Hове потужне підсилення «Черкаських Мавп»

Дмитро Подоляко - нове потужне підсилення «Черкаських Мавп». Вболівальники з програмок на матчі можуть дізнатися лише параметри, але аналогічно тому, як на конкурсах краси журі цікавиться не лише розмірами, так і фанів цікавить особистість гравця. У вільний час між ранковим та вечірнім тренуваннями Дмитро люб’язно погодився на розмову.

«У Черкасах та команді вже «акліматизувався». Цілком задоволений створеними умовами роботи та проживання. Звичайно є до чого прагнути: кар’єрний ріст, фінансова незалежність. Хоча ці фактори успіху я визначаю скоріше як цілі, ніж мрії» - почав Дмитро. «У новій команді – новий подих. Тобто, відчуваю драйв у грі, а не просто «працюю» в баскетбол. Правда поки що займаємося переважно загальною фізичною підготовкою, але настрій спокійний та водночас рішучий, саме такий, з яким я виходив на свої найвдаліші матчі. Впевненість – запорука перемог. Насправді психологія та спортивний інтелект в баскетболі не менш важливі ніж фізична готовність. Інакше не буде командної взаємодії та порозуміння з тренером. До речі, з головним тренером Андрієм Подковировим ми вже давно знайомі, більше того, разом працювали протягом року у «Денді-Баскет” та «ЦСК». Він чудовий наставник. Всі зауваження робить без «нервів», і  лише конструктив. Тому нерви здорові як у нього, так і в нас». Також виявилась досить цікава подробиця: ще три роки тому Дмитро Подоляко змагався на паркеті з нинішнім президентом «Черкаси-Баскет», а тоді просто гравцем, Кирилом Погостінським. Погостінський запам’ятався як міцний горішок.

Після такого розподілу ролей у житті, очевидним було запитання про власні амбіції Дмитра поза спортом. «Я ніколи всерйоз не задумувався про не спортивні шляхи. Гадаю зміг би працювати за спеціальністю (менеджер з торгових зв’язків). А от, наприклад, щодо  політики: слідкую за подіями і те що я бачу суперечить моїй природі. Колись створю благодійний фонд підтримки людей, які потребують термінового лікування чи операцій. Так сталося, що я не абстрактно розмірковую над цією проблемою».

У деяких інтерв’ю, що з’являються в пресі чи ефірах, присвячених особистому життю зірок спорту, є спроби журналістів відокремити професійну функцію людини від її сутності. Та певно діяльність, справи, вчинки це і є втілення сутності. У судженнях Дмитра відчувається зваженість, серйозність, відповідальність дорослої свідомості та юнацький темпераментний норов, що свідчить про живу чуттєву натуру. Тож покликання спортсмена гармонійно та невід’ємно співіснує з особистим. Дівчина Дмитра також баскетболістка, навіть з більшим досвідом. Тому, до її компетентних порад Дмитро прислухається і довіряє. Певно, розуміння одне одного і забезпечує міцні стосунки.

Про дитинство: «Мене з сестрою виховували батьки в істинній любові, але суворості. Не виділяючи, авторитетів, ми були єдиним організмом. Родина – це найдорожча цінність. Вже п’ять років, як немає батька. Мені його дуже не вистачає. Дуже. Тривалий час були депресії. Без нього не можу  назвати себе щасливим».

Впродовж години невимушеного спілкування з Дмитром склався образ цілісної адекватної тверезомислячої людини. Без схильностей до зірковості та без кріпацьких забобонів (ці характеристики простежуються в нашому суспільстві).

Вже майже завершаючи зустріч, розмова торкнулася смакових вподобань: «Дуже люблю м’ясо. Жарене. Стейки. Шашлики. Можна сказати, що я не можу без м’яса. Ну, не те щоб не можу. Можу день, два, десять. Але більше не можу. І ненавиджу кетчуп!». Ці останні репліки розсмішили нас обох. Щоб Дмитро Подоляко не здався вам занадто ідеалізованим, знайте: він ненавидить кетчуп! При цьому його обличчя змінило вираз красномовніше від слів.

Ось така людина серед «Мавп».

БК Черкаські Мавпи