Дорога помилок не пробачає...

Гинуть футболісти та гімнасти, олімпійські чемпіони і маленькі зірочки, які живуть думками про майбутні спортивні сходження. Їх вже не буде, а буде сумна музика. Ось така несправедливість…

Недавно, 12 жовтня, спортивна преса пригадала, що відомому українському гімнастові Олександру Берешу могло виповнитися 30 років. Та вже майже чотири роки, як його не стало. 29 лютого 2004 року на перетині Столичного шосе і вулиці Любомирської у Києві не розминулися автомобілі БМВ-740 і «Пежо». За кермом «Пежо» був заслужений майстер спорту, абсолютний чемпіон Всесвітньої Універсіади-1999, абсолютний чемпіон Європи-2000, срібний призер у командному заліку і бронзовий в особистому Олімпійських ігор-2000 у Сіднеї Сашко Береш, який так мріяв переможно виступити на своїй другій Олімпіаді в Афінах. Залишив у Херсоні, де постійно мешкав, дружину Світлану та дворічну донечку Валерію. У салоні БМВ з престижними номерами «ВР» знаходилися водій та донька першого віце-спікера парламенту комуніста Адама Мартинюка Наталя. Між іншим, судовий процес про відшкодування сім’ї Береша триває дотепер.

27 серпня 1981 року на 74-му кілометрі траси Москва-Ленінград «Волга» з номерами 00-17 зіткнулась лоб в лоб з вантажівкою. На пасажирському сидінні «Волги» ГАЗ-24 сидів знаменитий російський хокеїст Валерій Харламов (дворазовий олімпійський чемпіон 1972 і 1976 рр., восьмиразовий чемпіон світу), за кермом була його дружина Ірина. Обоє загинули на місці катастрофи. У ці дні збірна СРСР перебувала в Канаді, але тренери цього разу вирішили 33-річного хокейного віртуоза не брати…

У тому ж літньому серпні 2002 року загинув в автокатастрофі знаменитий у минулому хокеїст, колега Харламова по збірній, олімпійський чемпіон 1976 р. Борис Александров. 46-річний тренер збірної Казахстану їхав трасою Челябінськ-Уфа і при обгоні зіткнувся із зустрічною «Волгою». Загинув на місці.

12 жовтня 1997 року у Ставропольському краї дорогою до Кисловодська водій автомобіля БМВ-735, в якому пасажиром був дворазовий олімпійський чемпіон з вільної боротьби росіянин Іван Яригін, не справився на швидкості з керуванням і на повороті вилетів на зустрічну смугу, де зіткнувся з вантажівкою. 49-річний Яригін, президент Федерації спортивної боротьби Росії, від отриманих травм помер у лікарні.

«Розбилася порцелянова статуетка» – так написали про смерть абсолютної чемпіонки світу з художньої гімнастики росіянки Оксани Костіної, що сталася 11 лютого 1993 року. За кермом особистого «Москвича-412» був наречений Оксани, відомий п’ятиборець, бронзовий призер Барселони-1992 в особистому заліку (і срібний – у командному) Едуард Зеновка. 20-річна Оксана щойно покохала. Синьоока витончена гімнастка обрала собі достойного лицаря – п’ятиборця Зеновку, який був лідером на олімпійському турнірі, але впав з коня, і «золото» дісталося супернику. Але у них все було попереду – майбутні спортивні перемоги і ціле життя. Та підступна зимова ожеледиця винесла на зустрічну смугу, де назустріч рухалося авто ГАЗ-53. Зеновка піся довгого лікування навіть пробував повернутися у великий спорт…

17 серпня 1998 року поблизу польського містечка Пшиберово при автозіткненні миттєво загинули одразу два олімпійські чемпіони – 58-річний Владислав Комар (володар золотої медалі у штовханні ядра Олімпіади-1972) та 48-річний Тадеуш Слюсарський (переможець Олімпійських ігор-1976 у стрибках з жердиною).

Раніше, 27 вересня 1981 року, Польща втратила ще одного свого спортивного героя - Броніслава Маліновського. Чемпіон Олімпійських ігор у Москві-1980 та срібний призер у Монреалі-1976, дворазовий чемпіон Європи 30-річний Броніслав саме їхав «Ауді» через міст, коли йому назустріч вискочив КамАЗ. Шансів врятуватися спортсмен не мав…

За 40 хвилин до Нового року, 31 грудня 2000 року, через кілька місяців після свого олімпійського тріумфу у Сіднеї дорогою у Чимкент загинув казахстанський боксер Бекзат Саттарханов. Машина перевернулася і загорілася. Бекзату було лише 20 років.

Інфаркт став причиною загибелі за кермом відомого польського тренера з волейболу Губерта Вагнера, який 13 березня 2002 року знепритомнів і загинув у центрі Варшави. Вагнер був творцем успіхів чоловічої збірної Польщі, з якою став чемпіоном світу 1974 року та олімпійським чемпіоном у Монреалі-1976.

Втрата свідомості за кермом через хворобу призвела до смертельного випадку знаменитого грузинського футболіста і тренера Давида Кіпіані (1951-2001), якого не раз відзначали за елегантну та розумну гру і львівські глядачі. Кращий футболіст СРСР 1977 року, переможець Кубка кубків 1981 року у складі тбіліського «Динамо» не мав і 50 років, але мав слабке серце... 2002 року його посмертно нагороджено орденом ФІФА «За заслуги».

Така ж неприємність із втратою свідомості стала причиною автокатастрофи і смерті за кермом знаменитого 65-річного українського тренера Євгена Кучеревського, що сталася 26 серпня 2006 року. Популярний Євген Мефодійович їхав своїм «Мерседесом» на матч дублерів «Дніпра» у рідному Дніпропетровську.

Тренери – вони завжди кудись поспішають. 3 вересня 1989 року поспішав додому з Польщі в Турин асистент головного тренера «Ювентуса» Діно Дзоффа, знаменитий італійський захисник Гаетано Шіреа. Чемпіон світу1982 року, володар різноманітних звань і призів («кращий центральний захисник Європи»), 377 матчів в «Ювентусі» (1974-1988), щойно перейшов на тренерську роботу і розбився на трасі Варшава-Катовіце.

Шандор Кочіш. Це ім’я повинні добре пам’ятати любителі футболу зі стажем. Угорський нападник, чемпіон олімпійських ігор 1952 року, віце-чемпіон світу-1954, кращий бомбардир того чемпіонату – 11 голів, які він переважно забивав головою, бо був неперевершеним у грі в повітрі. Угорські події осені 1956 року змусили його покинути рідний край, і він опинився в іспанській «Барселоні», де й завершив свою бомбардирську кар’єру. 1966 року зазнав важких травм в автокатастрофі, внаслідок чого йому ампутували обидві ноги. Подальше життя перетворилося на страждання, які Кочіш вирішив по-своєму: 21 липня 1978 року він покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна лікарні.

Загинули на дорозі кращий футболіст Польщі 70-х, третій у списку за «Золотим м’ячем» 1974 року Казимєж Дейна, і кращий футболіст Болгарії 1965 року, найвидатніший в історії болгарського футболу Георгі Аспарухов…

Цей мартиролог можна було б продовжувати, бо навіть перелік імен видатних спортсменів є досить довгим, а скільки загинуло молодих без титулів! Бодай з українського футбольного світу назвемо ці імена: Степан Беца («Динамо») і Олексій Сасько («Дніпро») – в одній машині 1992 року, Микола Кудрицький («Дніпро» + ізраїльська «Бней-Йєгуда») - 16 березня 1994 року, Михайло Бєлих (головний тренер «Кременя») – в 1997 році, Степан Малокуцько («Іллічівець») - 5 жовтня 2002 року, Віталій Несін («Ворскла») 22 грудня 2004 року, Андрій Куценко («Нафтовик») - на початку жовтня цього року. Є щасливі випадки, коли аварії не призводили до смертельних наслідків, а людину вмілі лікарі «збирали» по кусочках і повертали до життя. Найбільш відомі імена – київські динамівці Володимир Мунтян та Євген Рудаков, закарпатець Іван Гецко, який колись забивав голи для «Карпат», а ще… І так можна продовжувати. Дорога помилок не пробачає - навіть найвидатнішим.

Іван ЯРЕМКО

Високий замок