Під мікроскопом: Гран Прі Росії

Російський етап попри всю напругу останніх кіл та питання чи зможе Боттас встояти під тиском Феттеля й виграти уперше в кар’єрі навряд чи надовго закарбується у пам’яті вболівальників як, скажімо, минулорічні перегони в Бразилії, адже гонку по-справжньому цікавою назвати може той, хто вбачав інтригу й після згасання червоних вогнів під час Гран Прі США у 2005-му. Проблема обгонів, яку вголос почали згадувати ще на передсезонних тестах, і яка яскраво проявила себе в Мельбурні, зовсім по-новому показала себе в Сочі – один обгін в гонці! Один! Звісно тут традиційно ми не рахуємо неодмінні обгони на першому колі. Вся боротьба за позиції тривала або дистанційно і до реальних спроб обгону так і не доходила, або переходила у тактичну площину з намаганням вирішуватися за рахунок обов’язкового піт-стопу. При цьому FIA задоволена ситуацією й жодних заходів вживати не збирається. А серед таких називалося можливе подовження зон активації DRS на прямих.

 

 

До речі, саме ґрунтуючись на «видовищності» російської гонки спадає на думку вкрай цікава ідея, озвучена Аленом Простом. Чотириразовий чемпіон запропонував скасувати обмеження для команд щодо вибору 13 комплектів шин на уїк-енд – зараз всі обирають не серед усіх 5 типів ґуми, які виробляє Піреллі, а лише з-поміж трьох, запропонованих шинниками на кожен етап окремо. Також «Професор» закликав скасувати вимогу обов’язково проїжджати гонку, використовуючи два різних типи шин, даючи тим самим потенційну можливість проїхати всю дистанцію на одному комплекті. Утопія? Аж ніяк, тільки на прикладі Сочі можна легко довести, що це можливо: стартовий відрізок Ніко Хюлькенберга на шинах UltraSoft склав 40 кіл, тож цілком очевидно, що всі 53 він міг би проїхати на SuperSoft взагалі не зупиняючись в боксах. Зрештою, Ніко Росберг тут таки в Сочі три роки тому свій піт-стоп провів після першого кола, після чого подолав решту дистанції.

Щоправда таким чином насамперед діяли б середняки й аутсайдери, бо для лідерів більш певним залишиться варіант за якого вони втікають, гарантуючи відрив достатній для проведення піт-стопу, і повертаються на трасу попереду та ще й на свіжій та швидкій ґумі. Зрештою така можливість точно зробила б гонку цікавішою. Поки доводиться констатувати, що Жан Тодт мав рацію – перехід на нові швидші й агресивніші машини взяв серйозну плату у вигляді надзвичайно малої кількості обгонів. Що буде в Іспанії та Монако – наступних двох етапах – можна тільки здогадуватися, а поки що тільки напружена боротьба між Феррарі та Мерседес рятує ситуацію.

 

Дебютна перемога завжди особлива для будь-якого пілота, тим паче якщо вона здобута у непростій боротьбі з сильними опонентами, а не стає наслідком щасливого збігу обставин –  для цього достатньо пригадати перші тріумфи Баттона, Ковалайнена, Ріккардо. До того ж Боттасу знадобилося лише два тижні й один етап аби забути про втрачений поул та зрештою дістатися картатого прапора першим.

 

 

Четвертий за ліком Гран Прі сезону продемонстрував нам цікаву послідовність, яку мабуть ще зарано називати закономірністю, але цілком можливо, що в майбутньому саме так і буде: в боротьбі Мерседес з Феррарі вирішальне значення має не кваліфікаційна швидкість і стартова позиція, а гоночний темп на дистанції вкупі з вдалими діями на старті. За чотири етапи лише в Китаї Хемілтону вдалося конвертувати поул у перемогу, в той час як інші три рази майбутній переможець гонки стартував не з першого місця (а двічі навіть не з першого ряду). Звісно на наступних двох етапах у Барселоні та Монако такий номер швидше за все не пройде, але як показує життя несподіванки в Формулі 1 бувають і там, де їх зовсім не чекаєш. Ключів до перемоги у Валттері було два – відмінний старт під час якого він з третього місця вийшов на перше (до речі, фін ще в суботу говорив, що до другого повороту дорога довга і статися може що завгодно), та чудовий гоночний темп на шинах UltraSoft завдяки чому Боттас зумів відірватися від Феттеля настільки, що за великим рахунком жодні тактичні хитрощі «червоним» не допомогли б.

 

На тлі безсумнівно видатного виступу Валттері десь розчинився Льюіс, причому справа не тільки у перегріві мотора, через який британець вже після 5 кіл змушений був їхати в «економ» режимі, розуміючи, що розраховувати більше ніж на четверте місце не доводиться. Хемілтон протягом всього уїк-енду поступався напарнику, перебуваючи в його тіні. Триразовий чемпіон не зумів підібрати оптимальні налаштування машини, при цьому не приховував після гонки, що суттєвих відмінностей між обома Мерседес, за винятком налаштувань електроніки, не було. У кожного чемпіона бувають такі дні та навіть цілі уїк-енди, але так само очевидно, що вони зазвичай є винятковими вже за півтора тижні Льюіс знову буде у своїй звичній формі.

 

Російський Гран Прі для Феррарі є класичною варіацією на тему про напівповну або напівпорожню склянку. З одного боку маємо програну гонку і втрачене лідерство в Кубку конструкторів, з іншого – перерване домінування Мерседес у кваліфікації та перший фініш обома машинами на подіумі. Плюс відрив Себастьяна в особистому заліку зріс ще на 6 очок, але програний старт з першого ряду не дає забути про втрачені можливості. Не можна звернути увагу і на слова Аррівабене про Кімі – на фіна розраховують і сподіваються, що результат в Сочі лише перший крок і фін на належному рівні допомагатиме команді у її боротьбі зі «срібними стрілами».

 

Під час уїк-енду FIA оголосила, що за даними Федерації різниця між силовими установками Мерседес, Феррарі та Рено становить близько 0,3 секунди на одному колі в Барселоні. На тлі результатів Ред Булл і Торо Россо така заява виглядає як якесь знущання. Ферстаппен, наприклад, провів одну з найнудніших гонок за команду – Макс безнадійно щокола відставав від лідерів (і це попри проблеми Хемілтона з мотором), фінішувавши через хвилину після Боттаса. Три десятих, кажете?  Після таких висновків клієнтам Рено залишається тільки кинути гоночну балаклаву на асфальт, вигукнувши: «Браво, Федерація!». Чесне слово, багатьом парижанам було б цікаво дізнатися про явки та паролі постачальників чиновників FIA – може тоді й різниця різко стала меншою і з обгонами проблеми зникли.

 

Не менш важливий висновок по завершенню Гран Прі стосується і боротьби за четверте-п’яте місця в Кубку конструкторів. Ці позиції за підсумками сезону отримають команди з найбільш стабільними пілотами. Вільямс явно має швидшу машину, але Строллу ще бракує досвіду та швидкості, а Масса хоч і робить усе, що тільки може, але від таких неприємностей як повільний прокол і зайвий піт-стоп не застрахований ніхто. Рено по-хорошому має лише одного пілота, здатного працювати стабільно – не буду оригінальним, сказавши, що Палмера у Енстоуні наступного року не буде. І справа далеко не в тому, що Джоліон закінчив гонку на першому колі – аварію спричинив Грожан – англієць просто виглядає занадто слабко порівняно з напарником.  В Хаас поки що спостерігається певний хаос, бо і Ромен, і Кевін вже показали, що можуть бути швидкими, але зібратися на кожному етапі поки не можуть, припускаючись дитячих помилок. На цьому тлі фаворитом на звання «кращої серед інших» поки що чітко вимальовується Форс Індія, у якої вже четверту гонку поспіль в десятці фінішують і Перес, і Окон. Принаймні, початок сезону дає дуже зрозумілу відповідь на питання чому команда, обираючи напарника для Серхіо віддала перевагу Естебану перед Верляйном.

 

Наостанок нарізка найцікавіших радіопереговорів, серед яких особливої уваги заслуговують злий Алонсо та спантеличений Райкконен: 

 

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ