Андрей ЯРМОЛЕНКО: «Я открыт для предложений»

Лідер столичного «Динамо» розповів про перемогу в чемпіонаті, підготовку до матчів за збірну та в який клуб планує переїхати найближчим часом.

 

— Андрію, цьогоріч «Динамо» вперше з 2009 року стало чемпіоном України. Що відчули, коли перемога над «Дніпром» забезпечила вашій команді золоті медалі?

— Скажу відверто, дуже хотів виграти чемпіонство з «Динамо». Останні кілька років ми виступали не надто вдало, фінішуючи на другій, третій, четвертій сходинках… Звісно, для такого амбітного клубу, як «Динамо», такі результати були неприйнятними. Так склалося, що нинішньої першості в нас підібрався чудовий, злагоджений колектив, якому до снаги вирішувати тільки найвищі завдання. Окрім того, склад «Динамо» значно омолодився, і хлопці будь-що хотіли здобути «золото». Як бачимо, для нас усе склалося найкращим чином, і до чемпіонства ми додали ще й перемогу в національному Кубку. Ми маємо бути задоволені проробленою роботою.

 

— Із приходом до тренерського штабу іспанського фахівця Рауля тактична схема гри «біло-синіх» значно змінилася. Чим особливий цей спеціаліст?

— Як на мене, Рауль і Ребров один одного доповнюють. Щоправда, Рауль працював у «Динамо» ще за Блохіна, однак тоді його функції були обмежені. А з Ребровим у них виходить непоганий дует, вони разом будують гру «Динамо», й, як бачимо, їхня робота дає результат.

 

— А хто з легіонерів «Динамо» найбільш відкритий для спілкування?

— Наразі з усіма легіонерами нормально спілкуємося, вони всі — класні хлопці. Пам’ятаю, коли вони щойно переїхали до Києва, то неохоче йшли на контакт. Звісно, десь і мовний бар’єр їм заважав, і час був потрібен, аби звикнути до нових умов. Наразі, коли вже минуло достатньо часу й ми потоваришували, атмосфера усередині колективу чудова. Особисто я з усіма товаришую, тож не сказав би, що хтось із них спілкується більше, а хтось менше. Усі хлопці веселі, й жодних проблем немає.

 

— Відомо, що однією з головних цілей «Динамо» є перемога в євротурнірі. Однак у новому тисячолітті кияни лише одного разу впритул наближалися до завітного трофею, коли 2009-го в півфіналі Кубка УЄФА поступилися «Шахтарю». У цьому контексті, наскільки виліт із чвертьфіналу Ліги Європи в матчі з «Фіорентиною» став болючим для вашої команди?

— Звісно, вся команда переживала, що нам не вдалося пройти «Фіорентину». Можливо, італійців можна було здолати, але з такою грою, яку ми показали, флорентійці цілком заслужено вийшли до наступного раунду. На жаль, нам не вдалося зіграти сильніше.

 

— А чому, власне, «Динамо» не вдалося зіграти сильніше?

— «Фіорентина» має якісний підбір виконавців, які й технічно добре підковані, відтак вміють добре контролювати м’яч. Я й після матчу говорив, що ми із хлопцями домовлялися зустрічати й пресингувати опонента ще на чужій половині поля. Але коли раз, другий, третій біжиш їх зустрічати, а вони легко виходять із-під цього пресингу, й потрібно 70 метрів бігти назад, тоді задумуєшся, пресингувати їх чи ні? Зрештою, позначилося також і те, що перший матч ми зіграли в Києві. І якщо раніше мені було байдуже, де грати, то після «Евертона» зрозумів, що все не так просто. Наприклад, у Англії ми зіграли в один футбол і програли, а в Києві ситуація була вже кардинально протилежною, й нам удалося переграти «ірисок». Отож, як на мене, в плей-оф першу гру краще проводити на виїзді. Окрім того, якщо би нам на «Олімпійському» вдалося втримати мінімальну перевагу, то до Флоренції ми б їхали зі значно більшою упевненістю. Гадаю, за певного збігу обставин, ми могли би пройти й далі.

 

— Андрію, відомо, що ви хочете спробувати сили в одному з топ-чемпіонатів Європи. Якщо не секрет, на вас уже хтось виходив із конкретною пропозицією?

— Я дав слово президенту, що не піду з «Динамо» до того часу, поки ми не станемо чемпіонами. Цьогоріч ми вибороли золоті медалі, й тепер я хочу змінити команду. Отож наразі я відкритий для пропозицій. Щоправда, змінювати київський клуб на, умовно кажучи, середняка англійської чи італійської ліги я не хочу, бо не бачу жодного сенсу переходити в колектив, що не ставить перед собою високих задач.

 

— Клубний сезон уже завершився, та найкращих футболістів України очікують іще матчі за національну збірну. Передчуття відпустки не заважає працювати?

— Усе це залежить од людини й того, як вона себе налаштовує. Наприклад, я про відпустку ще не думаю, бо попереду, насправді, ще чимало роботи, тож розслаблятися не час. Коли цим заздалегідь забиваєш собі голову, то можна отримати травму, гра не буде клеїтися. Організм тоді по-іншому починає працювати, й перелаштуватися потім уже дуже складно. Усе потрібно робити поступово, й про відпустку думати також.

 

— Незабаром українці поміряються силами зі збірними Грузії та Люксембургу. Що собою представляють ці суперники?

— Ми граємо за свою країну, й особисто мені — честь захищати синьо-жовті кольори. За нас уболіватиме вся Україна, тож потрібно обов’язково перемагати. Для нас, насамперед, важливі не імена суперників, а наша гра. Якщо ми продемонструємо якісний футбол, упевнений, перемога від нас нікуди не дінеться.

 

— Андрію, торік завдяки вашому хет-трику Україна здобула впевнену перемогу над Люксембургом — 3:0. Чи плануєте і цього разу розписатися у воротах «герцогів»?

— Можу сказати, що не треба недооцінювати цього суперника. Збірна Люксембургу — це не умовний Сан-Марино, й у них хлопці вміють грати у футбол. Так, Люксембург — невелика країна, але хлопчиками для биття їх точно не назвеш. Вони лише на останніх хвилинах поступилися Македонії, зіграли внічию з Білоруссю — 2:2. Ми ж, у свою чергу, проти цих команд провели дуже складні матчі: з македонцями відскочили, з білорусами Сидорчук нас виручив. Отож я би не сказав, що в них слабка команда. Власне, в матчі першого кола «герцоги» в першому таймі цілком могли нам забити, але тоді їм не пощастило. Нехай ні журналістів, ні вболівальників рахунок першого матчу не вводить в оману, бо, повірте, нас очікує непроста гра. Зараз такий футбол, що будь-яка недооцінка може обійтися дорогою ціною, відтак налаштовуємося дуже серйозно.