Под микроскопом: Гран При Италии

Італійський етап, яким завершилася домашня європейська частина сезону, ще більше загострив інтригу в питанні цьогорічного чемпіона, а також поставив низку питань щодо вакансій в командах, розкривши карти в Макларен. Загалом варто сказати, що цього року в Монці за лаштунками було аж ніяк не менш цікаво, ніж на гоночній трасі – занадто вже великою залишається різниця між Мерседес та іншими. Навіть коли ці інші – Феррарі з Ред Булл.

 

Росберг до двох очок скоротив відставання в чемпіонаті, вигравши другу гонку поспіль, проте питань до обох пілотів залишається багато. Попри дві перемоги Ніко слід пам’ятати, що здобуті вони були тоді, коли Льюіс випав з боротьби. В Спа її не було взагалі, а в Монці вона тривала метрів 30, не більше. Тобто по суті її в Італії також не було, тож нічого дивного в тому, що обидва рази тріумфував німець. При цьому різницю у швидкості пілотів можна було побачити в суботу, коли у кваліфікації Льюіс привіз напарнику 0,478 секунди – забагато як для гонщиків, які пілотують однакові машини. Питання є й до британця, адже старт гонки – це мабуть його найслабше місце цього сезону. Всі розуміють, що Хемілтон швидший, але чемпіоном стане той, хто набере більше очок, а не виграє більше поулів, привозячи напарнику по пів секунди на швидкому колі.

 

За великим рахунком цьогорічне протистояння гонщиків Мерседес зводиться до того наскільки добре Ніко використовує проблеми Льюіса і як сам британець мінімізовує втрати, спричинені проблемами з технікою або після провалених стартів. Для тих, хто не вболіває за когось із претендентів на титул, така ситуація є реальним подарунком, адже у зовсім рівних умовах Хемілтон вигравав би значно більше ніж 2 пункти після 14 етапів.

 

Гонка, як власне і кваліфікація, вкотре показала, що мотористам Феррарі та Рено ще дуже довгий шлях треба пройти, аби вийти на один рівень з Мерседес. «Срібні стріли» ще під час кваліфікації продемонстрували свою надзвичайну потужність коли без проблем використовуючи комплект Soft пройшли до фіналу кваліфікації, показавши при цьому у другій частині перший і другий результати. Інші 8 пілотів змушені були використовувати SuperSoft аби потрапити в першу десятку на старті. На початку ж гонки Хемілтон їхав в одному темпі з «червоними», хоча у нього шини були більш жорсткі ніж  у Феттеля з Ряйкконеном.

 

Піреллі цього року завдяки третьому комплекту шин провела міні-революцію стосовно шинних тактик на багатьох етапах. В Італії питання довгий час залишалося відкритим – тут традиційно команди обмежувалися одним плановим піт-стопом, адже занадто багато часу втрачалося на дуже довгій піт-лейн Монци. Якщо з пілотами Мерседес все було зрозуміло ще під час кваліфікації – не для того вони обирали старт на Soft, щоб проводити два піт-стопи, то з багатьма іншими не все було так однозначно. Зрештою, як показала практика, перехід на варіант з двома зупинками і використанням двох комплектів SuperSoft та одного Soft є більш швидким, ніж їзда з єдиною заміною ґуми. Інша справа, що цього було недостатньо аби кинути виклик «срібним стрілам», які обрали традиційний варіант, що ще раз підкреслює наскільки сильно команда з Браклі переважає усіх.

 

Запам’яталася гонка ще й таким цікавим фактом – найшвидше коло продемонстрував пілот, на машині якого стоїть найменш потужна силова установка. Ось така от іронія. Звісно якби не третій піт-стоп Алонсо, то іспанець і близько не підійшов би до рекордного в гонці кола, проте наприкінці гонки, коли баки майже порожні, а комплект SuperSoft хоч і використаний у кваліфікації, але залишився достатньо свіжим для забезпечення надійного зчеплення з трасою та швидкого її проходження. До речі, для моторів Хонда це найшвидше коло в гонці стало першим з далекого 1992-го, коли в Португалії найшвидшим у гонці став Айртон Сенна.

 

Італійська гонка порадувала кількома по-справжньому класними обгонами, здійсненими без диму від покришок, виштовхування або іншого божевілля. Зокрема тут варто відзначити боротьбу Магнуссена з Ерікссоном і Баттоном, який завершився не на користь пілота Рено, маневр Боттаса на 15-му колі, коли фін в Curva Grande успішно обігнав Баттона з Сайнсом. Боротьба Дженсона з Алонсо, в якій англієць вийшов переможцем, також вийшла доволі цікавою. Проте особливої уваги заслуговують Ріккардо з Боттасом:

 

 

Після гонки Даніель скаже, що знав кого збирається обганяти, тож не боявся неадекватних дій з закриванням дверей перед носом або відвертого виштовхування за межі траси. Тож цей обгін – чудовий приклад боротьби на межі розумного, але дуже якісно виконаний. Тут варто додати, що це тільки на перший погляд здається, що все пройшло невимушено. Насправді ж в Монці гальмування перед першим та четвертим віражами – це справжнє мистецтво, адже машина з мінімальною притискною силою поводить себе напрочуд норовливо і втратити контроль над задньою частиною в реальності досить просто, тож таке пізнє гальмування, яке провів Ріккардо, зробити так чисто – знак відмінної гоночної якості!

 

Крім безпосередньо подій на трасі саме в Монці ми довідалися про кілька знакових кадрових рішень: все почалося з того, що Феліпе Масса на спеціально скликаній прес-конференції оголосив, що завершує кар’єру пілота Формули 1 і в 2017-му на Гран Прі ми його побачити зможемо хіба що в якості глядача. Тож після 14 років активної гоночної кар’єри у складі Заубер, Феррарі та Вільямс бразилець зрозумів, що настала пора зайнятися іншими справами. Крок Феліпе не можна назвати неочікуваним, адже його цьогорічні результати сильно впали, а на тлі Боттаса й узагалі він виглядає дуже блідо. І не в останню чергу через це Форс Індія прагне замахнутися на четверте місце в Кубку конструкторів, змістивши звідти Вільямс. Таким чином команда з Гроув точно матиме як мінімум одного нового пілота (а може й двох, бо з Боттасом угоди поки що не продовжили). І ним так само 100% не стане Дженсон Баттон, якого протягом літа чутки сватали саме у Вільямс. Чемпіон 2009-го залишається в Макларен, але бере паузу на рік, яка щоправда може стати паузою назавжди…



Дженсон вирішив залишитися в команді, але в статусі третього пілота, що з одного боку змушуватиме його тримати себе в тонусі, а з іншого – дасть змогу займатися багатьма речами, які йому були недоступні протягом попередніх 16 років. З покоління пілотів, що прийшли в Формулу 1 на початку двотисячних і ще застали еру атмосферних V10 наступного року залишаються тільки Алонсо і Ряйкконен. Для Макларен рішення залишити Баттона у складі, але зробити Вандорна призовим пілотом – однозначно виграшний крок. Стоффель точно не залишився б в команді, а шукав би місце деінде – а нині вакансії ще залишаються. Крім того всі чудово розуміють, що за Стоффелем майбутнє, тож відпускати його було б вкрай недалекоглядно. Якщо ж за рік Фернандо втомиться і втратить віру в те, що зможе позмагатися за третій титул, то саме Дженсон зможе його замінити. Рону Деннісу варто поаплодувати – він досить розумно розв’язав ситуацію, де з трьох чудових пілотів треба було обрати двох, при цьому не втративши для команди жодного.

 

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ