Таємниці родини Шовковського

«Кожнiй родинi бажаю виховати такого сина, -- з гордiстю каже Володимир Станiславович Шовковський, батько найсильнiшого українського футбольного воротаря. -- Це був новорiчний подарунок долi! Народився Сашко другого сiчня. Добре пам'ятаю цей день у 1975-у роцi. Я був на роботi. Раптом кличуть мене до телефону. Сусiдка, з якою перед тим розмовляла моя дружина, повiдомляє про народження первiстка. Вага -- 3,5 кiлограмiв, рiст – 51 сантиметр. Я був найщасливiшою людиною на планетi! Одразу махнув до майбутнього кума, i ми з ним вiдсвяткували цю подiю. Вiд того дня наш син приносить в оселю лише радiсть».

«Не думали, що син буде знаменитим!»
Володимир Станiславович Шовковський народився та вирiс на Житомирщинi, у селi Верхiвня Ружинського району. Пiсля закінчення тамтешньої сiльської школи подався на Захiдну Україну. «У 1964 роцi я вирiшив вступити до Дрогобицького педагогiчного iнституту, на фiзико-математичний факультет, -- згадує молодi роки пан Шовковський, -- Найбiльше зi студентських часiв запам'ятав виступи в ансамблi «Пролiсок». Любив я танцювати! З ансамблем об'їздив усю Галичину. I завжди мене оточували красивi жiнки. Та своє щастя зустрiв у Києвi».

«Ми з Володимиром познайомилися у столицi, -- веде далi Ольга Корнiївна (дiвоче прiзвище Шаповал), мати Олександра Шовковського. -- Обидвоє ми працювали на однiй з київських будiвельних компанiй. Володя у перший же вечiр усе про себе розповiв. До Києва вiн потрапив випадково. У Дрогобичi так захопився танцювальною кар'єрою, що забув про навчання. Довелося пiсля третього курсу полишити студентську лаву. Пiшов працювати будiвельником у Трускавцi. Звiдти його забрали до армiї. А вже пiсля служби вiн подався до Києва, де почав працювати каменярем. Я теж родом не зi столицi, а з Чернiгiвщини. Ми познайомились у 1971-у роцi i в цьому самому роцi вирiшили побратися. А про дитину замислились аж через три роки спiльного життя. Тодi ми й гадки не мали, що наш син буде такою знаменитiстю! Ми б усе занотовували про нього. А то я навiть не можу вам сказати, чому ми дали йому iм»я Сашко».

«Зате я добре пам'ятаю, як рiс Сашко, -- перебиває дружину Володимир Станiславович. -- Вiн був дуже кмiтливим i рухливим. На одному мiсцi не всидить анi секунди! Футбол вiн полюбив з трьох лiт. А вже у чотири отримав першу травму. Сашко грався м'ячем на сьомому поверсi, той полетiв по сходах донизу. Саша почав його наздоганяти. Упав i розсiк брову. Довелося накладати чотири шви. А скiльки ваз вiн розбив, ганяючи м'яча у квартирi! Про його феноменальну реакцiю ми теж дiзналися, коли Сашко був зовсiм малий. Пригадую, якось поцiлив м'ячем у вазу, що стояла на телевiзорi. Вiн миттєво зловив її. Потiм почав хвалитися мамi, що зреагував, наче справжнiй воротар. Син з м'ячем практично не розставався. Як виходив з хати без нього, то ми вже починали хвилюватися. А коли в його руках був м'яч, то ми були спокiйнi -- знали, що синочок на стадiонi. Пам'ятаю, одного разу у нього вкрали м»яч. Так ми не знали, де Сашка шукати. Через два дні довелося купити iншого м»яча, щоб бути спокiйним за сина».

«Про баскетбол довелося забути»
У шестирiчному вiцi Олександр Шовковський заявив батькам, що записався на гурток футболу. Першим його тренером був Григорій Матiєнко. Саме цей фахiвець наполiг на тому, щоб у восьмирiчному вiцi Шовковський пiшов у школу київського «Динамо». У цiй школі йому довелося забути про заняття баскетболом, яким вiн теж захоплювався. Юний Шовковський пройшов вiдбiр i потрапив під опiку тренера Олександра Чубарова, який, до слова, нинi працює адмiнiстратором київського «Динамо». У 1983-у роцi Шовковський потрапив до групи Анатолiя Крощенка. Той i поставив Олександра на воротара. Про гру в атацi довелося забути...

Першi гонорари Олександр Шовковський отримав у тринадцятирiчному вiцi, коли його визнали найкращим воротарем мiжнародного турнiру в Iталiї. «За успiх на Аппенiнах Сашковi та його ровесникам дали по п'ятдесят карбованцiв, -- каже Володимир Станiславович, -- Сашко принiс i поклав грошi на стiл. А згодом Анатолiй Крищенко телефонує i питає, чи сказав нам син про премiю. Виявилося, що вiн єдиний з класу вiддав батькам усю суму! За таку щирiсть ми йому цi грошi повернули.

Минуло ще кiлька рокiв, i Олександр потрапив до «Динамо-2», де почав заробляти дуже пристойно. Тепер вiн нам завжди допомагає. От недавно машину менi купив, на курорт до Єгипту нас вiдправив. А на Новий рiк поїдемо вiдпочивати до Трускавця. На Захiднiй Українi нам комфортнiше, анiж десь за морем. Трускавець, Косiв, Яремче -- це найгостиннiшi куточки планети. Та де б ми мали таку можливiсть, якби не син?! Хтозна, чи вижили б на пенсiйнi грошi. Я дiстаю сiмсот гривень, а дружина -- п'ятсот, i чверть наших прибуткiв iде на квартплату».

Олександр Шовковський вчився в одному класi з динамiвцями Владиславом Ващуком i Сергiєм Федоровим, а також з геннадієм Медведєвим, який нинi захищає кольори полтавської «Ворскли». До речi, з Ващуком вiдомий воротар народився в один день! Сина Шовковського теж звати Владислав, i Ващук є його хрещеним татом.

«З батьками Ващука i Федорова ми познайомилися на батьківських зборах, -- каже Ольга Корнiївна, -- я, до речi, була головою батькiвського комiтету. У гостi одне до одного часто ходили, i на футбол часто разом вибиралися. Ще у наше товариство добре вписалися батьки Андрiя Гусiна». «Нинi на стадiонi нас вже не застанеш, -- смiється пан Володимир, -- Не можу спокiйно дивитися, дуже хвилююся. Пiсля iнфаркту вирiшив поберегти нерви i лишаюся вдома. До того ж, на стадiонi часто можу почути несправедливу критику дiй сина. Боляче на душi. Хоч бери i вуха закривай! Та тепер менi байдуже, що там кажуть про Шовковського. Головне, щоб вiн був здоровий. А то Сашко нинi травмований i у футбол не грає».

«Завершувати кар»єру сину ще зарано»
Як вiдомо, Олександра Шовковського вболiвальники критикують частенько. То йому згадають про пропущений гол у матчi зi збірною Словенiї, то повiшають на нього всiх собак за фiаско у Лiзi чемпiонiв. А ще торiк Iгор Суркiс вiдiбрав у голкiпера капітанську пов'язку i вiддав її Сергiю Реброву. Як бореться iз темними смугами Шовковський? Питаємо про це у його батькiв.

«Син нам душу нiколи не виливає. Замикається у собi. Ранiше як було -- брав собаку i йшов гуляти. Повертався через двi години. Того собаку вiн вiддав друзям пiсля розлучення з першою дружиною. Зараз розрада для Олександра -- його син. Владику нинi дванадцять рокiв. У Сашка пiшов. Високий дуже, мене вже наздогнав. Футболiстом вiн, мабуть, не буде. Рiч у тiм, що Владислав живе з Властою (першою дружиною Шовковського -- Авт.)... От якби вони жили разом, то Сашко виховав би його футболiстом. А Власта сама з ним не займалася i нам не давала його виховувати. Нинi Сашко щасливий з дружиною Олею. Вона в нього дизайнер. Вiн завжди має стильний одяг та модну зачiску. Утiм, це не лише заслуга невiстки. Олександр любить елегантно виглядати».

... Нинi чимало вболiвальникiв вважають, що Олександру Шовковському пора звiльняти мiсце в рамцi ворiт збiрної України. Мовляв, вiк не той. Та його батьки твердо переконанi, що вiн ще знадобиться збiрнiй. «Завершувати кар'єру Олександровi явно зарано. Та як зав'яже з футболом, то стане тренером. Ця робота йому до снаги. Вiн ще має диплом журналiста, та навряд чи колись писатиме статтi. Досвiду замало. А от великим тренером цілком може стати. Сподiваюсь, зробить ще бiльшу тренерську кар'єру, анiж футбольну. Утiм, ми вважаємо, що Сашковi i так усе вдалося. Кiльканадцять рокiв незмiнно захищав кольори збiрної України i київського «Динамо», та й за кордоном мiг пограти. Свого часу його запрошували до англiйського «Манчестер Юнайтед», французького «Ланса» та ще iнших колективiв. Але тодi вiн більше був потрiбен київському «Динамо» i його не вiдпустили. Лишився в Українi. Чи шкодує? Це знає тiльки сам Олександр», -- підсумовує батько знаменитого голкiпера.

Олег Зубарук, газета «Експрес».

Sport.ua