Андрей ГИТЧЕНКО: «Карпаты готовы к борьбе за высокие места»

 Капітан «Карпат» Андрій Гітченко розповів офіційному сайту про своє життя, минуле і майбутнє, а також про командний патріотизм та розуміння тренерських вимог.

– Андрію, ти пропустив кінець минулого сезону через лікування. Як усе минуло і чи готовий ти до повноцінної роботи?
– Завдяки клубу та тренерам вдалося скоригувати графіки лікування і операції так, щоб якраз до зборів я відновився. Коли ми приїхали в Словенію якраз закінчувався процес реабілітації і вже як тиждень я працюю повноцінно в загальній групі.

– Ігор Йовічевіч згадував, що йому було дуже приємно бачити тебе в роздягальні на матчі проти «Шахтаря». Хоч ти не міг грати, але прийшов підтримати команду...
– Шкода, що я не зміг прийти на матч проти «Динамо» – дуже хотів, але якраз відновлювався після операції. А на матч з «Шахтарем» вже зміг прийти. Як може бути по-іншому? Це моя команда і я за неї переживаю. Всі разом маємо бути, незважаючи на те, граєш ти чи ні. Чи був я вражений грою команди у другому таймі? Ні. Я був впевнений, що ми заб’ємо і не один гол, а два. Просто бачив хлопців в роздягальні.

– Наскільки ти став в «Карпатах» своїм?
– Звик і до міста, і до команди. Освоївся по повній програмі.

– Чи сприяє цьому капітанська пов’язка?
– Це довіра тренера і хлопців. Але не меншими капітанами в нашій команді є Ігор Пластун, Ігор Худоб’як, Олег Голодюк.

– І Костевич...
– (сміється) Так, куди ж без нього? Але це робоча обстановка, йому теж корисно.

– Раніше бував капітаном?
– Так, коли починав грати в «Арсеналі» за дубль, то два роки виводив команду на поле. Так само і в «Олександрії» у кількох матчах.

– Чи вдалося тобі повноцінно відпочити від минулого сезону?
– Встиг гарно відпочити. Власне, для мене відпочинок – це перебування удома з сім’єю. Цього разу ми нікуди не їздили, хоч дружина хотіла на море та і я теж був не проти. Але у нас маленькі діти, тож ми вирішили не втомлювати їх перельотами. Натомість провели час за містом, на дачі. Там свіже повітря, діти мали можливість постійно бути на вулиці.

– Зараз в «Карпатах» будується молода команда. Скажи, тобі не скучно з хлопцями?
– Від чого ж? Ні, все нормально, уже давно усі до всіх звикли. От я живу в номері з Романом Підківкою – молодим вихованцем.

– Виховуєш його?
– Та куди ж?! Він утричі за мене більший (сміється).

– Чи бували колись випадки коли тобі на правах старшого доводилося когось з молодих ставити на місце?
– Хіба що через дрібниці – воду хтось не приніс чи м’ячів не зібрав. Підійшов, сказав. Усі все розуміють і нормально до цього ставляться.

– Що тобі найбільше на зборах подобається і що не подобається?
– У футбольному плані є позитив з точки зору режимності. Тут робота, тут відпочинок, тут обід. Удома такий ритм тримати складно. А негатив хіба один – немає поруч сім’ї.

– Дружині по домівці допомагаєш?
– Звичайно, коли жінка просить чи сам можу допомогти щось приготувати або прибрати в домі.

– Наскільки тренерський штаб лояльний щодо команди? Чи можуть тренери зменшити навантаження, якщо попросите?
– Ну, з Васильовичем (тренер з фізичної підготовки Віталій Шпанюк – Авт.) це важко (сміється). А з Юрієм Беньом та Ігорем Йовічевічем можна домовитися. Жарти жартами, але тренери самі усе бачать. Від цього й коригують роботу.

– У тебе з Васильовичем постійно якась конфронтація...
– Це нормальний робочий процес. Покажіть мені хоч одного гравця, який би не плювався на зборах. Але ж ми розуміємо, що все це треба робити.

– Зараз багато гравців їдуть на схід – у Казахстан чи Азербайджан... У тебе не було такого бажання?
– У мене контракт з «Карпатами» і жодних інших варіантів я не розглядаю. Коли прийде час – будемо дивитися і думати.

– Ти багато де пограв в Україні. Зараз у тебе є бажання залишитися на одному місці чи ще десь пограти?
– Я тягнуся до стабільності в одному місці. Важко постійно переїжджати. Тому віддав би перевагу залишитися, у мене є бажання грати за «Карпати». Тут мені все подобається.

– Минулий сезон був не простим, чи можна сподіватися, що новий буде кращим?
– Новий сезон ще не почався, а ми приїхали на зборах тією командою, яка в нас була наприкінці минулого чемпіонату. Не вистачає молоді, яка зараз в збірній і Дениса Кожанова, на якого ми дуже чекаємо. Гравці звикли один до одного, а головне те, що ми зрозуміли, чого від нас вимагають тренери.

– Раніше не розуміли?
– Не розуміли, не вдавалося, молодь вливалася, а зараз вона вже обкаталася і звикла до вимог.

– Як вважаєш, чи може команда поборотися за Лігу Європи?
– Зараз ми готові до боротьби за вищі місця, аніж у минулому чемпіонаті. Кожен член нашої команди до цього прагне. Зважте, у минулому чемпіонаті з нас знімали очки, так, але і ми самі їх віддавали супернику. От взяти хоча б запорізький «Металург». Ми двічі примудрилися йому програли за одну хвилину! Якби цього не було, наша команда знаходилася б на кращих місцях. Бракувало стабільності, але зараз, сподіваюся, ми її досягли.