«Енергії Бубки мені вистачить надовго»

Після церемонії нагородження кореспондент «Спортивної газети» поспілкувався з лауреатом місяця. Пропонуємо нашим читачам найцікавіші фрагменти нашої розмови з Володимиром Дюдею.

Нинішній сезон особливий — олімпійський

— Володимире, чи вже визначився з місцем безпосередньої підготовки до олімпійського старту в Пекіні?
— Мабуть, головним місцем мого базування стане Італія. Саме тут перебуває команда, за яку я виступаю. А так кататимуся по всій Європі (сміється). 25 січня вирушаю до Катару на першу в цьому році велогонку, яка триватиме п'ять днів. Після чого стартуватиму на одноденній велогонці в Італії. Потім розпочнеться серія велогонок на трасах Іспанії. З березня виступатиму на триденній велогонці в Бельгії. Це мій особливий старт, бо тут вже хочу перевірити свою готовність, працюватиму не на партнерів, а на себе, як почуватимуся напередодні чемпіонату світу.

— Нинішній сезон особливий  — олімпійський. Тож, мабуть, і навантаження зросли?
— Звичайно, навантаження поступово зростатимуть. Адже цього разу в мене дуже серйозні плани щодо підкорення олімпійського подіуму в Пекіні. Порівняно з попереднім олімпійським турніром в Афінах-2004 у мене вже більше досвіду і впевненості в своїх силах. Крім того, почав вимагати від себе більшого, звідси й відповідні навантаження.
    
— Сьогоднішня нагорода — найкращому спортсмену місяця — вагома в твоїй спортивній біографії? Крім того, її вручав особисто Сергій Бубка — твій кумир...
— У мене, мабуть, сьогодні потрійна радість. Адже я вперше так близько побачив Сергія Назаровича. Ця людина стільки добилася в спорті, що вистачить не на одну олімпійську команду. Я поки що лише прагну до цього, і мені є на кого рівнятися. Позитивної енергії Бубки мені вистачить надовго.

— Останнім часом Мінсім'ямолодьспорт, НОК України, національна федерація переконують спортивну громадськість, що вони дуже сподіваються на твій вдалий виступ на пекінських олімпійських трасах. А чи все вони зробили для того, щоб повністю забезпечити твою підготовку до відповідальних стартів чотириріччя? Чи це просто гра на публіку?
— Я — спортсмен, і мені ніколи займатися буденними справами. Цим займається мій тренер. Мені приємно відзначити, що я незалежний, бо лише вдруге з'явився в Україні. Цього разу не було жодних проблем з тренувальним збором, який проходив у Криму. Хоч за великим рахунком вітчизняний спорт ще дуже відстає від зарубіжних атлетів. Якщо їм розповісти про наші внутрішні проблеми, то вони нас просто не зрозуміють. Зокрема, як це можна обходитися без індивідуального масажиста, або, щоб тренер під час відповідального старту залишився вдома й дізнався про виступ підопічного лише із засобів масової інформації. Нам вже соромно їздити на наших велосипедах. З нас вже відверто кепкують суперники і водночас знімають капелюхи, бо ми впевнено почуваємося в еліті світового велосипедного спорту. Адже ми й досі використовуємо велошини та колеса ще часів сіднейської Олімпіади 2000 року. А наші суперники після кожного турніру міняють колеса на новіші. Недавно я попросив спонсорів італійської команди, за яку виступаю, щоб мені на олімпійський турнір придбали
нові колеса. Вони залюбки відгукнулися на моє прохання, бо реклама їхньої фірми «їхатиме» упродовж турніру велотрековиків.

— Ти якось обмовився про напружену ситуацію в твоїй команді. Мабуть, все-таки нелегка доля українського спортсмена на чужині?
— Дуже погано, що багато наших земляків-заробітчан зарекомендували себе в Європі з не найкращого боку. Вони паплюжать свою державу, яка мало їм платить. Звідси й ставлення до нас. Та й спортсмени поводяться не кращим чином. Тому треба якнайшвидше зарекомендувати себе в команді, постійно демонструвати високі результати, тоді й зарплата буде відповідною.

 «Пекін мені не сподобався»

— Володимире, а яке враження на тебе справила майбутня столиця Олімпійських ігор 2008 року?
— Скажу відверто, Пекін мені не сподобався. Адже олімпійські споруди розкинулися в різних районах Пекіна. І все це на великих відстанях. Крім того, в місті велика загазованість. Мені важко уявити, що там буде влітку при сорокаградусній спеці, коли навіть взимку місто окутує смоговий туман. Важко уявити, де вони знайдуть велотрасу в такому запрудженому потоці автомашин. Приміром, у Сіднеї також багато машин, але там кращий велотрек. Крім того, поруч велокільце. І все це обладнано з урахуванням безпеки спортсменів. Подібного, на жаль, в Пекіні немає. Можливо, поки що?!

— Як ти зустрічав Новий рік?
— Мабуть, вперше за кілька років на Новий рік був разом з дружиною, синочком та друзями. Правда, цього разу і перебували на тренувальному зборі в Криму. Несподівано траси завалило снігом. Тож вирішили пішки піднятися на найвищу кримську вершину — Ай-Петрі. Нам вдалося зробити це двічі і з рекордним часом (сміється).

— Чи слідкуєш за майбутніми суперниками на Олімпіаді в Пекіні? Як вони готуються або на яких турнірах виступають?
— Я уважно слідкую за потенційними суперниками. Як і що вони роблять. Насамперед слідкую за олімпійським чемпіоном та переможцем чемпіонату світу-2007 Бредлі Вігінсом, бо це найсильніший велотрековик на планеті. Його результат — 4 хвилини 16 секунд. На останньому чемпіонаті світу він знову повторив цей результат. Це свідчить про його стабільність. Але я переконаний, що можу з ним змагатися на рівних. На попередній Олімпіаді я ще був психологічно і фізично не готовим до очного протистояння. Тепер все буде інакше. На останньому турнірі я програв британцю лише 0,05 секунди. І він одразу ж захвилювався.

— На момент сьогоднішньої нашої розмови до Олімпіади-2008 залишилося лише двісті днів, це тридцять тижнів. Чи вже розписали з тренером план підготовки до олімпійських стартів у Пекіні? Зокрема, де відбудеться заключний етап підготовки?
— Я завжди довіряю своєму тренеру. Він мене ще жодного разу не зрадив! З незрозумілих для мене причин минулого року мене не поставили в команду. Може, побоялися, що я не проїду й двох кілометрів? Через це трохи втратив довіру до головного тренера збірної України. Тому більше довіряю своєму наставнику. Звичайно, я досконало вивчив свою програму підготовки до олімпійського старту. Ми визначилися, в яких велогонках стартуватиму. Найголовніше — не травмуватися і, щоб не підвело здоров'я. Адже нещодавно я зробив операцію на
коліні. Тож інколи це дається взнаки. Прагнутиму проїхати якнайбільше професійних гонок. Але все треба зробити правильно. Приміром, незабаром відбуватиметься гонка «Тур де Франс». Моя команда планує мене заявити на ці престижні змагання. Якщо я стартую, то мені треба обов'язково доїхати до Парижа й фінішувати на Єлисейських полях. Якщо я через травму зійду раніше, то на наступну гонку мене вже можуть і не поставити. Ось і вибирай, де краще, а де гірше. Тож щодо «Тур де Франс» дивитимуся по ситуації. Але, повірте, дуже хотілося позмагатися на такій престижній велогонці.

— Чи обговорював із тренерським штабом фактор акліматизації в Пекіні? Можливо, на деякий час завітаєте до Владивостока чи Хабаровська, щоб потренуватися в умовах, які наближені до пекінських?
— Поки що не знаю, що робитиме збірна України, а я планую приїхати до рідної Білої Церкви й саме тут провести заключний етап підготовки до олімпійського турніру в Пекіні, а потім на літак і — на Олімпіаду. Переконаний, що мій тренер забезпечить мені стабільну підготовку.

— Ти раніше говорив, що після невдалих стартів у тебе опускалися руки. А нині щось подібне відбувається з тобою?
— А ви знаєте, чого раніше в мене опускалися руки!? Через деяких спортивних функціонерів. Коли ми приїхали з Олімпіади, то нам сказали, що мій високий результат, який навіть півгодини був олімпійським рекордом, нікого не хвилює і, щоб я залишив його собі на пам'ять. Нині я самодостатній спортсмен. За мене вже говорять високі місця на престижних міжнародних турнірах.

— Чи є для тебе проблемою, що дружина із сином мешкає в Україні, а ти чимало часу проводиш в Європі?
— Це для мене дуже суттєва проблема. Крім того, у нас маленький синочок. Забрати їх до Італії дуже велика проблема. Приємно, що дружина все це розуміє й постійно мене підтримує. Я вірю у свій надійний тил. Після Олімпійських ігор плануємо всі разом переїхати до Італії. Це сприятиме моїй подальшій кар'єрі.

— Володимире, чи існують якісь модельні характеристики велотрековика? Яка твоя бойова вага і зріст, і чи вони відповідають науковим показникам?
— Я уважно слідкую за своєю вагою. На сьогоднішній день у мене 5,1 відсотка жирового шару. Це нижче норми. І в мене досить високий м'язовий шар. Нині важу 78 кілограм. До Олімпійських ігор треба скинути ще два-три кілограми і це буде для мене оптимальним варіантом.

— Чи легко бути спортсменом в Україні?
— Якщо ти прославив свою країну на міжнародній арені, то на тебе обов'язково звернуть увагу. Але прожити на одну зарплату в Україні навіть відомому атлету досить важко. Прикро, що не всі види спорту в центрі уваги не лише спортивних чиновників, а й представників засобів масової інформації. Ось наші футболісти на світовій першості фінішували восьмими. Який був ажіотаж! Скільки було розмов! А якби я приїхав восьмим, то мене б узагалі, мабуть, вигнали з команди!? Мені завжди приємно, навіть, коли мене не згадують, а обговорюють мій рідний велоспорт. Нині багато спортсменів у пошуках кращої долі залишають рідну домівку. Адже у нас відсутня сучасна спортивна база, досвідчені тренерські кадри, а про інвентар та екіпіровку годі й говорити. А ще не має з ким змагатися. Тому всі гонки відбуваються поза межами України. Тому реалізувати свій талант, перебуваючи лише в Україні, майже не можливо.

— Твоє обличчя «прикрашають» кілька шрамів? Звідки вони взялися?
— З велосипеда (сміється). А ще скільки їх на руках! На одній із велогонок на ходу вирішив переодягтися (подібне є в практиці велогонщиків). Несподівано шматок куртки опинився в гальмах. І я на високій швидкості полетів через кермо велосипеда. Однак лікарі майстерно все зашили.

— Володимире, велосипедисти багато часу проводять на дорогах. А які у вас взаємостосунки з водіями автомобілів та пішоходами?
— Щодо України, то вітчизняні водії не лише не поважають велосипедистів, а навіть їх ненавидять. Вони не лише можуть обігнати колону гонщиків, посигналити, а й навіть підрізати. Тому часто виникають дорожні пригоди. Вони не жаліють навіть дітей. Натомість
за кордоном на трасі може зібратися кількакілометрова кавалькада машин, і ніхто не насмілиться обігнати велосипедний пелетон. Тому мене дуже хвилює безпека на українських дорогах.

 «Жити повернуся в Україну»

— Чи залишишся після активних виступів у велосипедному спорті?
— Над цим поки що не задумувався. Але вже сьогодні можу відверто сказати — тренером не буду. Це мене не приваблює.

— А свого сина також прилучатимеш до спорту?
— Вибір буде за ним. Головне — щоб він не став алкоголіком або наркоманом. Сьогодні ніхто в Україні не займається розвитком фізичної культури. Подивіться на паші двори. Вже зникли навіть дитячі гойдалки. Зате наші діти найшвидше бачать, як старші випивають і курять...

— Чи є в тебе можливість залишитися жити в Європі?
— Раніше я вже думав над цією проблемою. Хотів мешкати в Італії разом із своєю сім'єю. Адже в Європі умови для нормального життя набагато кращі, ніж в Україні. Там у людей завжди є вибір. Але тут мої корені. Я — українець! Тут живуть мої батьки, діди, велика рідня. А ще я ніколи не погоджуся з тим, що у мого сина буде зовсім інший менталітет. Тому, хоч де б я був, але жити повернуся в Україну!

— Чим займаєшся у вільний час?
— Люблю грати на гітарі. Але для цього немає часу. А ще пишу вірші. Це допомагає мені напередодні старту скинути стрес, відволіктися від майбутньої боротьби на трасі.

— Чи хотів би видати збірочку своїх віршів?
— Хотілося б. Але не знаю, чи сподобаються вони людям!? Пишу поки що для себе, читаю друзям. На весілля написав вірша навіть своїй майбутній дружині.



Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»