Под микроскопом: Гран При Абу-Даби

Завершувати сезон під акомпанемент феєрверків у нічному небі Абу-Дабі – це звісно красиво для картинки на телебаченні, відтак має подобатися і глядачам. Проте, коли мова заходить про етап на Яс-Маріні особисто в мене виникає відчуття, що піротехнічне шоу (власне як і сама ідея стартувати вдень і закінчувати Гран Прі вже в темряві) покликане компенсувати глядачам час витрачений на перегляд гонки, що з року в рік має більш-менш зрозумілий та сталий сценарій – переможцем стає пілот, який виїхав лідером з першого віража і на машині якого протягом подальших півтори години проблем не ставалося (інакше лідерство, а з ним і кубок переможця успадковує наступний гонщик). В принципі саме в такому ключі все відбулося і цього разу, хоча безперечно і цікавих моментів на трасі та піт-лейн трохи набралося.

 

Ніко Росберг після того, як в Остіні через власну ж помилку дозволив Льюісу офіційно оформити титул, якому і без того просто не було куди дітися, схоже тільки скинув з себе тягар і вже коли на кону не було нічого стратегічного видав найкращий для себе результат в кар’єрі. Шість поулів поспіль – результат дуже пристойний, більше того, Ніко єдиний не чемпіон, який має таку довгу серію, ділячи п’яте місце в компанії з Лаудою, Менселлом і Хаккіненом. Довшою серії були тільки у Сенни – 8 поулів поспіль та Проста, Шумахера і Хемілтона – по 7. Звісно, коли Росберг в Сузуці цю серію розпочав, він іще мав теоретичні шанси на титул, проте упевнено позбувся їх наче реп’яхів, що поприлипали до гоночного комбінезону. Починаючи ж з Мехіко, куди Хемілтон приїхав у статусі триразового чемпіона, транзитом через Сан-Паулу і от тепер в Абу-Дабі ми побачили іншого Росберга. Зовсім  не того, який дозволяв Хемілтону на старті в Сузуці й Остіні витирати об себе ноги, а після гонки з усмішкою, достойною Джеймса Бонда в ефірі Скай Спортс пояснювати, що все так і було розраховано, гонки – не балет і Ніко мав би розуміти, що боротьба буде саме такою жорсткою, і що він, Льюіс, так діятиме і в майбутньому (після цих своїх слів у Японії на практиці все повторилося і в США).

 

Три поспіль виграних Гран Прі – це найкращий результат в кар’єрі Росберга і виникає єдине питання, чому такий результат німець здобув уже тоді, коли змагання з Льюісом набуло більш м’якої форми? За 16 перших гонок Ніко виграв три, одна з яких (в Монако) стала можливою виключно через помилку стратегів Хемілтона, тож з одного боку можна стверджувати, що німець працював з прицілом на боротьбу за корону 2016-го, проте що йому заважало інші три чверті сезону. Абсолютно точно можна стверджувати, що Льюіс в кожній з трьох останніх гонок намагався зробити все, аби переламати ситуацію на власну користь і першим дістатися картатого прапора, інакше не було б відмов та довгих умовлянь їхати на додатковий піт-стоп в Мехіко, вимог змінити тактику на Інтерлагосі й зрештою реально відмінної від Росберга тактики в Абу-Дабі.

 

І тут ми підійшли до одного з найцікавіших моментів гонки на Яс-Маріні – нарешті в Мерседес вирішили дозволити пілотам застосовувати різні шинні тактики в гонці в якій тільки вони і претендують на перемогу. До цього в стані «срібних стріл» на розділену тактику йшли тільки в тих гонках, де у них ставався форс-мажор у когось із пілотів і змагатися доводилося не один з одним. Коли Росберг на 32-му колі звернув на піт-лейн за новим комплектом Soft здавалося, що така ж доля чекатиме і на Хемілтона менше як за дві хвилини, проте британець не зупинився ні на 33-му, ні на 34-му. З кожним наступним колом ставало зрозуміло, що британець вирішив суттєво змінити тактику, бо тільки таким чином можна було здолати Ніко. От тільки гума на машині №44 все гірше й гірше тримала трасу, і Росберг почав відігравати власне відставання. Якщо після піт-стопу на фініші 32-го кола німець програвав 20,109 сек., то після 37-го вже було 14,725 сек., а після 40 кіл – 9,818 сек. Тобто за 9 кіл, поки Хемілтон відтягував власний другий піт-стоп, Росберг відіграв 10,291 сек., тож реально претендувати на тріумф в гонці Льюіс за таких обставин міг би тільки в одному випадку – перехід на SuperSoft під час власної останньої зупинки в боксах. Проте цього не сталося і власне рішення поставити британцю свіжий комплект Soft викликає найбільший подив.

 

Феттель, який через безглузду помилку команди у кваліфікації стартував лише 15-м і використав дзеркальну порівняно з лідерами тактику Soft – Soft – SuperSoft, свій заключний піт-стоп провів на 40-му колі, отримавши новий комплект найбільш м’якої гуми. Німцеві при цьому треба було наздогнати й обігнати Ріккардо та Переса і при цьому не стерти шини до фінішу. Задуманий Скудерією план спрацював на 100%. Аналогічною була і тактика Грожана, який щоправда свій SuperSoft отримав на 4 кола пізніше за Себастіана і трохи менше міг перейматися ресурсом гуми, яка дозволила французу обігнати Сайнса з Квятом і фінішувати на 9-й позиції.

 

Чому в Мерседес не вчинили так само – чому коли Хемілтон нарешті звернув на піт-лейн йому не поставили комплект SuperSoft. Так, порівняно з Феттелем і Грожаном, у Льюіса була одна суттєва відмінність – пілоти Феррарі та Лотус мали нові комплекти такої гуми, в той час як у британця залишалися тільки прикатані, використані під час кваліфікації. Якщо на першому відрізку Хемілтон на прикатаному комплекті SuperSoft проїхав 11 кіл, то невже не міг на аналогічному проїхати заключні 14, спробувавши таки наздогнати Росберга? На жаль, відповіді на це питання ми не отримаємо, хоча під час гонки хотілося аби саме комплект найм’якіших шин механікі Мерседес поставили британцю – принаймні останні кола гонки пройшли у значно цікавішому ключі.

 

Оскільки головні ролі протягом всього сезону належали «срібним стрілам» і за рідкісними винятками «червоним», яких вдало заміняли пілоти Вільямс, коли «не йшло» у Кімі з Себом, то на кращу команду другого плану по черзі претендували і Ред Булл, і Лотус, і Форс Індія, і навіть Торо Россо. В Абу-Дабі свій найкращий результат показала Форс Індія, пілоти якої на двох набрали 16 очок. Перес всю гонку їхав у власному ритмі не претендуючи на подіум, але й не дозволяючи нікому крім Феттеля навіть подумати над тим, що в цей день Чеко можна здолати. Що ж до Хюлькенберга, то він застосував дещо агресивну тактику з раннім і дуже раннім піт-стопами, яка попри всі ризики виявилася цілком виправданою і дозволила Ніко закінчити сезон на пристойному як для його машини 7-му місці.

 

Хто по-справжньому уїк-енд провалив, то це Вільямс – команда, що стала третьою в чемпіонаті не повинна припускатися таких помилок, свідками якої ми стали на 9-му колі, коли механіки зарано випустили Боттаса на трасу і фін зіткнувся з Макларен Баттона. Що б там не казали в стані «білих», як би Роб Смедлі не виправдовувався, але провина колективу з Гроув очевидна – машину Дженсона слід було пропустити.

 

Наприкінці гонки Дженсон став учасником ще одного знакового епізоду, коли на трасі зійшлися досвід з юнацьким запалом:

 

 

Максу відверто бракувало розуміння того, що недостатньо просто по радіо повідомити свою команду, що «він виштовхав мене з траси», цього замало. Так, Баттон явно перетнув межу дозволеного і на вході до 9-го повороту місця для Торо Россо в межах траси елементарно не залишив. Проте саме відсутність досвіду й зіграла злий жарт з Ферстаппеном, який чомусь вирішив, що раз Дженсон змусив його виїхати в зону безпеки, значить обгін вважатиметься нормальним. Якби голландець одразу ж повернув Баттону позицію, то: по-перше, не отримав би штраф і штрафні бали, по-друге, уже Дженсона стюарди могли б покарати за те, що не залишав місця на трасі для Торо Россо. В підсумку ж Макс примудрився ще й невчасно відреагувати на появу синіх прапорів, коли Мерседес обганяли його на коло і за один етап отримав три штрафних бали, довівши свою власну суму до 8 пунктів. Якщо до уїк-енду в Монако, де у нього «згорять» 2 бали, Ферстаппен набере ще 4, то пропустить один етап. А все через брак досвіду – Баттона треба було одразу ж пропустити й атакувати вже на наступному колі.

 

P.S. Цікаво, про що думав Фернандо Алонсо в той момент, коли на 33-му колі гонки дві Феррарі обганяли його на коло?

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ