Сергей ЛИЩУК: «Хотел бы продолжить выступать в Испании»

Екс-гравець національної чоловічої збірної України Сергій Ліщук переконаний, що команда кваліфікується до фінальної частини ЄвроБаскета. В інтерв’ю офіційному сайту ФБУ він розповів про мету свого перебування в Україні і чому хоче продовжити кар’єру в Іспанії.

- Чому, на твій погляд, чемпіонат Іспанії вважають найсильнішим у Європі?
- Так вже повелося. Гравці там виступають сильні, які відповідно формують сильні команди. Не беруся судити, чим це пояснити. Чому, скажімо, не Франція чи Німеччина, але Іспанія вже давно має найкращий чемпіонат.

- Як оціниш виступ «Мурсії» у цьому сезоні?
- Ми виконали усі завдання, навіть перевиконали – потрапили у плей-оф, здобули право грати у Єврокубку. У плей-оф бодалися у першому раунді з мадридським Реалом. Навіть взяли у них одну гру. Тому сезон важаю успішним.

- У Мурсії де квартируєш?
- Клуб забезпечив житлом, автомобілем. Створив усі умови, тільки щоб я грав у баскетбол. Побутових проблем не маю жодних.

- Сам мешкаєш?
- У мене сім’я живе у Валенсії, недалеко – 200км. Дві години їзди. Тому я на вихідні їздив додому. Чергувалися – то я до них, то вони до мене.

- Ти переселив туди сім’ю?
- Я грав шість років у Валенсії, за цей час встиг придбати житло, тому родина мешкає там. 

- В Іспанії почуваєш себе комфортно.
- Жодного дискомфорту не відчуваю абсолютно. Адаптувався, як кажуть.

- Зараз ти в Україні, приїхав по баскетбольних справах?
- Ні, я приїхав додому - побачитися з рідними, підлікуватися, привести себе у порядок трохи.

- Ти кажеш «підлікуватися», щось непокоїть?
- Ні, вік вже такий, що треба підтримувати себе. Не можу сказати, що маю серйозну проблему, просто відновитися.

- На тренувальних зборах головної команди тебе не буде?
- Ну ось запрошують, приїду, подивлюся. Побачу друзів своїх – гравців, з якими грав багато років.

- Тобі є що розповісти, передати досвід.
- Якщо запитають, поцікавляться, чому б ні? Накопичився вже який-неякий досвід (посміхається – ред.).

- Як часто буваєш в Україні?
- Раз на рік, на місяць приїжджаю.

- І це відбувається влітку, коли природа буяє, сонце гріє.
- Так-так. Практично, як в Іспанії (посміхається – ред.).

- Якісь зміни між приїздами в Україну помічаєш?
- Я не бачу якихось суттєвих змін в гірший, або кращий бік. Корабель пливе, за течією.

- Збірна України невдовзі гратиме матчі кваліфікації ЄвроБаскета. Чи здатна вона, на твій погляд, подолати цей бар’єр?
- Так, звичайно, нездійсненних завдань нема. Команда у нас гарна. Треба тільки працювати, поставитися до справи серйозно. І відпрацювати цей цикл… скільки він там буде разом зі зборами – два місяці? Відпрацювати його добре і результат буде 100%.

- А сам розпочинаєш підготовку до нового сезону коли?
- Ось днями і розпочну.

- Там само у «Мурсії» і гратимеш?
- Щодо майбутнього нічого сказати не можу. Агент мовчить. Просто відновлююся поки що, відпочиваю.

- Якщо провести паралелі з футболом, то там переважна більшість гравців у міжсезоння має чітку приналежність до тієї чи іншої команди. Чому у баскетболі більше невизначеності?
- Така специфіка. У футболі хлопці частіше підписують більш тривалі контракти – на п’ять років, скажімо. А у нас частіше – на рік, на два. Тому так і відбувається. Вийшло, що я з Мурсією підписав контракт на один рік. У нас співробітництво завершилося і поки – тиша. Але я не переймаюся. Попереду багато часу. Треба відновитися, привести себе в порядок, відпочити, а вже потім вирішувати ці питання.

- Хотів би продовжити виступи в Іспанії?
- Тільки в Іспанії.

- Бо це твій другий дім.
- Так, мені там надзвичайно комфортно. Я там вже усе розумію, знаю. І там сім’я моя мешкає. Тому я тільки Іспанію розглядаю.

- Сім’я живе, діти є.
- Так, донька. 4,5 роки. Анастасія.

- О, як добре! І тато її якось залучає до гри у помаранчевий м’яч?
- Ні. З помаранчевим поки не грається. Ще надто замала для цього. Поки що малювання, дівочі гуртки. А пізніше, звичайно, будемо залучати до спорту. До чого у неї душа лежатиме. У неї такі дані, що вона буде спортсменкою точно. І мама у неї 1.86м, і тато 2.10м, тому виросте дитина добра (посміхається – ред.)