Николай МОРОЗЮК: «Остается ждать своего шанса»

Є така приказка: «Двічі в одну річку не ввійдеш». Спростувати це твердження прагне Микола Морозюк, який повернувся до «Динамо» після шестирічної перерви. Справжній універсал, здатний зіграти на будь-якій позиції в захисті та середній лінії, Морозюк сподівається бути корисним команді.

- Ідучи з «Динамо» 2010 року, ви сподівалися коли-небудь повернутися?
- Я йшов із «Динамо» саме з такими думками. Дуже хотілося повернутися, щоправда, сподівався, що це станеться трохи раніше. Але, слава Богу, мені надали такий шанс, і тепер буду намагатися використати його повною мірою.

- Якби «Металург» продовжив своє існування, усе одно розглядали б варіант переходу до «Динамо»?
- Продовжив би своє існування «Металург» чи ні – це ніяк не вплинуло б на моє рішення. Напевно, трохи складнішими були б переговори, адже донеччани так просто мене не відпустили б, але в підсумку, враховуючи певні моменти, усі питання щодо мого переходу вдалося швидко владнати.

- Ви задоволені тим ігровим часом, який отримуєте в «Динамо» на старті сезону? Або розраховували відразу стати стабільним гравцем стартового складу?
- Жоден гравець, приходячи до команди такого рівня, як «Динамо», не може розраховувати на стабільне місце в основному складі. Не скажу, що я задоволений часом, який проводжу на полі, але потрібно тверезо оцінювати ситуацію. Напевно, зараз є футболіст, сильніший за мене, що грає стабільно й не один рік. Мені залишається працювати, терпіти та чекати свого шансу. Так просто місце в основному складі ніхто не подарує.

- Із футболістів, які 2006 року виграли Суперкубок України, у «Динамо» залишилися лише троє: ви, Рибка та Кравець. Чи згадуєте поміж собою той поєдинок?
- Чесно кажучи, дуже давно вже не згадували. Звичайно, у пам’яті залишилися приємні моменти, сам можу згадати щось, але більше думаю про майбутнє, про те, що чекає на мене попереду.

- Після того матчу журналісти називали вас «новим динамівським бразильцем»…
- На жаль, дуже багато часу спливло з того матчу. Пам’ятаю ці слова, було приємно читати подібне. Та й «бразильцем» я став не через те, що чимось виділявся на полі, а тому що був смуглявим (посміхається). Тепер потрібно грати в зовсім інший футбол, у мене інші цілі та перспективи, адже мені вже не 18 років, як тоді було.