«Європейські спортсменки - не конкуренти»

На вересневому чемпіонаті світу з важкої атлетики, що відбудеться в Таїланді, Україну серед інших представлятиме і чемпіонка Європи, студентка Львівського державного аграрного університету 22-річна Ольга Коробка.

У квітні у Страсбурзі на чемпіонаті Європи українська «Коробочка», як її жартома називають між собою спортсмени та журналісти, встановила новий континентальний рекорд у ривку – 133 кг. Тоді сумарно Ольга підняла 293 кг, і 160 із них – у поштовху. У підсумку дівчина привезла до Львова ще три золоті нагороди.

Нині наша богатирка посилено готується до чемпіонату світу на спортивній базі в Кончі-Заспі під Києвом. Як це відбувається, Ольга розповіла в інтерв’ю «Газеті».
– Підготовка до чемпіонату світу – це проміжний етап у прицілі на Олімпіаду в Пекіні 2008 року. Однак і участь у чемпіонаті світу в Таїланді є для мене дуже важливою. Особливо після перемоги у Страсбурзі. Вона стала важливим стимулом довести світові, що найкраща важкоатлетка планети – Ольга Коробка. Адже я вже піднімалася на третю сходинку п’єдесталу на чемпіонаті світу. Тому нині ні про що інше, крім тренувань, не думаю. Мій день розписано похвилинно. О 7-й ранку – підйом, через півгодини – зарядка, ще через
30 хвилин – сніданок. О десятій розпочинаються тригодинні тренування, і рівно о 13.00 – обід. А вже о 15.00 знову вирушаю на чотири години тренувань, о 19-й – вечеря, через дві години прогулянка, об 11-й вечора лягаю спати. Кожен день схожий на інший, і працюємо без вихідних. Особливо допомає і підтримує мій тренер Василь Григорович Кулак.

– Кого вважаєш найважливішими суперницями?
– Європейські спортсменки мені більше не конкурентки. Залишила їх далеко позаду. Адже на чемпіонаті Європи в сумі двоєборства випередила «срібло» – Катерину Шкуратову з Білорусі – на 37 кілограмів. Але я не зупиняюся на досягнутому й постійно тренуюся.
Сильними є важкоатлетки Кореї, Китаю та Сполучених Штатів. Саме представниці цих країн в останні роки встановлюють нові світові рекорди. Маю намір серйозно поборотися з ними.

– За спортивні досягнення держава виділила тобі чималу матеріальну винагороду. Куди пішли ці гроші?
– Наразі не витратила їх, і не планую. Я звикла жити майбутнім. Саме тому не обмежуюся лише спортом, а навчаюся у Львівському державному аграрному університеті. Хоча народилася в Бобровиці на Чернігівщині, львівський внз вибрала не випадково. Його мені порадив тренер. І я задоволена, що вступила в ЛДАУ. На це є декілька причин. По-перше, це престижний навчальний заклад. І це не лише моя думка – в цьогорічному рейтингу «вишів» Міністерства освіти і науки мій рідний університет посів друге місце у своїй групі. А по-друге, не знаю інших ВНЗ в Україні, де так дбають про спортсменів і підтримують їх. Коли мені потрібно відлучитися на тренування чи змагання, в університеті завжди всі ставляться з розумінням. За мене вболівають і студенти, і викладачі, і навіть ректор. Мабуть, саме тому я не єдина спортивна «зірка» в університеті – там навчається ще десяток призерів міжнародних і всеукраїнських змагань із різних видів спорту.

– А як розпочався твій шлях у важку атлетику? Небагато дівчат наважаться на таке?
– У моїй сім’ї не було спортсменів. Батько працює охоронцем, мати – домогосподарка. Навчалася у звичайній школі в Бобровиці. Там був підвал, де займалися важкою атлетикою, іншого виду спорту тоді не було, тож і вибору не було. Оскільки з дитинства була крупною, хотілося займатися спортом. Тому в третьому класі пішла в наш шкільний підвал. Поступово зрозуміла, що зможу досягти успіхів у важкій атлетиці.

– Скільки важиш, адже нині ти є однією з найкрупніших важкоатлеток?
– Зараз – 160 кг за зросту 182 см. Однак маса тіла постійно  коливається – від 160 до 170 кг. Це залежить від навантажень, і «скинути» декілька кілограмів за один тренувальний день для мене не проблема. Перед змаганнями мене навіть не зважують. На око видно, що я найважча. Та й прилад для зважування розрахований лише на 150 кг.

Львівська Газета