МАКСИМЮК: Кажется, в Днепре у кого-то с кем-то нет контакта

Про матч із «Русенборгом». Коли немає мотивації, грати особливо складно. Але потрібно розуміти: Ліга Європи — обличчя України, клубу, команди, обличчя кожного окремого гравця. Очевидно, що дніпряни мають вищий індивідуальний клас виконавців, що й забезпечило їм перемогу. Гра була цікавою, жвавенькою, перевага наших не викликала сумнівів. Хіба що раз, на 11-й хвилині, коли норвежці не реалізували пенальті. Справді, можливо, після цього розвиток подій пішов би в інший бік. Але сталося так, як сталося, в подальшому наші спокійно контролювали перебіг матчу. Так, мали місце кілька провалів, особливо в центральній ланці захисту (Папа з Чиг­ринським продовжують дивувати), де Маркевич тасує людей, але надійності від того чомусь не прибуває. Проте загалом отой розгромний результат, як на мене, по грі. Не вистачало Ротаня, хоч я не можу сказати, що Едмар із Чеберячком мали аж надто багато труднощів. Кілька слів про Матеуса: попри те, що він двічі забив, не вважаю позицію форварда оптимальною для нього. Він усе ж схильний діяти трохи ближче до середини поля, бути відтягнутим нападником або атакувальним центр-
хавом. Але я розумію Маркевича, ці пертурбації — не від хорошого життя. Зозуля, вочевидь, іще не готовий, а довкола Селезньова взагалі склалася майже детективна історія. Найголовніше те, що «Дніпро» має стрижень, тих футболістів, на чиїх раменах можна будувати весь колектив. Є з ким працювати.

Про виступ у Лізі Європи. Я взагалі хотів би зупинитися на цьому моменті — на кадрах. Приміром, хто вийшов проти норвежців? У воротах — Бойко, праворуч у захисті — Федецький, ліворуч — де Матос, у центрі — Папа з Чигринським, опорники — Едмар і Чеберячко, в атакувальній зоні — Гама, Шахов, Руїс, єдиний форвард — Матеус. Як бачимо, не остання команда в Європі! То чому ж так сталося, що в чемпіонаті країни вона лише на четвертому місці, а в групі континентального турніру не виконала зав­дання? Хтозна. У тому плані, що достеменної відповіді не дасть, мабуть, ніхто. Про це багато говорять, але конкретики, об’ємного, вичерпного аналізу ситуації обмаль. Видно, що не все гаразд у клубі, є серйозні фінансові борги. Проте, повірте мені як людині, котра в «Дніпрі» грала п’ять років: там усе на найвищому рівні! При мені не було жодного випадку, коли перед якимось футболістом не виконали обіцяного. Нехай із затримками, не зразу, нехай частинами, але все виконували! Нашим гравцям цього не треба пояснювати, вони все розуміють, натомість із легіонерами складніше. Мені здається, з ними та їхніми агентами потрібно більше працювати, спілкуватися, пояснювати їм специфіку віт­чизняного футболу. Тоді не виникатиме ситуація на зразок отієї з Ежидіо взимку. Українські виконавці звикли терпіти, ми все-таки розуміємо, що варимось у цьому котлі, що нам тут жити, тому йдемо на компроміси, натомість іноземці хочуть усього й одразу. Не маю наміру порівнювати, яке ставлення до справи краще, просто вони — різні. Але очевидно, що саме тут — основні проблеми бронзового призера чемпіонату: здається, в когось із кимось немає контакту. Або ж отой контакт погіршився. Чи в гравців із клубом або з тренером, чи в наставника з підопічними або з роботодавцями. Не знаю. Смішить те, що хтось намагається роздмухати ситуацію, розказує, мовляв, футболісти бідують. Маячня… Але майбутнє клубу та команди викликає серйозні побоювання. Може, хтось із гравців нинішнього складу вичерпав себе. Може, є ще якісь моменти, наприклад, хтось од чогось чи від когось утомився. Просто дуже жаль: навесні дніпряни боролися за «золото» в УПЛ, вийшли у фінал Ліги Європи, а тепер буквально розвалюються на очах. Утім, я оптиміст, хочу вірити в краще. Навіть зустріч із «Русенборгом» показала: команда має укомплектований склад, із яким можна досягати серйозних — чи відносно серйозних — завдань. Задля цього потрібно прибрати ті фактори з довколишнього середовища, котрі руйнують суто футбольний бік існування клубу.