БАТИЧ: «Баля розумів із півпогляду»

Минуло понад 30 років із того часу, як молодіжна збірна СРСР здобула гучну перемогу на ЧС-77, а львівські вболівальники досі з гордістю згадують, що серед чемпіонів було двоє наших земляків. Це тодішні юні карпатівці – Григорій Батич і Андрій Баль, який був капітаном чемпіонів. Невдовзі після того тріумфу обидва стали гравцями основи львівського клубу. Сьогоднішній ювіляр зіграв за «Карпати» 134 поєдинки, забивши в них 20 голів (у вищій лізі за «Карпати» провів 12 матчів). У спортивній біографії Григорія Батича й виступи за СКА-«Карпати», «Ністру» (Кишинів, Молдова), «Закарпаття» (Ужгород).

- Пане Григорію, знаю, що дуже складною й трагічною є «біографія» вашої родини. Адже місцем вашого народження є місто Караганда, що в Казахстані...
- Так. Навіть наше справжнє прізвище – Батіг. Мій батько Іван з юних років боровся за волю й незалежність України в лавах УПА. Пережив муки й голод у тюрмах і концтаборах. Малописьменний слідчий НКВС неправильно записав його прізвище, а далі всі документи пішли під ним. Ось так батько, а за ним і ми стали Батичами, а не Батогами... До шостого класу я навчався в російськомовній школі в Караганді. Там і почав займатися дворовим футболом. У 1972 році нам дозволили повернутися на батьківщину. Тут ми з братом також змушені були навчатися в російськомовній школі, бо змалечку вчилися на цій мові. І ще я записався в ДЮСШ, де моїм тренером став Ярослав Канич.

- Як ви потрапили в «Карпати»?
- Я мав рекомендації в ленінградський «Зеніт». Але мій батько розповів про це наставнику львів’ян – легендарному Ернесту Юсту. Він сказав, що ніколи не дозволить цей перехід. Так я став гравцем «Карпат».

- Невдовзі до вас прийшли визнання й слава – після гучної перемоги молодіжної збірної СРСР на ЧС-77. Які спогади залишилися після тріумфу на стадіонах Тунісу?
- Дуже приємні. Ми з Андрієм Балем гідно представили західний регіон, «Карпати» у світі! Хоча зі мною трапилася там доволі прикра пригода. Після того, як я зіграв три поєдинки з п’яти, в мене стався напад апендициту. Там мені й зробили операцію, яку оплатила Федерація футболу СРСР.

- Чи оминули вас важкі травми?
- Ну ось бачите, як трапилося зі мною в Тунісі, наче й не травма, а все ж із гри вибув... А протягом кар’єри, окрім дитячих років, важких травм вдалося уникнути. У дитинстві мав переломи ключиці, ноги...

- Які матчі та голи в складі «Карпат» для вас найпам’ятніші?
- Було дуже багато матчів і голів, тому важко відразу дати точну відповідь. Із приємністю згадую два м’ячі у ворота армійців Хабаровська. А скільки емоцій викликав мій гол у ворота «Таврії» на останніх секундах гри! Адже він виявився переможним.

- З ким із карпатівців у вас була найкращою взаємодія під час поєдинків?
- Розумів із півпогляду Андрія Баля та Левка Броварського.

- А хто з тренерів мав найбільший вплив на вашу спортивну долю?
- Ярослав Канич, Ернест Юст, Борис Россихін, Леонід Шевченко з «Ністру».

- Виступи за «Ністру» – ще одна яскрава сторінка вашої футбольної біографії...
- Я, Василь Щербей, Ігор Мосора та Юрій Дубровний зробили все, щоб за один сезон молдавська команда пробилася у вищу лігу. Це був тріумфальний для всіх сезон. Ми набрали однакову кількість очок із тодішнім переможцем першої ліги – литовським «Жальгірісом», але забили найбільшу кількість м’ячів – 67. І з них на моєму рахунку було 25. Це був другий показник у лізі. У вищій лізі я також став найкращим бомбардиром нашої команди (5 м’ячів).

- Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю...
- На жаль, так трапилося, що я розлучився. Понад 15 років моя колишня дружина Ірина та донька Анна, якій зараз 22 роки, проживають в Австрії. Донька – спортсменка.

- Знаю, що зараз у вашому житті період, позначений «чорними смугами». Але ж 50 років – це ще не завершення життя, до виходу на пенсію ще довгих 10 років. У вас великий спортивний досвід, підкріплений званням майстра спорту міжнародного класу. Чи плануєте щось змінювати в своєму житті?
- Повірте, я дуже хочу вирватися з цих, як ви кажете, «чорних смуг»! Мрію повернутись у спорт уже як тренер. Сподіваюся на це, бо маю знання й досвід.

Володимир ГАВРИЛІВ

Високий Замок