Мирон МАРКЕВИЧ: «Слабо вірю у швидке повернення Криму та Донбасу»

67-річний український тренер Мирон Маркевич поділився думками щодо війні на сході України.

– Ви часто допомагаєте українським військовим, їздите в зону АТО. Для чого це вам?
– Я не можу по-іншому. Для мене очевидно, що треба хоч щось робити. Хлопці сидять там за нас. Сидять не в теплі і комфорті.

– Існує думка, що ця війна — нікому не потрібна, і люди помирають там марно. Згодні?
– Зовсім ні. Так кажуть провокатори. Якби ця війна була нікому не потрібна, то російських військових не було б на Донбасі. Якби наші хлопці не були там, то ми б з вами, може, зараз тут і не сиділи. Там молоді люди переважно. Сидять хлопці по 25 років і ризикують життям.

– Були моменти, коли ви ризикували життям?
– Було, але я не хочу про це отак розповідати. Мене там обмотували всяким, поначіпляли захистом і охороняли купа людей, як важливу персону. Бувало, що потрапляли під обстріли — але то таке. Хлопці там кожного дня під обстрілами, кожен день в небезпеці. Вони справжні герої.

– Яка історія чи розмова з АТО вам запам’яталася?
– Ох, та все запам’яталося. Була історія з фанатом «Металіста», який воює на передовій, був у багатьох гарячих точках. Він спершу не повірив, що я там – аж коли прийшов. Я підписав йому футболку, ми поспілкувалися. Також познайомився там з одним грузином — він водив мене в «сєкрєтку». Він грузинський підполковник, а воював за Україну. Через півроку хлопці прислали мені його фото — він загинув там. І таких багато.

– В Україні роками формувався стереотип, що Схід і Захід — практично дві різні країни, де живуть різні люди. У вас яка думка?
– Я з Західної України, але працював в Кривому Розі, Запоріжжі, Харкові, Дніпрі. Мені там навіть легше було працювати, ніж тут. Не те, щоб на Заході люди погані, але там якось так все простіше. Може, то в мене так було, але загалом — ніякої різниці. Всі ми однакові. Так, є нюанси — в мові, наприклад. Але то ж не проблема. Ви подивіться, скільки мов в Бельгії. І нічого — живуть люди. Ми не повинні роздувати оце. Говорять люди російською — хай говорять. Та й зараз є тенденція переходу на українську. Молоді люди вже починають говорити українською. Може бути таке, що на людях говорить українською, вдома російською. І що? На фронті за Україну воюють різні — і україномовні, і російськомовні, і ті, що на суржику балакають. Цей момент для нас зараз дуже важливий і позитивний. Для країни є шанс об’єднати це все, всіх до купи. Головне, його не профукати.

– Взагалі реально повернути Крим і Донбас?
– Слабо вірю, що це можна зробити в найближчі роки. Хоча хочеться. Треба розуміти, що люди, які там, не сильно в захваті від України. Треба відкрито про це говорити і не видумувати. З десяти двоє за Україну — решта інших поглядів.

– Що робити з тими, які за Україну, але не мають можливості виїхати звідти?
– Створити таку можливість. Багато людей виїхало, вони знайшли помешкання, гроші, роботу. Ситуація змусила якось рухатися.

– Припустимо, Україна перемагає у війні, але ж на Донбасі та в Криму залишаються люди, які за ДНР чи Росію. Що з ними робити?
– Треба розуміти, що вони є і будуть. Вони всюди, не тільки в Донбасі та Криму. Треба їх переконувати, доводити, що Україна — це добре. Така ситуація ж не тільки в нас. Ви подивіться на інші країни, всюди є люди з різними, може, навіть дивними поглядами, але нічого. В тому нема нічого сильно страшного.

– Назвіть найбільший позитив і найбільший негатив в діях нашої влади.
– Знаєте, я не люблю критикувати владу. Ото як сидять і розказують, що треба робити. Люди прийшли у дуже складний час, переломний, я б сказав. Як би не було, але щось робиться. Не можу сказати, що в нас усе настільки погано — ми рушилися з мертвої точки. Є безвіз, нова поліція — щось робиться. Ясно, що будуть задоволені і незадоволені, і хочеться більшого.

– Український футбол може зрушитися з мертвої точки в нинішніх умовах?
– Треба час. Я сидів і думав, що можна було б зробити, але розумію, що нема жодного 100-відсоткового методу. Треба, щоб створювалися умови, аби люди вкладали гроші футбол, щоб в кожному містечку була така академія, як у Винниках. Якщо так буде, то будуть народжуватися таланти. Важливо, щоб коли вони стануть професійними футболістами, їхали закордон в сильні команди. Важливо, щоб наші команди добре грали в Європі — а зараз, крім «Шахтаря» та «Динамо», важко на когось розраховувати.