ШИЩЕНКО: Будем по чуть-чуть двигаться в удобном направлении

Цього тижня головним тренером ФСК «Буковина» став екс – гравець національної України та багатьох вітчизняних клубів Сергій Шищенко. Новий наставник «Буковини» поділився подальшими планами нашої команди, а також розповів про своє футбольне життя.

«Думаю, що кістяк команди збережеться»

-Сергію Юрійовичу, як у Вас виник варіант із приходом у чернівецьку «Буковину»?
-Представники «Буковини» виходили на мене раніше, однак тоді я мав інший варіант працевлаштування. Я не дав тоді ствердної відповіді, бо збирався їхати в іншу команду. Через певний час знову зателефонували представники «Буковини» та поцікавилися тим, чи немає у мене бажання очолити команду. Я погодився. Згодом приїхав на гру у Хмельницький, де подивився спаринг із «Поділлям». А коли приїхав у Чернівці, то зустрівся з президентом клубу. Не можу сказати, що ми про щось домовлялися. Ми говорили про те, як розвиватимемо клуб. Обговорили те, якими будуть мої дії, а також дії керівництва. Ми домовилися. Я приступив до роботи.

-Чи визначилися Ви зі своїми помічниками ? Днями у пресі з'явилася інформація, що у «Буковині» працюватиме колишній воротар національної збірної України Юрій Вірт…
-Зі своїми помічниками ще не визначився. Ця інформація не відповідає дійсності. Інформацію щодо своїх помічників зараз надати не можу.

-Які подальші плани команди ?
-Ви чудово знаєте, що хлопці зібралися 23 червня. Хочу подякувати тим людям, які до сьогоднішнього дня готували команду. Працюватимемо у дворазовому режимі. У нас заплановано матчі на 2,6,9 та 13 липня. Зараз більше працюватимемо над тактикою. Хлопці повинні розуміти те, що я від них хочу. Будемо багато працювати у тактичному плані. У нас обмаль часу. У нас підготовка була трохи, так би мовити, зіжмакана. Тому її треба форсувати. Звісно, що будуть і фізичні навантаження.

-Чи збережеться кістяк тої команди, яка завершувала минулорічний сезон ?
-Думаю, що кістяк команди збережеться. Тому, що усі футболісти, які були у команді, залишаються. Я тільки знайомлюся з футболістами. Мені, напевно, треба трохи часу для того, щоб оцінити можливості гравців. Друга ліга, то друга ліга. Перша ліга – це вже трохи інший рівень. Тому необхідно оцінити можливості кожного гравця. Вже після цього можна робити якійсь висновки. Зрозуміло, що хтось залишить команду, а когось ми придбаємо. Будемо зміцнювати склад. Будь-якому тренерові потрібна конкуренція у команді. Ми шукатимемо гравців. Найголовніші наші завдання – створити хороший колектив і чудову атмосферу в команді. Люди мусять розуміти те, що вони роблять. Наша команда повинна бути такою, як одна дружня сім'я. Тоді ми зможемо мати вагомі здобутки.

-Керівництво клубу вже поставило завдання на сезон ?
-Ми ще не обговорювали те, які завдання стоятимуть перед командою. Наше першочергові завдання – створення хорошої команди та поступовий розвиток клубу. Зрозуміло, що усе робитиметься не одразу. Ви чудово розумієте економічну складову, а також те, що зараз відбувається в країні. Зараз важко усім. Розпадаються клуби…Тому ми рухатимемося потихеньку у потрібному напрямку. Вважаю, що це найголовніше.

«Радий, що знову перебуваю у Чернівцях»

-Сергію Юрійовичу, у сезоні – 93/94 Ви грали проти «Буковини» за харківський «Металіст». Вийшло так, що за підсумками того сезону вищу лігу залишили чернівецька та харківські команди…
-Ви знаєте, що саме тоді я і був останнього разу у Чернівцях. Це був хороший час. Молодість ! Тим більше, що це був початок моєї футбольної кар’єри. Зрештою, кожен час має свій позитив. Радий, що знову перебуваю у Чернівцях. Я не пам’ятаю того, як тоді виглядало місто, однак думаю, що зараз Чернівці стали кращими. Я почуваю себе тут комфортно.

-У Вашій кар’єрі гравця був такий період, коли Ви перейшли у донецький «Шахтар», а згодом змінили багато колективів. Потім Ви стали гравцем ще однієї донецької команди – «Металург», де провели, напевно, найкращі роки кар’єри футболіста…
-Тоді був важкий час. 90-ті роки… Був контракт, а коли футболіста хотів запросити якійсь клуб, то для того, щоби забрати гравця, він повинен був заплатити скажені, як для тих часів, кошти. Звісно, що жоден клуб на це не йшов. Тоді просто брали гравця в оренду. А те, що багато їздив по орендах, залежало не від мене. Зрозуміло, що найкращі мої роки – донецький «Металург». Це незабутні часи ! Я люблю цей клуб. Шкода, що його вже немає.

-Ви грали під керівництвом багатьох відомих тренерів. Хто з фахівців найбільше вплинув на формування Вашої тренерської концепції ?
Дійсно, я працював з багатьма тренерами. Бачив також те, як працюють інші наставники тоді, коли вже був тренером. Не можу сказати те, що хтось сильно вплинув. У мене є і власні напрацювання. Я маю своє мислення, бачення. У кожного тренера існують свої погляди на гру. Я, можливо, більше вчився у болгарського тренера Ніколая Костова. Якраз при цьому фахівцеві завершував кар’єру гравця та ставав тренером. Працював за тою схемою, яку ставив нам Костов. Потім Володимир Пятенко також працював за його системою. Зрештою, я працював з дублем донецького «Металурга», а у нас мусила існувати одна система. Зрозуміло, що я щось змінював, додавав. Можна сказати, що розпочинав свою роботою з концепції Ніколая Костова.

«Пишаюся тим, що грав під керівництвом Лобановського»

-У 2001 році Ви дебютували у збірній України, яку тоді тренував Валерій Лобановський…
- Я навряд чи щось взяв від Лобановського, однак коли тебе у збірну запрошує такий тренер, то це чогось вартує. Тоді, напевно, розумієш, що чогось досягнув у футболі. Така людина, як Лобановський, просто так у збірну запрошувати не буде. Я дуже пишаюся тим, що грав під його керівництвом. Це був чудовий час. Тоді наша збірна мала блискучий підбір виконавців (Олег Лужний, Олександр Головко, Владислав Ващук, Андрій Шевченко, Сергій Ребров та інші – авт.). Було дуже приємно грати за таку команду.

-Єдиний гол за національну збірну України Ви забили 27 березня 2002 року. У тому матчі наша команда, на жаль, поступилася румунам – 1:4. Пам'ятаєте цю зустріч ?
-Нас тоді добре «повозили»…А такі моменти, які відбуваються вперше, пам’ятаєш усе життя.

- У 2009 році Ви завершили кар’єру футболіста. Чи одразу вирішили стати тренером ? У Вас, можливо, були думки зайнятися бізнесом…
-Мене тоді спитав Ніколай Костов: «Де ти себе бачиш ?». Чесно кажучи, я тоді і не думав закінчувати з футболом… Звісно, що я не бізнесмен. Йти у бізнес не хотів. Тому і обрав тренерську кар’єру. Сподіваюся, що вона буде вдалою.

-Чим запам’яталася Вам робота з молоддю «Металурга» та «Сталі» ?
-Я працював п’ять з половиною років у «Металурзі», та один – у «Сталі». Це був для мене якійсь досвід. Коли ти граєш у футбол, а через два місяці стаєш тренером, то це щось неймовірне. Важко тоді, коли не розумієш того, що тобі треба робити. Коли ти виходиш на футбольне поле, то зовсім інше. Тут тобі треба розповідати, що робити. Треба так спілкуватися з футболістами, щоби вони зрозуміли те, про що йде мова. Необхідно і самому розуміти те, що говориш. Радий, що мені допомагали. Я вчився, зростав у професійному плані. Гадаю, що і прогресував також, однак у душі хотілося самостійної роботи. Мені хочеться досягти успіхів у тренерській кар’єрі. Коли був гравцем, то завжди хотів чогось досягти у футболі. Прагну вийти на певний рівень і у тренерській роботі. Я радий, що розпочав працювати у «Буковині». Це теж для мене серйозне випробування.

Розкажіть про свою сім'ю…

Одружений. З дружиною Юлією маємо трьох маленьких діточок. Зараз ми живемо у Бучі Київської області. Ми не можемо перебувати у Донецьку через ту ситуацію, яка там зараз є. Ми там не були з того моменту, як розпочався конфлікт. Сім'я у Чернівці поки що не переїжджатиме. Діти ходять до школи, там у нас трохи налагоджено побут. А якщо надалі усе буде гаразд, то сім'я, можливо, переїде до мене.

- Щоби Ви хотіли побажати буковинським уболівальникам ?
- Ми граємо для вболівальників, міста. Будь-який президент клубу чи вболівальник хоче того, щоби його команда рухалася вперед та демонструвала хороший футбол. Приходьте на матчі та вболівайте за «Буковину». Колись, можливо, і прийде той час, коли чернівецька команда гратиме у Прем'єр-лізі. Думаю, що цього хоче не тільки президент нашого клубу, але й громадськість, місто. У нашій країні футбол завжди був спортом номер один. Зрозуміло, що з такою ситуацією в України, можливо, трохи не до футболу, однак людям необхідно створювати свято. Сподіваюся, що наша гра приноситиме радість буковинцям.