В’ячеслав СВІДЕРСЬКИЙ: В Динамо запрошували, як центрального захисника

В’ячеслав Свідерський залишив яскравий слід в історії українського футболу. Він був у числі 23 піонерів, які 2006 року в Німеччині брали участь у дебютній для України фінальній частині чемпіонату світу. 

 

…А починалося кар’єра майбутнього гравця збірної, команд Шахтар, Дніпро, Арсенал, Оболонь у затишному столичному районі Оболонь. На спортивних майданчиках з ранку до вечора точилися футбольні баталії, найкращі учасники яких записувалися до шкіл підготовки. 

 

— Мешкав біля 170-ї школи, а на місці нинішньої Оболонь-Арени було звичайне футбольне поле. Там проходив набір до групи 1979 року, проводив його відомий дитячий тренер Григорій Сергійович Матієнко (серед вихованців — Олександр Шовковський, Сергій Федоров, Сергій Баланчук, Олександр Шульга. — Прим. ред.). 

 

Я з хлопцями поруч зібрався грати в футбол, але нічим. Набрався хоробрості, підійшов до Григорія Сергійовича та попросив позичити на годинку м’яча. На що тренер у відповідь запитав, чи не хочу я спробувати займатися футболом у його групі. Погодився, провів тренування. Певно що сподобався, бо був зарахований до групи. Йшов 1985 рік. 

 

— Тоді на всю країну гриміло Динамо, всі кияни мріяли одягнути біло-сині футболки?

— У мене великого вибору і не було, я з простої робочої сім’ї. Школа Зміни базувалася поруч з домом, на тренування нікуди їхати не було потрібно. Та й спочатку не мав таку мету — стати гравцем Динамо. Футболом займався заради задоволення. Окрім цього, коли вже почали грати в чемпіонаті міста, цікаво було конкурувати проти Динамо. 

 

Оболонь ані в чому намагалася не поступатися, окрім нас ще були Восход, Локомотив, ДЮСШ-15. Дивлюся, і сьогодні боротьба між цими командами ведеться за перші місця. Оболонь одного разу була чемпіоном міста, при тренері Михайлі Лабузові. Він любив силовий футбол і тоді набрав до групи потужних хлопців. 

 

— Вболівальники знають вас як центрального чи правого захисника. На цих позиціях грали і в дитячо-юнацькому футболі?

— Спочатку був центральним захисником, тренери бачили у мене непоступливість, швидкісні якості. Згодом виникали варіанти на фланзі чи в центрі поля. Кожен тренер обирає під тактику виконавців, намагається розгледіти у гравців якісь нові дані. 

 

— Дивлячись на вашу статистику, відзначаєш чималу кількість отриманих попереджень. Це від характеру, чи тренери наказували ані в чому не поступатися?

— Так діяв завжди, з дитинства не любив поступатися. Це не лише у футболі, в будь-якому іншому виді спорту. Непоступливість, спортивна злість... А так як я габаритами ніколи не відзначався, доводилося брати іншими якостями. Казав собі, що на позиції не маю нікому програти, дати себе пройти. Чого приховувати, інколи доводилось і правила порушувати. 

 

— На самому початку професійної кар’єри був шанс перейти до Динамо? 

— У 2000 році провів у команді півроку, можна сказати, запросили на перегляд. Мене брали центральним захисником, інколи мав діяти персонально. В якійсь період клуб був у мені зацікавлений, але невдало провів одну гру на Кубку Співдружності. Після цього тренери перестали довіряли. Важко було мені, 20-річному, розраховувати на місце в складі, тоді грали Головко, Федоров, Ващук — усі гравці національної збірної. 

 

— Повернемося на кілька років назад, по завершенні навчання у ДЮСШ Зміна ви пішли у клубній вертикалі нагору, в команду Оболонь? 

— Пройшов усі щаблі підготовки, ніде не перестрибував. Із Зміни був зарахований до Оболоні, яка тоді виступала в другій лізі. Тренер Фетисов настояв, аби найкращих випускників хоча б на збір взяли, переглянули. Це був шанс, яким вдалося скористатися. Після цього став все частіше грати у основному складі. 

 

— Звідки така вірність до Оболоні, зазвичай в дитячо-юнацькому футболі діти часто змінюють команди? 

— В той період зазвичай грали за одну команду, лише одиниці переходили з клуба в клуб. Десять років один проти одного «рубилися», і це дуже цікаво, на наших очах хлопці ставали футболістами, дорослішали. Пам’ятаю Андрія Корнєва з Локомотива, він там постійно був на провідних ролях, наші тренери завжди казали бути уважними і звертати на нього увагу. До речі, в нього потім склалася кар’єра, грав у Оболоні, Таврії, Чорноморці. 

 

— У вашій групі випуску ДЮСШ Зміна скільки хлопців залишилося у футболі? 

— На серйозному рівні не заграв ніхто. Один пішов в міні-футбол, кілька намагалися спробувати себе в клубах першої ліги. 

 

— Хто з тренерів у дитячо-юнацькому футболі зробив найбільший внесок у становлення В’ячеслава Свідерського? 

— Це Євгеній Петрович Соловцев, він тренував нашу групу впродовж майже всіх років, зробив дуже багато для нашого зростання. Єдине, на рік чи півтора його замінив Лабузов. 

 

— Зараз ваш син також займається футболом, ви часто присутні на тренуваннях та іграх. Чи відрізняється підготовка гравців у ваші часи від нинішньої? 

— Відмінності кардинальні, змінилося майже все. На той момент тренували за радянською системою, якісь прості вправи, а потім давали м’яч і грали команда на команду. Комбінацій, утримання м’яча, культура пасу, гра один в один, техніка, забігання... Такого і близько не було! 

 

Нове покоління тренерів має сучасні програми навчання, доступ до програм підготовки у провідних школах світу. Власне, зараз і їздити нікуди непотрібно, все можна знайти в Інтернеті. Мій син грає в одній з київських команд і я бачу, що тренер усі необхідні знання та навички йому дає. У наш час було більше гри, ніж спеціальних тренувань. 

 

— Із Оболоні, яка тоді грала в першій український лізі, перейшли в Аланію з російської Прем’єр-ліги. Стрибок у класі неймовірний! 

— Тренер Оболоні Володимир Мунтян отримав запрошення тренувати Аланію, запросивши кількох хлопців з собою. Серед них був і я. Йому подобалися мої швидкісні якості, проходи флангом, жорсткість. Мені тоді було 23 роки, відчував, що готовий йти вище. Рівень команд у Росії був дуже високий. Володимир Федорович не одразу кинув у бій, дав час на адаптації. А потім почав грати, майже всі ігри без замін! І коли Мунтян пішов, новий тренер також продовжував довіряти. Грати на такому серйозному рівні — це було неймовірно, після цього розумієш, що все у цьому житті лише в твоїх руках, усе залежить лише від тебе.