Владикавказькі поразки

Ослаблені лави
На Кубок світу до Владикавказа — столиці Північної Осетії — приїхало шість найсильніших збірних світу: Куба, Узбекистан, США, Туреччина, Україна і, звісно, самі господарі — команда Росії. Зазначимо, що наші хлопці були «посіяні» під шостим номером — саме на такому місці вони фінішували на чемпіонаті світу–2007 у Баку.

Наші співвітчизники вирушили за тиждень до першої сутички, аби провести тренувальний збір уже на місці змагань. Тренеру Руслану Савлохову додала проблем застуда лідера команди Ібрагіма Алдатова (вагова категорія до 74 кг), а також хвороба бронзового призера останнього чемпіонату світу Вадима Тасоєва (120 кг). Тасоєву була заміна — Іван Іщенко. А замість чемпіона світу–2006 головний тренер викликав дніпропетровця Гію Чихладзе, який просто швидше за інших міг дістатися місця проведення Кубка світу.

Не найсильнішими борцями були представлені в нас і вагові категорії 60 кг та 84 кг. Василь Федоришин і Тарас Данько, який недавно вийшов на килим після травми, готуються до ліцензійних змагань. Якщо їм не вдасться виграти чемпіонат Європи, хлопці матимуть шанс здобути путівку до Пекіна ще на двох відбіркових турнірах у Швеції та Польщі. Тож за їхньої відсутності честь синьо–жовтого стягу захищали Євген Хавелов (60 кг) та Алік Музаєв (84 кг).

Після завершення спортивної кар’єри Олек­сандром Захаруком проблемною залишається в Україні й вага 55 кг. Поки що немає в нас сильного легковаговика. За таких обставин тренер зупинив свій вибір на переможцеві цьогорічного Кубка України Олександрові Галагану.

І лише дві з семи вагових категорій були представлені найсильнішими борцями — Андрій Стадник (66 кг) та Георгій Тібілов (96 кг).

Комплекс неповноцінності перед Росією
У підсумковому заліку Кубка світу українці стали четвертими з шести країн–учасниць. Як пояснив нам у коментарі пан Савлохов, за кращого жеребу його підопічні могли б боротися й у фіналі. Та з жеребкуванням не дуже пощастило — до нас у групу потрапили американці й росіяни. Першу зустріч із борцями зі США українці виграли — 4:3 (для цього постаралися Хавелов, Стадник, Музаєв і Тібілов). А ось протистояння з Росією обернулося нищівною поразкою — 0:7. Господарі просто «всуху» вигравали сутичку за сутичкою. Взяти у суперників по балу вдалося лише Стадникові й Чихладзе. «У наших борців, крім Стадника й Алдатова, — просто якийсь комплекс неповноцінності перед росіянами, — пояснює «погром» своєї команди головний тренер. — Звісно, сьогодні збірна Росії — найсильніша в світі, й виступала вона оптимальним складом, тож заслужено виграла цей турнір. Але ж програвати росіянам треба гідно. Галаган і Музаєв були безініціативними, а от Іщенко змагався до останнього — до нього в мене немає жодних претензій. Ми можемо перемагати росіян. Той же Стадник поступився за рівної боротьби, просто йому трохи не пощастило».

У змаганні за «бронзову» сходинку п’єдесталу наші спортсмени поступилися узбекам — 3:4. Перемогами завершили свої поєдинки Хавелов, Стадник і Тібілов. Ви­рішальною була сутичка 120–кілограмових атлетів. Та що міг протиставити Іщенко олімпійському чемпіону Афін–2004 Артуру Таймазову? Цікаво, що старший брат Артура, Тимур, виграв олімпійське «золото» для України ще в Атланті–1996 як штангіст.

«Я задоволений поїздкою до Владикавказа, — підсумовує Савлохов. — Головне, що тепер я бачу, з ким мені працювати перед Пекіном. Поки що можу назвати двох — Стадник й Алдатов, які не мають конкурентів на внутрішній арені».

Ірина ГОЛІНЬКО

Україна Молода