Олімпійські орбіти Сергія Бубки

Відзначався лідерським духом

Навіть в радянські часи ми розуміли, що не політичні символи вирішують долю золотої медалі, а напружена повсякденна робота в спортивному залі або в легкоатлетичному секторі. Він пройшов чудову сімейну школу. Батько був військовим. Тож з дитинства привчив Сергія до порядку та дисципліни. Звичайно, про стрибки з жердиною та підкорення захмарних висот малий Сергій навіть не мріяв. І лише сусідський хлопчина помітив у Сергія неординарні задатки й здібності майбутнього чемпіона. Адже Бубка був швидким та координованим. Часто вигравав шкільні естафети, виступав за збірну школи на районних змаганнях. І завжди відзначався лідерським духом — міг повести за собою друзів, однокласників.

Перший тренер Віталій Петров довго вагався, мовляв, замалий ще для стрибків із жердиною. Але після кількох тестів залишив у секції новачка. І для Сергія все відразу відійшло на задній план. Кажуть, якби не було легкої атлетики, то Бубка обов'язково став би футболістом. Адже в Луганську тоді діяла чудова футбольна школа. І лише легкоатлетична школа складала їй серйозну конкуренцію. Тут також були свої традиції, педагоги, тренери, зберігся інвентар та обладнання. Тож доля розпорядилася так, щоб Сергій Бубка залишився в легкій атлетиці і прославив Україну в усьому світі.

Сергій Назарович пригадує, що тоді про рекорди не було й мови, бо як і всі його ровесники хотів стати моряком, космонавтом, військовим. А для цього треба бути спритним, сильним і розвиненим. Тож спорт став його супутником у повсякденному житті. Тепер це не лише його професія, а й захоплення, спосіб життя. Про його рекорди написано чимало книг та відзнято сотні кілометрів відеоплівки. Адже він тридцять п'ять разів (17 — на літніх змаганнях і 18 — в приміщеннях) поліпшував світові рекорди. Десятиразовий чемпіон світу, переможець Кубків Європи та світу. Його тричі визнавали найкращим спортсменом світу. Отримував також радянські та українські ордени і грамоти. Він один із небагатьох атлетів, які удостоєні звання «Герой України» з врученням ордена Держави.

Тож популярності Сергію Назаровичу не позичати. Вдячні земляки навіть установили пам'ятник мультирекордсмену зі стрибків із жердиною в Донецьку. Як звичайній людині йому цього не хотілося. Але подумавши, все-таки вирішив, що на певному етапі свого життя собі вже не належить. Він погодився, бо добре розуміє, що є справжнім кумиром для молоді, що саме на його прикладі треба виховувати наших дітей. Монумент установили Бубці-спортсмену за ті результати та досягнення, які він демонстрував на стадіонах світу. І з того моменту він розділив: це — спортсмен, а це — я, сьогоднішня людина, яка живе, творить, займається певною діяльністю на благо України. Під час екскурсій біля пам'ятника Бубці екскурсанти запитують, а чому ще й ластівочка біля ніг славнозвісного рекордсмена? Просто художник прагнув підкреслити, що Сергій Бубка літав навіть вище за ластівку. Висота самого постаменту шість метрів п'ятнадцять сантиметрів (саме на таку висоту злетів наш герой), і вже на цій висоті встановлена сама фігура.

Легких доріжок до рекордів не буває

Чи легко бути кумиром? Бубка постійно запевняє, що не любить підвищеної уваги до своєї персони. Йому більше подобається бути непомітним, наскільки це дозволяють умови. Однак його життя складається так, що він аж ніяк не може уникнути публічності, постійної уваги його симпатиків.

Адже Сергій Назарович завжди на очах у людей, його життя, як на долоні. І все-таки публічність його не втомлює, бо втікати від слави та популярності в його ситуації - це все одно, що, тікати від самого себе, а це справа для нього майже безперспективна.
Його майже нездійсненна постійна мрія - вибратися на природу, щоб відновити сили, одержати додатковий заряд енергії. На жаль, подібне трапляється не часто.

А ось найбільше Бубці не подобається, коли його рекордні досягнення та перемоги на різноманітних турнірах вимірюють у грошовому еквіваленті. Коли Сергій по одному сантиметру поліпшував світові рекорди, то прискіпливі скептики казали, що це він робив заради гонорарів. Хоча може не всі й знають, що легких доріжок до рекордів не буває. До речі, сьогодні преміальні набагато більші, але сучасним стрибунам із жердиною не вдається навіть наблизитися до рекордних висот Сергія Бубки. Чого ж їм не вистачає? Адже багатьом створені умови для підготовки набагато кращі, ніж були в Бубки.

За словами Сергія Назаровича, сучасним атлетам інколи не вистачає справжнього чоловічого бійцівського характеру. Методика тренувань не змінилася. Сьогодні Сергій Назарович також активно займається спортом. У першу чергу, улюбленим футболом, а ще й волейболом і тенісом. Тож і своїх дітей привчив до спорту.

Його життєва програма дій

Коли кандидатуру легендарного Сергія Бубки висунули на пост президента Національного олімпійського комітету України, він запропонував чітку програму дій. Саме її поклали в основу «Програми розвитку національного олімпійського руху на 2005-2010 роки». Це перший подібний фундаментальний документ, який створено в нашій державі. Звичайно, на шляху виконання програми багато перепон та бар'єрів. Однак частину її вже втілено в життя. Та й решту планів Бубка обов'язково виконає. Бо йому вдалося створити чудову високопрофесійну команду. Виступаючи перед своїми колегами, Сергій Назарович сказав: «Я — патріот України, моя національність — українець. Мій пріоритет — справа, якій я віддаю все своє життя, — олімпійський рух. Я робитиму все можливе, щоб він процвітав в нашій країні, щоб кількість його прихильників збільшувалася. Для мене це велика честь і, водночас, величезна відповідальність. Україна — велика спортивна держава, яку поважають у світі. Тому завдання номер один — підняти цей імідж ще вище». Це його життєва програма дій.

Сьогодні гордість української нації Сергій Бубка святкує свій сорок четвертий день народження. Тож буде багато вітань від рідних, друзів, колег і звичайних симпатиків його неперевершеного таланту. До цих вітань приєднуються й журналісти «Спортивної газети». З роси й води вам, Сергію Назаровичу!

Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»