ЙОВИЧЕВИЧ: «Все, кто писал концепцию Карпат, уже не в клубе»

- Наскільки задоволені роботою в статусі головного тренера? Зрозуміло, що реалізувати все повноцінно не вдалося через брак часу...
- Найважче те, що я відчуваю незавершеність розпочатого проекту. Його я приймав з великим натхненням, амбіціями та надією, що роботу буде виконано. Ми працювали над тим, щоб змінити гру «Карпат» – віддавали належну увагу організації гри. Наш проект був розрахований на три роки. Саме про це нам говорив президент клубу Петро Димінський. За цей час ми мали поступово побудувати команду, а на третій рік - атакувати Лігу Європи. Але були стратегічні кроки, без їх врахування не можна об’єктивно оцінювати. По-перше, після того як пішов з клубу Олександр Севидов, змінилося півкоманди. Ідея нашого тренерського штабу була в тому, щоб закласти фундамент у фазі захисту. Тому півроку ми думали про контратаки. Після зимових зборів ведення нашої гри суттєво змінилося. Ми почали робити акцент на контролі м’яча. Все, що ми відпрацьовували на зборах, було дуже добре видно у грі з донецьким «Металургом», коли ми в Києві на «Оболоні» зіграли 1:1. Це була гра, в якій гарно проявив себе Мар’ян Швед та інші молоді футболісти. Ми збільшили відсоток володіння м’ячем та кількість ударів по воротам: у «Металурга» було шість, у нас - 12.  Наша статистика покращувалась, і це давало нам наснагу та натхнення працювати в тому ж ритмі.  За ці півтора роки, коли я очолював «Карпати», були яскраві матчі. Наприклад, з «Дніпром» у Дніпропетровську.  Якщо ми могли видавати такі поєдинки – це означало, що ми на правильному шляху. Нам потрібно було трошки терпіння  та часу, аби цей проект з допомогою підсилення довести до кінця.

- Вас критикували, що «Карпати» багато тримають м’яч...
- Так, погоджуюсь.

- Але цей контроль ні до чого не призводив. Контроль заради контролю...
- Не було контролю заради контролю. Просто ми рідко забивали, а коли немає голів, то внутрішньо все рівно залишається негатив. Багато людей говорять, що краще гірший нападник ніж найкращий півзахисник. Ми маємо дуже сильного півзахисника, який грає на місці форварда – це Ігор Худоб’як.  Він віддавав усі свої сили. Вважаю, до цього сезону Худоб’як ніколи так сильно не грав.  Я бачив такі речі у його виконанні, які він не робив ніколи в житті.  

- Колишній спортивний директор «Карпат» Михайло Гулардава говорив, що його треба було давно продати. Мовляв, він вже давно віддав, все що міг...
- Це говорили до цього сезону. На мій погляд, Худоб’як - найкращий гравець «Карпат» цього сезону. Нам вдалося знайти підхід до нього. Водночас, треба говорити про суперякісну людину. Про сімейну людину. З Худоб’яка молодь має брати приклад. Як він поводить себе на тренуванні, в побуті та під час гри.  Я обожнюю його, як спортсмена. Він відчував моє ставлення до нього, розслабився та грав як ніколи. За останні 5 років я не бачив такої сильної гри від Худоб’яка.

- Він був лідером команди?
- Ігор - прихований лідер.  Він не з тих, хто кричить та заводить команду. Худоб’як «заводить» команду своєю грою. Гітченко - лідер команди, який може покричати та завести партнерів.

 - Кажуть, проблема «Карпат» в тому, що у вас не було такого футболіста, яким у свій час був Сергій Мізін, що міг завести та повести команду за собою...
- Такі люди рідкість. Кажуть, впродовж кар’єри людина може перетворити себе на лідера. А я вважаю здатність бути лідером передається генетично. Ти або маєш таку рису характеру, або ні. Ти ж не можеш почати тренуватися бути лідером. Що стосується Сергія Мізіна, то я грав з ним у команді. Пам’ятаю відчуття, коли він закричить. Тебе аж трусить. Він інколи навіть вдавався до фізичного контакту. Але він сам, окрім того що «заводив» словами, ще й забивав голи. Він ефективний у грі. Якби Мізін тільки кричав і не мав ефективності на полі, то, можливо, те лідерство не працювало.

«ЛЮДИ, ЯКІ ПИСАЛИ КОНЦЕПЦІЮ «КАРПАТ», ВЖЕ НЕ ПРАЦЮЮТЬ У КЛУБІ»

- Як оцінюєте другий сезон своєї роботи головним тренером?
- Це був рік стабілізації. Перший рік ми працювали на захист, потім намагались більше часу проводити на чужій половні поля. Ми прогресували у фазі атаки, про це яскраво свідчить статистика. Не було голів? Так, знаю, що в цьому проблема. Ми не реалізували достатньо багато гольових нагод. Були і нереалізовані пенальті, і 100-відсоткові моменти. Без номінального нападника дуже важко грати. 

- Можливо, треба було когось із півзахисників перекваліфіковувати у нападники?
- Нападник – це інстинкт, агресія, навички. Важко навчити футболіста, щоб він жив у карному майданчику, а не відкривався під м’яч. Бачив багато моментів, коли ми доходили до карного майданчика суперника, а всі наші гравці відкривались під м’яч, нікого не було у необхідній зоні. Наші півзахисники, доходячи до карного майданчика, віддавали останній пас, але його ніхто не чекав. Я не можу їм докоряти, бо вони півзахисники, а не форварди. А хавбеки підсвідомо шукають, кому віддавати м’яч. Це все перетворюється на пасивність у фазі атаки. Ми сподівалися вирішити цю проблему, спілкувалися з цього приводу з президентом клубу. Він розумів нас, але “Карпати” мають проблему із закритими трансферами. Ми не могли нікого нового заявити! Ми взяли хорватського нападника Антоніо Мансе. Він був з командою, але нам не відкрили трансфери, і він скористався пунктом контракту та залишив розташування «Карпат».  Ми фактично вирвали з життя цього хлопця шість місяців. Він чекав, коли ж нам дозволять проводити трансфери. Ситуація не зрушила з місця й досі. Ми маємо бути спокійними, бо виконали завдання на цей рік – якість гри, атмосфера у команді. Петро Петрович Димінський ставив це як головну мету. І безперечно, він просив, щоб більше вихованців клубу виступали у першій команді. Гра Мар’яна Шведа та його продаж до«Севільї» дає гарний меседж. По-перше, це демонстрація правильності розпочатого декілька років тому проекту. Особисто я брав участь у написанні клубної концепції, в якій особлива увага приділялась роботі з місцевими хлопцями.

 - Я зрозумів, що без вашої участі не обійшовся трансфер Мар’яна Шведа?
- «Севілья» - великий клуб, який має багато скаутів по всьому світу. І те, що я знаю багатьох людей із цього клубу не означає, що лише завдяки мені відбувся трансфер Шведа. Маючи серйозну скаутську базу, «Севілья» завжди перевіряє інформацію, хто б її не доносив. Вважаю, що придбання молодого українця «Севільєю» - це великий плюс для «Карпат» та українського футболу. І ще це я сприймаю як особистий успіх: дати шанс молодому хлопцю, дати все для його розвитку, а потім продати за гарні гроші.

- Ви були не проти відпустити потенційно ключового гравця «Карпат», а як же завдання, які перед вами ставлять?
- Філософія клубу – це та річ, яку я розумію та сприймаю. І саме філософія «говорила», що Шведа потрібно продавати. Якби я думав лише про себе та результат, робив би усе, щоб він залишився у «Карпатах».  Але розумію, що завдяки цьому трансферу ми заробили гроші, і мали тисячі варіантів куди їх подіти: наприклад, заплатити футболістам, яким винні, щоб нам відкрили трансфери чи вкласти в інфраструктуру.

- Рік тому Ігор Дедишин докладно розповідав про концепцію «Карпат». Чи працюватиме вона після того як ви пішли з клубу?
- Концепцію може зрозуміти людина, яка її писала. Розумієте? А ті, хто писав її, вже не працюють у клубі. Ця праця - робота Ігоря Дедишина, Оскара Гарро та моя. Коли іспанець Оскар написав свою частину концепції, щодо тренувального процесу та підготовки гравців, то людини дивились на нього, не розуміючи, що це.

 - Оскар пішов з клубу набагато раніше за вас та Ігора Дедишина...
- Так, але він писав концепцію клубу.

 - Чому він пішов?
- Думаю, останнім аргументом, який навів Оскар, це те, що йому бракує сім’ї в Україні. Але люди, які працювали поруч з ним, розуміють – це не єдиний фактор. Напевне, з мого боку буде неправильно розголошувати подробиці. (мова йде про непорозуміння з президентом клубу Петром Димінським у фінансових питаннях).

 «У РОБОТІ ДИМІНСЬКИЙ - ВПЕРТИЙ, ЖОРСТКИЙ, ЗАВЖДИ ЗАХИЩАЄ СВОЇ ІНТЕРЕСИ, НЕЗРУЧНИЙ У ПЕРЕГОВОРАХ»

- Напевне, найважчим вашим днем у «Карпатах» була поразка 1:4 від «Олександрії»? Як ви пережили цей день і цю ніч? На цю гру, як і на інші ви їхали на автобусі...
- Дорога автобусом 20 годин чи потягом ніколи не слугувала для мене виправданням поразки. Так само як і те, що команда грає без преміальних. Про це ніхто не знав, і я ніколи не підіймав цю тему. Одразу після того матчу до мене почали підходити футболісти та вибачатись. В тій грі вони не були на своєму рівні. Гравці розуміли, що з цієї ситуації треба якось виходити. Всі розуміли, як подібні матчі впливають на команду і які бувають наслідки. Це був найважчий удар для мене та команди, але через такі поєдинки теж треба проходити, щоб загартовуватися.

- Після якого матчу ви були найщасливішим?
- Не хочу відзначати який конкретний матч. Хочу сказати про тренувальний процес. І атмосферу, яку ми будували впродовж кожного дня. Це неймовірна енергія, розуміння тренерського штабу футболістами. І навпаки. Ми розуміли, чого хочуть гравці, а вони - нас. Футболісти просили трохи часу, аби почати виконувати все, про що ми домовлялися. Молодь багато чого хотіла, але не вистачало досвіду. Впевнений, що ця команда, з точковим підсиленням, може конкурувати за місце в єврокубках. Коли я дивився як хлопці тренувались, був щасливий. Коли бачив, з яким натхненням вони грали в «американку»,  у два дотики, працювали у тренажерному залі. Коли снідали у фітобарі, завжди жартували. Особливо з Даушвілі. Це зміцнювало нашу атмосферу, нашу єдність. А що стосується гарних матчів, то їх вистачало.  Я розумію, вболівальники хочуть результату і на жаль у нас не було такого яскравого виступу, щоб люди говорили: «Ігор Йовічевіч був дуже успішний тренер».  Але давайте говорити в яких ми умовах працювали і скільки недоліків було у цього проекту – заборона на трансфери, зміна менеджменту. Це все суттєво впливало на команду, а ми й далі в деяких матчах демонстрували блискучий футбол.

-  Щойно очоливши першу команду «Карпат», в інтерв’ю нашому сайту ви говорили: «Щоб не трапилося, я буду поважати Петра Димінського». Ваша точка зору не змінилась?
- Не змінив свою думку про Димінського. Проте треба розділяти особисті та робочі стосунки. Моє особисте враження про нього ніколи не зміниться. Я знаю його дуже давно. Коли він розслаблений та знаходиться у сімейному оточенні – він дуже гарна та приємна людина. І тут наші стосунки не змінювались. Ніколи! У роботі Димінський - впертий, жорсткий, завжди захищає свої інтереси, незручний у переговорах. І багато разів він був незрозумілим у своїх рішеннях. Це не означає, що це погано. Просто іноді ти не можеш його зрозуміти. Як власник клубу він має право приймати рішення:  подобається чи не подобається йому гра. Останнім часом він говорив, що гра «Карпат» йому не подобається, немає прогресу. В один момент я відчув втрату його довіри. В результаті, це вплинуло на моє рішення піти. Однак, не думаю, що він сам був незадоволений грою «Карпат». Він мав певне оточення з радників, які серйозно впливають на нього. Бувало, Петро Петрович щось мені щось говорив, але це були вже слова інших людей, які вже говорили мені це. Правильніше сказати, слова однієї людини.

- Ви сказали: «Зідан заборонив гравцям «Реала» вживати молочні продукти та червону рибу». Водночас виконуючий обов’язки генерального директора «Карпат» Юрій Дячук-Ставицький критикував вас за те, що ви заборонили гравцям їсти вареники, сало та борщ зі сметаною...
- Я радився з лікарями та тренерами по фізпідготовці. Ми дуже глибоко вивчали питання харчування. Якщо хтось не знає, що таке спортивне харчування, нехай зайде в інтернет та прочитає. Мова йде про харчування професійного спортсмена. Правильний відпочинок та правильне харчування дають змогу спортсменам довше грати на високому рівні: краще відновлюватися та  вибуховіше діяти на футбольному полі, ніж ті, хто поводить себе непрофесійно.
Я говорю про топ-рівень, а не обласний. Хто хоче грати на першість області, може харчуватися у «Макдональдсі» чи «Бургер Кінг». Кажу так про футболістів, які хочуть грати до 35-36 років, а не так, як часто буває в Україні, завершують кар’єру в 30. Це, фактично, втрачена можливість реалізувати себе. В цьому і різниця між певним рівнем і європейським, де особливо старанно віддають належне спортивному харчуванню. Борщ зі сметаною, вареники, пельмені — це можу їсти я, журналісти, моя мама, вболівальники. Ті, хто не грає у футбол. Але тим, хто хоче грати на великій інтенсивності — потрібно їсти те, що їм дає енергію.

 «МОЯ БАЗА БУДЕ У ЛЬВОВІ. ЦЕ ЯК ЩЕ ОДИН ДОКАЗ ТОГО, НАСКІЛЬКИ Я ПОВАЖАЮ ЦЕ МІСТО ТА КРАЇНУ»

- Не так давно у пресі була інформація, що вас нібито запрошують до одного з бельгійських клубів. Наскільки це відповідає дійсності?
- Це правда. Були також пропозиції ще з трьох інших країн. Але я сподівався, що зможу знайти спільну мову з Петром Петровичем Димінським і продовжу працювати у «Карпатах».  Коли відчував невдоволення моєю роботою, прийняв рішення не шукати нову команду до травня. Протягом цього часу запланував відвідати футбольні семінари, побувати на стажуванні у англійських та німецьких клубах. До речі, по завершенні першої частини чемпіонату був на стажуванні у Унаї Емері у «Севільї». Хочеться не стояти на місті, а продовжувати прогресувати.

 - Ви не виключаєте можливість повернутися до роботи у «Карпатах»?
- Не виключаю.

- Ви повертаєтесь у Хорватію?
- Моя база буде у Львові. Це як ще один доказ того, наскільки я поважаю це місто та країну. У мене у Львові багато друзів. Мій син цього року має випускатись зі школи, тому поки він не закінчить навчання в Україні, не залишу Львів. Хотілося б сказати декілька слів львівським уболівальникам. Неймовірна енергія йде від них. Моя любов до них взаємна. Фактор уболівальників дуже важливий. Я найбільше шкодую, що проект не продовжиться. Команда – тренерський штаб – уболівальники - ця трійка разом мала завершити проект. Він зупинився на півдорозі. Коли підприємство готове до серйозних звершень, ти можеш атакувати великі цілі. Але коли йде стратегічна будова, треба мати терпіння. «Карпати» три роки поспіль ледь не вилітали.  Й одразу, маючи закриті трансфери, атакувати Лігу Європи з футболістами, вік яких не перевищує 21 рік, вкрай важко. Саме так було у останньому матчі з «Шахтарем». Це психологічно важко для молодих хлопців. Вони намагалися атакувати, тримати м’яч, забивати та тримати свою перевагу. Я розповів про своє стратегічне бачення керівнику клубу. Оцінювати цей проект можна було лише через три роки нашої спільної роботи. Мені пропонували трирічний контракт. Але я відмовився, кажучи про угоду терміном на півтора роки, а потім, якщо я заслужу, дайте пропрацювати такий же термін. Я не хотів отримувати, а хотів заробляти. А потім пішов вплив від зовнішніх факторів.

- Наскільки на ваші стосунки з Димінським впливав «фактор Юрія Дячука-Ставицького»?
- З приводу контракту я спілкувався лише з Петром Петровичем. Але з кожною розмовою змінювалось його ставлення до мене. Немов би наші стосунки змінювались. Він почав ставитись до мене прохолодно. Прикро, але сприймаю це як частину футболу. Таке буває не лише в «Карпатах». Вдячний Димінському за те, що він дав мені нагоду стати тренером. Я віддавав усі сили, працюючи у «Карпатах». Починаючи з того часу як займався трансферами. Починаючи з придбання Лукаса Переса – ви подивіться, як він зараз грає у іспанській лізі. Один з найкращих нападників! Ми маємо бути щасливі, що цей футболіст колись грав у нас. Ця історія демонструє, наскільки важливе ставлення до футболіста. Клуб має робити все для гравця. А не ставати в позицію: «я йому даю зарплату, а він мусить грати добре». Ні! Клуб має гарно ставитись до гравця, і футболіст буде це відчувати. Вважаю, в певний момент попередні тренери “Карпат” не розуміли висококласних гравців команди. З такими футболістами ми могли бути в трійці, чи мінімум у Лізі Європи, а ми - вилітали. Ставлення до самих гравців дуже важливе.