Юрій ЧЕБАН: Залишуся єдиним олімпійським чемпіоном в історії у спринті

Український веслувальник-каноїст Юрій ЧЕБАН розповів про те, як він завоював золоту медаль на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро.

 

— Всім привіт з Олімпіади! У нас сьогодні неймовірне щастя, Юрій Чебан став олімпійським чемпіоном вдруге! Юрко, вітаємо тебе! Це було неймовірно, несамовито, браво!

— Велике дякую! Я вже трохи заспокоївся. Спочатку було дуже багато емоцій, зараз вже подивився. Справді, дуже напружена гонка. Я не бачив, яким я їхав на дистанції, працював до фінішу. Робив усе, як ми із тренером пропрацьовували. На фініші я вже дізнався, яким заїхав.

 

— Твій старт вдався, був дуже швидкий, і, звичайно, фініш...

— Багато хто каже, що це стартовий досвід, коли ти потрапляєш саме у той момент. Якщо ви уважно подивитеся на старт — вгадав зі стартом, що і дало мені такий результат.

 

— І твій секрет на досвіді — коли ти виштовхнув свого човна на фініші. Розкажи про це...

— Це не секрет, це багато хто використовує, просто не всі так ризикують, тому що візуально лінію фінішу не видно. Тобто там потрібно діяти навмання: деякі підсаджуються заздалегідь,човен зупиняється і тебе об'їжджають; деякі вже за нею викидають. У мене вийшло все ідеально, але, коли я дивився заїзд — бачив, що я і так вигравав. Просто ще красиво заштовхав козаків на фініші.

 

— Козак — взагалі особлива справа, тому що козак на човні у Юрія, є булава, є ще меч. Щита тільки не встиг Річард домалювати. Розкажи, будь ласка, про цього чоловіка і про твій задум, який ти втілив...

— Річард — це директор фірми «Пластікс», чудова людина, дуже позитивна, творча. Усі мої ідеї він вітав і потім ми допрацьовували все разом, одночасно. Перший човен, який він мені зробив, ракета, фінішувала першою у Москві. Зараз другий човен, який він зробив для мене під індивідуальне замовлення, фінішував першим на Олімпійських іграх в Ріо.

 

— У тебе був задум, що там має бути і козак, і церкви ти хотів намалювати...

— Я йому сказав те, що хочу зробити. А він сказав: «Ми ж картину не малювати будемо, це дуже дрібні деталі, вони проблемно малюються на такому великому човні». Справа у тому, що човен покривається шарами. Він сказав: «Давай виділимо якісь значимі моменти, більш красиві і які будуть виділятися». І ми зупинилися на цьому варіанті: з одного боку козак з булавою, а з іншого мав бути козак з мечем і щитом, на щиті повинен бути герб, як на булаві.

 

— Взагалі для тебе сезон непростий: ти хворів, на чемпіонаті світу не вдалось дуже добре виступити, на Олімпіаду потрапив за таких обставин, що десь пощастило. У півфіналі ти третій час показав, спокійно розраховуєш на те, що виходиш у фінал — а тут виявляється, що з іншого заїзду зарахували хлопця з четвертим результатом. Довелося тобі писати апеляцію, протест на такі результати...

— Так, було таке. Коли ми фінішували, я бачив на табло, що потрапляю у фінал Б. Я пригнічений, бо відчуваю, що максимально готовий, вийшов на свій максимальний результат і був готовий показати його у фіналі. І тут я не потрапляю до фіналу. Мене і лікар заспокоював, нашатир давав. Потім нас забрали на допінг. Виходжу з допінгу — нікого немає, порожня база. Бачу, що йде Діма Радомський, у якого ще тренування було. Він мені каже: «Юро, чому ти не йдеш подавати протест з приводу свого заїзду?». Я кажу: «Так це не я повинен робити, а головний тренер». Почав шукати головного тренера, його немає. Телефонуємо до штабу — ніхто не може його знайти. На каналі немає, всюди шукали. Я вже подумав, що втрачати? Залишився тренер Паші Алтухова. Я кажу: «Давайте хоча б Ви підете як тренер». Ми вдвох пішли, піднялися на вишку, почали розбиратися. Нас заспокоїли, сказали: «Все буде добре, чекайте офіційний результат півгодини-годину». Ми залишилися і останніми їхали з каналу. З офіційними протоколами я приїхав до селища і показав тренеру, він заспокоївся. Він теж дуже сильно переживав, хапався за серце.

 

— Ось так Юра сам собі видряпав заслужене місце у фіналі...

— Треба боротися до кінця.

 

— Це досвід, для тебе це вже четверта Олімпіада, друге поспіль «золото». Воно особливе, порівняно із першим, яке ти здобув у Лондоні...

— Так. Кожна гонка по-своєму особлива. Вона змушує тебе переживати свої емоції, відчуття. Все по-іншому, кожна медаль — це свої витрачені сили і час. Коли воно віддається у такому еквіваленті — це дуже приємно.

 

— Це друге «золото», але третя медаль, ще ж бронзова медаль...

— Бронзова була на дистанціїї 500 метрів і дві золоті на дистанції 200 метрів. Дистанцію 200 метрів з наступної Олімпіади вже знімуть, тому я залишуся єдиним олімпійським чемпіоном в історії у спринті.

 

— Це вже закінчення кар'єри чи ти ще позмагаєшся?

— Будемо чекати. Спорт так просто не йде, він живе у крові. У спортсменів покликання. Спортсмен так звикає до драйву, адреналіну, що він вже без цього не може. Тому, якщо залишать дистанцію 200 метрів, то ще будемо боротися.

 

— Це наша гордість, наш чемпіон!

— Вболівайте за нас, вірте у себе і йдіть до кінця!

 

— Юрій Чебан — олімпійський чемпіон Ріо-2016, дворазовий чемпіон Олімпійський ігор! Дякуємо, слава Україні!

— Героям слава! Україна — the best!

 

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, спеціально для Sport.ua