Роман ВОРОНІН: «До Нікополя-НПГУ грав у чемпіонаті Дніпропетровщини»

Кращий бомбардир цього сезону у Нікополі-НПГУ — 19-річний Роман Воронін — забивав у трьох турах поспіль, а всього має п’ять голів. Це кращий показник для футболістів 1997—2000 років народження цього сезону у другій лізі. Цього уїк-енду він своїм ударом приніс перемогу над запорізьким «Металургом» — 2:1. А ще зовсім недавно бомбардир Воронін грав у чемпіонаті Дніпропетровської області на аматорському рівні...

— Романе, цього сезону ти розпочав свої виступи в команді Нікополь-НПГУ, а загалом, з чого розпочиналося твоє становлення як футболіста? У якій дитячо-юнацькій школі розпочинав робити свої перші кроки у футболі?
— Все розпочалося у ДЮСШ (Авдіївка), там грав матчі на чемпіонаті Донецької області. Одного разу поїхали на турнір в Макіївці. За цими змаганнями спостерігали тренери донецького Металурга. Після першої гри мене помітив тренер, підійшов, поспілкувався зі мною і запросив на огляд. Я вирішив скористатися шансом, поїхав і, як виявилося, підійшов для них. З того часу розпочав тренуватися в їхній академії.

— Хто був твоїм першим тренером, який допомагав тобі ставати професійним футболістом?
— Першим тренером у донецькому «Металурзі» був Віктор Дмитрович Журавльов. Він виявився моїм земляком, адже теж був родом із Авдіївки, тому дуже допоміг мені стати на ноги. А далі, в останній рік перебування в академії, нас прийняв Раїс Равільович Теркулов, саме він випускав мене в складі команди U-19.

— Як вийшло після «Металурга»потрапити саме в Нікополь?

— Я народився в Нікополі, а потім так сталося, що я поїхав у Донецьк. Після того як розпочалася війна в Донецьку, Металург був вимушений тимчасово виїхати на спортивну базу Колос в селище Чкалове, що під Нікополем. Там ми прожили і відіграли рік у чемпіонаті U-19 і після цього так сталося, що Металург розпався, а футболісти отримали документи зі статусом вільного агента.

Продовжував грати в Нікополі у чемпіонаті Дніпропетровської області, після чого мене помітили тренери з команди Нікополь-НПГУ. І ось саме в міжсезоння, коли команду наново набирали, запросили прийти на огляд. Я спробував, зіграв, мені запропонували контракт.

— Чи задоволений цим переходом і як почуваєш себе у команді?
— У Нікополі мене все влаштовує, це рідне для мене місто. Тому дуже гарно себе зараз почуваю. Щоправда, є певні невеликі проблеми в клубі, але нам обіцяють все виправити і навесні налагодити із зарплатами та преміями.

— То зараз у команді є певні фінансові труднощі?
— Так, це пов’язано з президентом клубу, адже він знаходиться в Макіївці і з ним дуже важко налагоджувати ці питання. Але керівництво намагається все виправити і виплачувати все своєчасно футболістам.

— За час, що ти граєш у Нікополі, ти вже відзначився 4-ма забитими голами. У чому полягає такий успіх?
— На початку сезону була невелика гольова засуха, потім, можна сказати, прорвало. Команда дуже допомогла, підтримувала морально у той час, коли з голами не клеїлося, а зараз потроху забиваю, проте маю сподівання, що далі буде ще більше забитих м’ячів. Але якби не було футболістів, які віддають гольові передачі, нічого б у мене не виходило.

— Чи є вже гол, який закарбувався у твоїй пам’яті?
— Всі голи пам’ятні, але з Іллічівцем був особливий. Йшли останні хвилини матчу, і ми вирвали перемогу завдяки голу. В Маріуполі багато знайомих ще по дитячо-юнацьких змаганнях, тому одержати перемогу в такому матчі було особливо приємно.

— Ти прожив довгий час у Донецькій області, чи є туга за рідним домом?
— Родом я з Нікополя, але дитинство пройшло на Донбасі. Туга, звісно, є. У мене на окупованих територіях залишилася мама. Сумую за рідними містами і за мамою, але у зв’язку із цією ситуацією не можу туди ніяк потрапити.

— Загалом, як рідні почувають себе в окупованих містах?
— Мама, яка там залишилася, можна сказати, уже звикла до цієї обстановки. Така ситуація уже не перший рік, але все одно щодня переживаєш, адже невідомо, що буде завтра.

— Які твої футбольні амбіції на майбутню кар’єру?
— Хотілося б підійматися в кар’єрному зростанні. Прем’єр-ліга, а там, якщо все складеться, то, можливо, і щось більше. Але буде видно, як все складеться.