Ольга ХАРЛАН: «Дякую всім, але це ще не все!»

— Олю, Ви дуже емоційно  сьогодні фехтували і перша, з ким Ви поділилася радістю була Ваша мама. Після того, як Ви здобули олімпійську медаль, якої очікувала вся країна,  скажіть те, що Ви би самі хотіли сказати…

— Я неймовірно рада цій олімпійській медалі. От чесно!  Звичайно, очікування були інші, у всіх були ці сподівання,  і,  певно, це таки зіграло свою роль. Не вдалося мені з цим впоратися. Я радію, що все так трапилося, радію, що  здобула медаль. Вдруге поспіль у мене в індивідуальному змаганні на Олімпіаді  «бронза». Але є ще командний турнір. Мої дівчатка мене підтримували і велика подяка їм за це. За ці сльози, за ці емоції. Хочу подякувати всім своїм тренерам. Розпочну з Вадима Марковича Гутцайта – хоч він уже тривалий час не головний тренер збірної, але він все одно нас підтримував морально, фізично, всіма своїми чакрами душі. Він підійшов до мене після бою у півфіналі, поговорив зі мною, сказавши, що на цьому життя не закінчується, все добре, треба зібратися. І  в якийсь момент я відключила емоції, тому рахунок був рівний.  

 

Також я би хотіла подякувати старшому у тренеру  жіночої збірної із шаблі Артему  Анатолійовичу Скороходу. Велике дякую Олегу Штурбабіну за те, що в останні місяці зі мною працював і працює з нашою  командою. Гарніку Давідяну - за його напір, за всі ті зусилля, яких він докладає. Велике дякую нашому психологу Андрію Борисовичу Колосову, якому я постійно передаю привіт за те, що він робить. Всією своєю душею він за нас. Я безмежно йому вдячна і ще дякую Ігорю Володимировичу Марченку, всім дякую. Я дуже хочу завоювати медаль в команді, тому це ще не все!  

 

 

— Здалося що саме у півфіналі  цей тиск досяг апогею, бо на цей бій Ви вийшли доволі  нервовою …

—Так, у цей момент було дуже важко. Не знаю, що зі мною трапилося. Чесно. Треба думати і я, напевне,  ще довго буду про це міркувати. Все ж таки зіграв фактор  Олімпійських  Ігор. Надія на те, що я виграю їх.

 

— Удар Єгорян по Вашій  руці вплинув на подальший перебіг бою?
— Було боляче. Дуже. Після бою Яна Єгорян підійшла і сказала, що я тебе так сильно била, просто вибач мене. Я загалом рада за дівчат.

 

— Здалося, що у матчі за «бронзу» психологічний тягар спав. Чи це лише здалося?

— Це Вам здалося. Було ще гірше, тому що я розуміла, що я повинна, я мушу це зробити. Не було такого, що я робила це у задоволення. Я повинна, от і все.

 

— Як було фехтувати  з Аліною Комащук? 

— Напевне, цей бій був  найбільш важким для мене сьогодні. У першу чергу психологічно. Коли ми з Аліною закінчили фехтувати я трималася,  щоби не заплакати, тому що ми з нею не зустрічалися на жодних змаганнях. А зустрілися на Олімпійських Іграх. І це жахливо! Ми стільки часу проводимо разом, ми стільки тренуємося, стільки спільно  готуємося. І треба  так, щоби на жодних Іграх ми не зустрітися, а саме на Олімпіаді!

 

— Ви спілкувалися з нею перед боєм?

— Ні, кожен готувався. Кожен аналізував, що потрібно робити. Виграла я , але вона весь час була зі мною.  Після бою вона сказала мені: «Удачі!»

 

А я у відповідь їй: «Удачі? Я тебе люблю!». І все.

 

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ

Фото Володимир МУЛА