходинках

— Анатолію Петровичу, до чого привели ваші пошуки?
— Насамперед з'ясував початок витоків: знайшов джерела, які свідчать про зародження баскетболу в Україні. Свого часу Федерація баскетболу звернулася до ректора Львівського державного університету фізичної  культури і спорту Мирослава Герцика з проханням посприяти цим пошукам. І там мені допомогли. Зокрема, проректор, професор Оксана Вацеба, яка зі мною ходила по архівах, стукала в усі двері, поки нам не пішли назустріч.

— А чого так поспішали. Адже ще 2005-го у «Спортивній газеті» писали, що грати в баскетбол у Львові почали лише 1909 року...
— Це я писав на підставі свідчень польської спортивної енциклопедії «Кгоnіkа sрогtu» та нової книги відомого етнографа Леся Ноги «Світ львівського спорту». Важливо наголосити, що загальна історія українського спорту, як і європейського, веде початок від кінця XIX — початку XX століття. Саме тоді створювалися перші спортивні клуби, товариства, гуртки. Так було у Харкові та Одесі, які перебували в Російській імперії, схожа ситуація спостерігалася і у Львові, який після третього перерозподілу Польщі майже 100 років належав Австро-Угорщині.
У своїх дальших пошуках я йшов наче по сходинках, отримуючи інформацію про створення тих чи інших клубів за інтересами. З'ясувалося: 1905 року у Львові було засновано Академічне спортивне коло професора Івана Боберського. Потім з'явилося Товариство рухливих ігор і забав. Побачив замітку, де цьому Товариству під спортивні майданчики виділили великий шмат землі у парковій зоні міста. Власну ділянку віддав спортсменам навіть митрополит української греко-католицької церкви Андрій Шептицький.

1908 року Товариство делегувало до Англії свого інструктора Марію Германівну для вивчення того баскетболу, що прийшов до Європи з Америки. Повернувшися на батьківщину, ця невтомна пропагандистка спорту стала допомагати Товариству у впровадженні баскетболу, за прикладом винахідника гри Джеймса Нейсміта, саме у навчальних закладах.

А які ж аргументи?..

— Отже, саме на факті поїздки цього спеціаліста до Англії будують свої аргументи прихильники святкування сторіччя баскетболу саме 2008 року?
— Факт одного відрядження ще нічого не визначає. Головне — заходи. Після тієї поїздки інструктора до Англії справді стали поширювати знайомство львів'ян з правилами гри, було оголошено набір на курси, а також до визначених майданчиків завозилися палі під кільця.  
А основне свято відкриття стадіону з показовими виступами спортсменів відбулося 29 червня 1909 року. Тоді на Стрийську рогатку, до Парку Товариства рухливих ігор і забав, зібрався ледь не увесь Львів. Тут були перші особи міста, архімандрит, начальники навчальних закладів. Потім відбулися змагання. На двох баскетбольних майданчиках, які були розміщені за футбольними воротами, змагалися, за свідченням «Газети Львовської» від 1 липня 1909 року, представниці чотирьох гімназій.

А вже 11 липня 1909 року «Газета Львовська» опублікувала оголошення про набір бажаючих на курси навчання спортивним іграм. Записалося 17 жінок і 26 чоловіків. Серед лекторів — відомі на той час спеціалісти з гігієни та фізичного виховання. Саме ці факти, вважаю, і мають бути вирішальними при визначенні дня 100-річчя українського баскетболу.

Увійти до всіх інстанцій

— Здається, саме за це висловилась і Федерація баскетболу України? 
— Лише частково вона пішла на поступки перед натиском представників регіону, які мають власні аргументи. То їхнє право. У своїй доповідній на ім'я президента ФБУ Олександра Волкова. З огляду на великий обсяг роботи і важливість завдань пропонувалося підготовку почати вже зараз. А урочисті святкування слід проводити у Львові 29 червня 2009 року засіданням в Оперному театрі. Саме того дня 100 років тому гра фактично була представлена глядачеві.
Думалося, що коли розпочнеться новий бюджетний рік, нам пощастить відтоді розгорнути роботу на всіх ділянках, яких я бачу безліч. Треба дійти до всіх зацікавлених сторін, включаючи Адміністрацію Президента України, Верховну Раду та Кабінет Міністрів, інші органи державної влади, громадські організації. Перед тим треба визначити оргкомітети з підготовки до свята — львівський і загальнонаціональний. Проводити його слід у два етапи — перший у Львові з урочистостями, другий — в усій Україні з масовими заходами.

Програма порятунку

— Отже, робота передбачається велика, тим більше що український баскетбол і особливо жіночий кричать SOS?
— Згоден, що треба всім засукати рукави і, як кажуть, негайно до роботи. З одного боку, це добре, коли люди піклуються про піднесення авторитету того чи іншого виду і звертаються по допомогу до найвищих інстанцій, але на місцях, як засвідчують факти, ентузіазм щодо спорту майже не проглядається. Навпаки, у великих містах роздають землі під забудову котеджів або торговельно-розважальних центрів. За 17 років нашої незалежності є лише один-два приклади будівництва у великих містах Палаців спорту. Невже ж, готуючись у обшарпаних залах, можемо виграти Олімпійські ігри?
Ми ще три роки тому перші розробили Програму розвитку баскетболу в Україні. Але через постійну зміну урядів не встигли внести її бодай на розгляд Мінсім'ямолодьспорту.

— Там напевно йшлося про великі асигнування?
— Ні. В преамбулі ми зазначали, що від органів влади — як у Києві, так і на місцях — нам потрібно лише одне: розуміння важливості завдань щодо розвитку баскетболу в державі.
Чому, приміром, ще 1910 року в Одесі начальник управління навчальних закладів, гідно оцінивши гру, видав наказ про впровадження вправ з елементами баскетболу до програм фізичного виховання всіх шкіл?.. А сьогодні не вдається відродити відділення баскетболу в багатьох ДЮСШ, бо їх просто закрили. На всю Україну — 310 відділень баскетболу в ДЮСШ. І це той вид спорту, який за популярністю поступається хіба що футболу!..

У програмі порятунку баскетболу грошей не закладено. Бо візьміть за приклади два регіони.
На Одещині в місті Южному на кошти Припортового заводу звели унікальний на всю Європу спорткомплекс. Там у чотирьох школах міста немає дитини, яка б не займалася спортом. Для фізкультурних організаторів — діти у великому дефіциті. Працює оригінальна за задумом школа баскетболу, секції з гандболу, волейболу, вільної боротьби, легкої атлетики тощо.
Справжній бум баскетболу спостерігається нині в Черкаській області, де також знайшлися ентузіасти цієї гри. Немає району, де б не працювали секції, не проводилися змагання, не будувалися спортивні зали. Виявляється, великих грошей баскетбол не потребує. Потрібне лише розуміння його важливості.
Думається, що святкування 100-річчя українського баскетболу стане тим поштовхом, який дозволить відновити цю гру в кожному навчальному закладі, на підприємствах, організаціях, у місцях масового відпочинку населення.

Людмила МОВЧАН, «Спортивна газета»