Владимир КЛИЧКО: «Пришлось сыграть в футбол в Киеве и Милане»

Легенда світового боксу, який 29 квітня проведе свій наступний бій з британцем Ентоні Джошуа на славетному стадіоні «Уемблі», зізнався Максиму Розенко, чим саме його захоплює футбол

 

Дитячий спогад

 

«Мій найяскравіший дитячий футбольний спогад — проводи з великого футболу Олега Блохіна. Мені 13 років, аншлаг на тоді ще Республіканському стадіоні. Більш як 100 тисяч глядачів!

 

Збірна СРСР грає проти команди «Зірки світу». Блохін з пов'язкою капітана і 11-м номером на спині перший тайм проводить у складі команди СРСР, другий — за «Зірок світу». Збірну СРСР очолює Валерій Лобановський, кістяк команди складають футболісти київського «Динамо». Команду «Зірки світу» тренує Франц Беккенбауер, з яким ми через роки подружимося. Пам'ятаю як у другому таймі Олег одягнув воротарський светр та рукавички і став у ворота збірної світу, а бельгійський голкіпер Пфафф у футболці Блохіна побіг в атаку. Пам'ятаю як Олег забиває гол на 90-й хвилині з пенальті, але майже відразу ж Балтача зрівнює рахунок і матч завершується бойовою нічиєю 3:3. Коли Олег йшов до підтрибунного приміщення, весь стадіон встав, багато хто навіть плакав. Для мене, 13-річного пацана, це були справжньою подією».

 

Володимир і дотепер іноді не може стримати емоцій під час перегляду футбольних матчів.

 

«З позиції вболівальника іноді розумію фанів, які в запалі припускаються не завжди коректних випадів на адресу арбітра або команди-суперниці, - зізнається наша легенда боксу. — А також через гіркоту розчарування від поразки улюбленої команди або, навпаки, радості перемоги. Спорт — це, в першу чергу, емоції. У футболі завжди багато емоцій. Особливо мене заворожує атмосфера стадіону, коли вболівальники, ставши плечем до плеча, дружно затягують гімни своїх улюбленців».

 

Захисник та воротар

 

Під час низки невдач збірної України у вітчизняних журналістів був популярним жарт  «щоб зробити оборону нашої національної команди непрохідною, в центр захисту потрібно поставити братів Кличків». Володимир, почувши від нас цю історію, посміхається.

 

«На рингу я себе почуваю куди впевненіше, ніж на футбольному полі. Втім, власних огріхів футбольної техніки не соромлюся. До футболу я, як і мільйони українців, ставлюся позитивно. Був радий, коли ми з братом стали друзями Євро-2012. Віталій взагалі був послом волонтерської програми УЄФА. Навіть декілька разів виходив на поле у виставкових зустрічах. Зіграв у захисті у благодійному футбольному матчі проти зірок італійської естради, який у Києві на стадіоні «Динамо» проводив Андрій Шевченко».

 

Підозрюю, що зірки італійської естради не ризикували йти в жорсткий стик із чемпіоном світу з боксу в суперважкій вазі. Володимир, щоправда, уточнив і поставився до цього по-філософському.

 

«Матч був виставковим — травми були ні до чого. Тож грали ми один проти одного акуратно. Підсумковий рахунок на табло не був пріоритетом тієї гри. До того ж я не приховую, що не володію великими футбольними талантами. Уявляєте, грав у футбол з 8-9 років, проте так і не навчився грати як слід. У тому матчі, пам'ятаю, виступав у захисті зліва. Завдяки Андрію, до речі, зіграв і на «Сан-Сіро». У Мілані стояв у воротах. Не дуже вдало — пропустив чи то три, чи то п'ять м'ячів. Але за пропущені голи не було соромно. Тим більше ми зібрали на благодійні цілі круглу суму — на «Сан-Сіро» був аншлаг».

 

Футбол недарма вважається Грою номер один у світі. І приклад відомого в усьому світі боксера, Олімпійського і неодноразового світового чемпіона Володимира Кличка в цьому є показовим. Гра завжди була важливим засобом комунікації між людьми, несла в собі особливі емоції і незабутні згадки. Тож продовжуйте #житифутболом і насолоджуватися кожною миттю життя.