Владимир ПРИЕМОВ: «Покидать Харьков пока не собираюсь»

У крутому піке «Металіста» багато пластів інтерпретації. Й у суспільстві вона викликає дуже різні оцінки. Мають резон ті, хто говорить: так, харківські футболісти понад півроку не бачать зарплатні, проте в них вона настільки велика, що ще до буремних подій реально було заробити на безбідну старість; водночас чимало громадян України так само отримують мізерні гроші з тим чи іншим запізненням, проте не саботують роботу…

— Володимире, в мене від суботньої зустрічі склалося враження, що ваш колектив, навіть пам’ятаючи непрості обставини, не мав безнадійного вигляду.
— Десь так і було насправді. Узагалі відбувся рівний матч, із якого переможцем вийшов той, хто допустив менше помилок плюс реалізував свої моменти. Ми мали кілька хороших нагод, але не зуміли довести їх до пуття.

— Як на мене, дуже показовий епізод із вилученням Льопи: людина «зірвалася» на рівному місці, що, вочевидь, пояснюється загальною знервованістю гравців.
— Можливо. Та я би зосередився на логічності рішень арбітра: друга жовта була справедлива, проте перша — незрозуміла. Червону Дмитру показали за сумою двох моментів, які аж ніяк не тягнули на настільки суворе покарання.

— Погоджуєтесь із думкою, що підопічні Шарана класно руйнують гру колективу-опонента, зробивши це й із вами?
— Не сказав би так. У них організована команда, котра в усіх випадках гне свою лінію. Тепер займають місце в середині таблиці, що непоганий показник для вчорашнього учасника першої ліги.

— Про не зовсім приємне й, на жаль, головне: можете розкрити механізм, як і коли виникло рішення про можливий невихід на поле стадіону «Ніка»?
— Тут немає секрету: ми вже приїхали до Олександрії, провели загальнокомандне зібрання, на якому вирішили не грати. Це сталося незадовго до матчу. Треба було щось робити, бо ситуація постійно погіршується, а керівництво взагалі не виходило з нами на зв’язок.

— І ви вірите, що досягнете чогось? Упродовж останнього місяця довелося брати інтерв’ю в Красноперова й Рахаєва, ті повідомили, що на них аналогічно ніхто не виходить і не віддав ані копійки. Думаєте, з вами вчинять справедливіше?
— Усе, що можемо в нинішній ситуації, — сподіватися. Для нас було важливо зрозуміти, що люди, котрі управляють клубом, знають про його проблеми. Телефонував Курченко, багато футболістів уперше почули його голос. Уже є зрушення: обіцяють, що розраховуватимуться частинами.

— Знаєте, як прореагувала олександрійська публіка на демарш «Металіста»? 50х50: дехто поставився з розумінням і співчуває, дехто нарікає, мовляв, просидів на холоді зайві півгодини. Частина вболівальників навіть не дочекалася зустрічі.
— Розумію, що люди різні, тому й ставлення до всього в них неоднакове. Справді, за квитки заплачені гроші, мабуть, у когось був розпланований день, а тут… Та я виходжу з того, що якщо йдеш на футбол, значить, маєш його дочекатися. Ми ж діяли згідно із ситуацією в команді, а вона, без перебільшення, винятково складна.

— До зимової перерви залишився один тур: яким бачите своє майбутнє й долю нинішнього клубу?
— Аби ж я знав! Хочеться вірити, що «Металіст», у розбудову котрого було вкладено стільки років, зусиль і коштів, не зникне з футбольної карти. Принаймні йому не дозволять зникнути. Й іти з Харкова поки не збираюсь. Утім, що буде насправді…

— Як ви з партнерами й тренерами знаходите сили для тренувань, підготовки та матчів?
— Ми — як вампіри: черпаємо енергію один у одного! А що ще залишається? Можливо, це і є професіоналізм.