Сергій ЛІЩУК: «Психологія у місцевих та «заробітчан» різна»

Бронзові медалі у жіночій Суперлізі та четверте місце у чоловічій Вищій. Такий підсумок виступу команд баскетбольного клубу Рівне у дебютному сезоні. І поки гравці відпочивають, президенту БК Рівне Сергію Ліщуку спокій лише сниться. Екс-гравець Валенсії та колишній капітан збірної України нині весь в адміністративній роботі — шукає спонсорів, веде переговори з гравцями. Про найяскравіші моменти сезону, що минув, Сергій Ліщук розповів читачам Рівне Вечірнє.

 

Найяскравіше враження — остання гра з бердянською Чайкою, коли зубами вигризли перемогу. Усім було складно, були дівчата з травмами, але все одно дотисли суперника і взяли «бронзу». До цього часу перед очима картинка стоїть тієї радості.

 

— А що найбільше засмутило?

— Коли в півфіналі наша жіноча команда грала з одеситками, ми виграли першу зустріч на виїзді, і я на 99% був впевнений, що вийдемо до фіналу. Домашні поразки стали для мене шоком. Вдома зіграли безвольно. А, можливо, просто не вистачило досвіду.

 

— Не вистачило досвіду тренеру?

— Можливо, і йому теж не вистачило досвіду, можливо, жорсткості. Але ж я не тренер, тому судити складно.

 

— Якою Ви бачите жіночу команду БК Рівне в наступному сезоні?

— Мені хотілося, щоб грали усі місцеві. Але поки що у нас немає гравців такого рівня. Велика перемога, що ми зберегли у себе Вікторію Шматову. Це третина, а може і півкоманди. У нас чудова молодь, але їм потрібно ще рік-два. Напевно будемо комбінувати, щоб максимум були рівненські баскетболістки, плюс два-три гравця немісцевих.

 

— А як вам чоловіча команда?

— Розпочинали сезон вони складно, але потім були чудові ігри з Харковом на Кубок, з Одесою, з Южним. У чоловічій команді грали всі місцеві. Лише Олександр Шепелєв з Житомира, але він навчається тут, тому майже наш. На початку сезону для мене четверте місце було вершиною мрій. Але потім як почали грати, деякі гравці розкрилися з найкращого боку. Звісно, що від поразок в серії з Миколаєвом за бронзові медалі залишився осад, але я бачу, що в цієї команди є майбутнє. Зараз працюємо над тим, щоб зберегти склад. Плюс додати одного-двох гравців.

 

— На які позиції?

— Потрібен досвідчений розігруючий. Крім того, якщо ставити завдання боротися за медалі, потрібен сильний центровий. У нас є гравці на ці позиції, але їх не вистачає на весь матч.

 

— Анатолій Дубнюк залишається на наступний сезон?

— У нас є бажання, щоб він продовжував виступати. Зберемося, детально обговоримо усі нюанси.

 

— На матчах БК Рівне майже завжди були аншлаги, очікували на такий ажіотаж?

— Звичайно, що мені хотілося, щоб глядачі були на трибунах. Водночас я розумів, що після років затишшя, коли Пульсар перестав виступати в Суперлізі, вболівальників зібрати буде непросто. Втім, вже на першій грі людей зібрався повний зал, точнісінько як тоді, коли я ще тут грав. Аж сльози навернулися. Значить треба це людям. А на кубковій грі з Харковом я стояв біля входу і бачив, як глядачі приходили, розверталися і йшли геть, бо в залі не було вільного місця. Тому дуже радий, що зараз у Рівному хочуть будувати спорткомплекс на Макарова. Цей зал потрібен не лише баскетболістам, футзалістам чи волейболістам, цей зал потрібен місту. Це ж і концерти можна проводити, і багато іншого. Взагалі, це якийсь нонсенс, що обласний центр не має залу хоча б на дві тисячі місць. Сподіваємося, що ми теж зробили свій внесок у його побудову.