Под микроскопом: Гран При Китая

Гоночний уїк-енд в Шанхаї попри свою передбачуваність все ж таки вийшов достоту цікавим, адже боротьби на трасі, за її межами та в радіоефірі вистачало. Не вистачало інтриги в боротьбі за перемогу, але ж про це ми здогадувалися заздалегідь, а звинувачувати в цьому можна хіба що Росберга, який начисто програв напарнику уже третій Гран Прі поспіль, з трьох за початок чемпіонату. Німцю просто необхідно знайти свій ритм і стати швидшим за Льюіса, не відкладаючи вирішення цього питання у довгу шухляду, бо якщо така тенденція збережеться, то Ніко набагато раніше ніж на останньому етапі сезону втратить навіть математичні шанси на титул.

 

Загалом стосунки між напарниками по Мерседес в черговий раз стають предметом для дуже цікавого обговорення, особливо після публічного невдоволення Росберга діями Льюіса після першого піт-стопу. З одного боку воно й зрозуміло – кожен пілот, що зумів продертися крізь різноманітні гоночні тернії до Формули 1 апріорі великий егоцентрист, який насамперед думає про власний інтерес, тож якщо німцеві здалося, що напарник намагається його «злити», то було б дивно якби Ніко змовчав би. З іншого ж боку варто подивитися на гоночну стратегію Хемілтона – він їхав трошки повільніше на початку свого другого гоночного відрізка не просто так і не тому, що сподівався на швидкість Феттеля та Феррарі, а тому, що йому треба було зберегти шини на якомога більшу дистанцію. Завдання Льюіса було досить чітким – виграти гонку, що він і зробив, але при цьому він не зобов’язаний був це робити так, аби напарнику і головному конкуренту було зручно.

 

Обоє пілотів як Мерседес, так і Феррарі провели гонку за шинною схемою Soft – Soft – Medium, в той час як більшість пілотів обрали більш консервативний варіант з двома відрізками на більш жорсткій гумі, що гарантувало безпроблемний доїзд до фінішу. Проте команди-лідери вирішили інакше і пояснення цьому наступне: ще у п’ятницю під час довгих сесій «червоні» побачили, що Medium за даних температурних умов на SF15-T прогрівається повільно, але в той самий час м’які шини не зношуються так швидко, як у більшості конкурентів. Тож за умови, коли на трасі наздогнати й обігнати пілотів Мерседес було нереально, в Скудерії вирішили застосувати відмінну від решти тактику.

 

Рішення ж підопічних Тото Вольффа – класичний приклад безпрограшної перестраховки, адже всі вже зрозуміли, що за однакової тактики обігнати машину попереду, якщо вона їде хоча б приблизно у такому ж гоночному темпі, просто неможливо. Феттель тим паче наприкінці першого гоночного відрізка почав відставати від Росберга, тож в Китаї навіть про рівність швидкості на дистанції мова йшла з величезною натяжкою.  Таким чином «срібні стріли», побачивши що Себастіану під час першої зупинки механіки поставили Soft, вирішили повторити «хід конем», вибиваючи при цьому з під італійців єдину теоретичну можливість замахнутися більше ніж на третє-четверте місця на фініші.

 

З погляду шинної тактики безумовно на сміливий варіант пішов Перес, проїхавши гонку на чотирьох комплектах шин з яких тільки останні 15 кіл припали на Medium, а решта 41 були подолані на м’якій гумі. Три піт-стопи в Піреллі вважали найшвидшою можливістю проїхати гоночну дистанцію, проте трафік, в який потрапляв мексиканець просто не дозволив йому конвертувати агресивну тактику в набрані очки. Щиро кажучи навіть шкода, що різноманіття, внесене Форс Індією в ідилію з двома піт-стопами, не було винагороджене, зрештою так буває нерідко.

 

На тлі результатів і, що головніше, гоночного темпу Феррарі постають питання щодо форми Вільямс – якщо з Сепангом більш-менш зрозуміло – спека і шини Hard, то умови в Шанхаї багато в чому нагадували Мельбурн, де «червоні» такої відчутної переваги просто не мали. Масса з Боттасом всю гонку провели тримаючи в полі зору один одного й жодним чином не претендуючи ні на вищі позиції, але й не давали жодних приводів сумніватися в тому, що їх бодай хтось може наздогнати з когорти Лотусів, Ред Буллів, Зауберів чи Торо Россо. Якби між пілотами команди можна було встановлювати прямий зв’язок, то Феліпе з Валттері могли б спокійно розважати один одного анекдотами і це жодним чином нічого не змінило б. Відверто кажучи така стабільність не може радувати ані команду, ані пілотів, які ще у міжсезоння всерйоз націлювалися на систематичні подіуми, а за сприятливих для них обставин навіть боротьбу за перемогу. З кожною наступною гонкою все це тільки віддаляється. В команді заявляють, що знають як варто діяти та розвивати машину, проте чи допоможе це протягом сезону залишається великим питанням, адже бюджет Вільямс просто не витримає конкуренції з фінансовими можливостями двох команд-лідерів.

 

Перший в сезоні результативний фініш Лотус вкупі з темпом, який демонстрував Грожан (а на першому відрізку і Мальдонадо, допоки феєрично не помилився при заїзді на піт-стоп), показав, що «чорно-золоті» обов’язково долучаться до боротьби за 4-те місце в Кубку конструкторів, тим паче нині в принципі вкрай тяжко визначити команду, яка має бодай трохи переваги над іншими – сили Ред Булл, Торо Россо, Лотус, Заубер і Форс Індії приблизно рівні, тож і протистояння між ними виходить досить цікавим.

 

Пастор взагалі став в Шанхаї однією з найбільших зірок телетрансляції – після провальної спроби заїхати на піт-лейн і неймовірної втрати часу, яка гарантувала венесуельцю фініш за межами першої десятки, він продовжував активно боротися з суперниками за позиції в гонці. Завзяття з яким пілот Лотуса боровся з двома Макларен звісно варто похвалити, особливо його протистояння з Баттоном, під час якого не одну сотню метрів як на прямих, так і у віражах машини проїхали колесо в колесо. Тим паче було бачити, що аварія сталася з вини Дженсона, який помилився з точкою гальмування і просто в’їхав у Лотус Мальдонадо. В даному протистоянні не можна не звернути увагу і на Алонсо, який постійно був присутнім на мінімальній відстані від дуелянтів, проте до останнього зберігав спокій і концентрацію, що й дозволило іспанцю спокійно уникнути неприємностей у першому повороті.

 

 

Одним із героїв другого плану мав би стати юний Ферстаппен, якби не мотор на його Торо Россо, що відмовив лише за 4 кола до фінішу. І тут ми вкотре повертаємося до теми співпраці Рено з Ред Бул і Торо Россо – заміна силової установки на машині Ріккардо після кваліфікації, схід Ферстаппена, все це знову збільшило напругу у стосунках між мотористами та командами, які нічого не можуть вдіяти з французькими двигунами. Та найгірше навіть не це, а те, що у Вірі причину поламок знайшли, але швидко виправити її не можуть, обіцяючи що тільки за півтора місяці все буде в шоколаді. Тобто в Бахрейні та Іспанії команди можуть постійно очікувати на неприємності та й в Монако всяке може статися.

 

Кепські новини зі стану Рено та проблеми Хонди породили в голові Берні Екклстоуна чергову «геніальну» ідею – раз французькі й японські силові установки недостатньо конкурентоспроможні, то варто всім командам поставити мотори Мерседес. Звісно виняток можна зробити для Феррарі. Якщо ж в Рено та Хонді промовчали та зробили вигляд, що нічого не чули, то реакція керівників Мерседес була діаметрально протилежною. Нікі Лауда нагадав, що в часи його перших чемпіонських титулів на двох машинах стояли двигуни Феррарі, а на двадцяти – Косуорт, і при цьому ніхто не скаржився. А от Тото Вольфф лаконічно сказав, що це неможливо, бо посилювати опонентів, надаючи їм відмінні двигуни, в команді не мають жодного бажання.

 

На завершення ж огляду не можна оминути увагою один з найсмішніших моментів гонки, який уже перекочував то нетлінних афоризмів сучасної Формули 1 в авторстві Кімі Ряйкконена:

 

 

«Хлопці, приберіть цей Макларен з мого шляху», - зі слів пілота, який провів 5 чудових років за команду з Уокінга звучить відверто знущально, тож мабуть Рону Деннісу смішно не було, як і частині вболівальників Макларен, проте ще менш смішно було б якби дані слова прозвучали у виконанні Льюіса Хемілтона.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ