СТОЛЯРЧУК: «Я не намеревался злорадствовать на тему смерти людей»

Відомий український коментатор Андрій Столярчук прокоментував нападки про «неетичний» жарт про «Бояришнік» і росіян. Непорозуміння виникло після того, як український коментатор в прямому ефірі під час фінішу чоловічої естафети в Рупольдінгу сказав, що росіяни будуть святкувати срібні медалі своєї збірної, випиваючи «Бояришнік».

- В Росії «плачуться», що жарти про «Бояришнік» неетичні, бо мовляв стосуються смертей людей. Що Ви мали на увазі говорячи ту фразу, яка вже скоро стане крилатою?
- Мені вся ця ситуація нагадала відомий афоризм Канта: один дивиться в калюжу і бачить там бруд, а інший - бачить там відображення зірок. Ніякого наміру зловтішатися зі смертей пересічних людей в Іркутську, якою б безглуздою вона не була і до якого б прошарку не відносилися загиблі люди, в мене не було навіть і близько. Обговорення подібних речей, а тим паче зловтішання з цього в ефірі - для мене є річчю неприйнятною. Щодо моїх слів, то кожен бажаючий може переглянути запис трансляції і ви почуєте, що ані в цій фразі, ані в її контексті, ані будь-де в гонці не було навіть натяку на смерті в Іркутську. Про «бояришнік», як російський «елітний, національний, алкогольний напій», я говорив в контексті його масового поширення в Росії, де виготовляють і п'ють абсолютно різні спиртовмісні рідини, що продаються під назвою «Бояришнік», розпочинаючи від лосьйонів і закінчуючи засобами для чищення ванн та склоомивачів. Якраз на висміювання масового поширення усіх цих «напоїв» в російському народі і був спрямований мій жарт. Нещодавно читав інтерв'ю Леоніда Парфьонова, де він сказав: «Пока в «ненавистных» США ездят на «Тесла», в «великой» России травятся боярышником». Це теж зловтішання над смертями? Чи прагнення журналіста достукатися нарешті до своїх співвітчизників і змусити задуматися, чому щовечора з телевізора їм говорять про «велич» нації і готовність стерти в «ядерный пепел» будь-кого, а в цей час люди п'ють засоби для чищення ванн і склоомивачі?!

- Це була «заготовка» чи експромт?
- Це була заготовка. Якось читав новини і побачив інформацію, що в Росії встановлені спеціальні автомати з продажу «Бояришніка». Посміялися з колегами, що це вже їхній народний напій і скоро на експорт почнуть постачати. Так і народилася ідея висміяти це явище, яке стало масовим і повсякденним в Росії.

- Як відреагували на той бруд з боку російських колег і вболівальників? Чи очікували такої дикої реакції росіян? Чи здивувала Вас така масова підтримка українців?
- У мене вже давно ніяких ілюзій щодо рівня професіоналізму та гідності російських журналістів немає. Наприклад, вчора скинули мені вболівальники посилання на статтю на російському сайті «Чемпіонат». Там вже мої слова перекрутили, а говорячи простіше, перебрехали, мовляв, вони адресувалися російським біатлоністам, які відзначатимуть срібло «бояришніком». Намагаючись надати персоніфікацію моїм словам, прагнуть подати їх вже як спробу завдати особистої образи російським біатлоністам. Про який професійний рівень і гідність тут можна говорити?! Ті, хто мав мужність зберегти і професійну, і людську гідність, і сміливо висловлювали свою позицію, зараз відсунуті в Росії на другі ролі. На жаль. А надавати якогось значення словам губєрнієвих та черданцевих і тим паче відповідати тією ж лексикою, яку вживають ці «колеги» - це нижче моєї гідності. Потішили слова про те, що в Україні біатлон дивляться на «Матч ТВ». Людина, напевне, давно не бачила телевізійні рейтинги і перебуває в полоні своїх ілюзій, в якійсь паралельній реальності. Втім, для росіян це звичне явище. Як кажуть, чим би дитина не тішилася, лише б не плакала. Або ж, якщо говорити в контексті росіян, не стріляла і не кошмарила б Україну й увесь світ. Звичайно, найприємнішим моментом в усій цій історії була колосальна підтримка людей з усіх куточків України. Прошу пробачення, що забракло часу відповісти всім. До глибини душі був вражений цими словами підтримки. Велика вдячність їм за це. До речі, пишуть та висловлюють підтримку навіть люди з Росії. Ось це насправді було неочікувано.

- Вам не погрожують, можливо, в соцмережах чи телефонними дзвінками, смс?
- Та вистачає і образ, і відвертих погроз. Але я на це не звертаю уваги. Це інша сторона медалі професії «журналіст». Тому я звик до цього спокійно ставитися.

- Якби була можливість повернути час, то чи повторили б цю фразу?
- Думаю, так. Можливо, просто більше конкретизував би свою думку, аби уникнути двозначності в її трактуванні. Щоб не було підстав притягнути за вуха мої слова до потрібного контексту і подати їх, як спробу зловтішання над смертями людей.