Віталій ТАНСЬКИЙ: «Ні про що в житті не можна шкодувати»

Вже не перший рік капітанська пов’язка МФК «Кардинал-Рівне» красується на руці восьмого номера. Віталій Танський – справжній капітан команди, освічена, доброзичлива, розсудлива, толерантна людина, хороший сім’янин, люблячий батько. І взагалі, відкрита і щира людина, з якою приємно спілкуватися. За час проведений у команді, а Віталій вже не один рік вірою і правдою служить цьому колективу, він провів у команді чи не найбільше за всіх ігор, ставши справжнім лідером колективу. Користуючись перервою в чемпіонаті, пов’язаною з виступами збірної, вирішили поспілкуватися з капітаном МФК «Кардинал-Рівне». Розмова вийшла відвертою і, як на наш погляд цікавою, хоча про це краще судити вам шановні читачі.

- Віталію, МФК «Кардинал-Рівне» мав чудову нагоду поборотися за 2-3 місце. Але спочатку команда досить несподівано поступилася в рідних стінах «Урагану», а згодом поступилася в Сумах «ЛТК», де потрібно було лише перемагати. Вже вкотре луганчани «перейшли вам дорогу», ставши на заваді. Поступаючись 0:2, вам вдалося зрівняти рахунок, але кінцівка гри була за господарями, у підсумку поразка – 2:4. І тепер залишається лише боротьба за 4 місце.
- Здається, граємо непогано. Але наприкінці регулярного чемпіонату нашу команду буквально переслідують травми, ледве не півкоманди знаходиться в лазареті. Можливо, нам складно без них грати. Складно назвати причину, здається і грали не погано. Ось уже не перший рік наприкінці сезону ми провалюємо важливі матчі. Можливо, до них команда не готова психологічно. Здається, маємо реальні шанси потрапити до першої трійки, а в підсумку...

Але ми самі винні в цьому. Тепер нам потрібно вигравати заключну гру з «Титан-Зорею» і займати 4 місце, щоб мати перевагу в серії плей-офф. Адже четверта команда розпочинає серію в гостях з п’ятою, а при необхідності проводить і третій матч у рідних стінах, адже на стартовому етапі грають до двох перемог. Скоріш за все, на цій стадії нашим суперником буде «Енергія», але і «Ураган» ще зберігає шанси на 5 місце. Все визначиться в заключному турі, в якому івано-франківці гратимуть у Харкові з «Локомотивом», який вже посів перше місце, а львів’яни на своєму майданчику прийматимуть «Спортлідер+», який ще не забронював за собою другу сходинку.



- Чи має велике значення для команди, де розпочинати матчі плей-офф в рідних стінах чи в гостях?
- Складно сказати, що краще. Можна першу домашню гру виграти, а потім програти, і третю гру знову доведеться грати на виїзді. На перший погляд, здається, що краще перший матч грати дома і, здобувши перемогу, їхати на виїзд з позитивним багажем. Але з таким же успіхом можна здобути перемогу і в першому гостьовому матчі, тоді шанси команди набагато вищі, адже, навіть за поразки в другому матчі, третій доведеться грати знову в рідних стінах. Тому, як на мене, варіант з двома домашніми іграми все-таки кращий. Проте, як би там не сталося, до будь-яких ігор треба підходити відповідально і готуватися належним чином. Адже в матчах плей-офф не має права на помилку, і треба грати лише на перемогу, намагаючись здобути дві перемоги в двох матчах, не відкладаючи вирішення питання на третій матч.

- В останніх іграх кілька твоїх помилок призводили до взяття наших воріт…
- Ситуації трапляються різні, але якщо припустився помилки, то її потрібно виправляти. У грі з сумчанами справді помилився. Віддавав передачу і влучив у гравця суперника, а той підхопив м’яч і забив. Але в той же час, помилка – це ще не гол. Я ж не забив м’яч у свої ворота. У грі не раз трапляється, що той чи інший гравець помиляється, але на те і команда, щоб підстраховувати партнера. Можна помилитися і на чужій половині майданчика, і що звинувачувати цього гравця, якщо після цього заб’ють. Звісно в даному випадку не беру до уваги випадок, коли ворота порожні, а на майданчику п’ятий польовий.

Взагалі футбол завжди складається з помилок, адже в тій чи іншій ситуації, так чи інакше хтось помиляється. І якраз на чужих помилках і забиваються голи. Я жодним чином не знімаю з себе відповідальності, не маю права так помилятися. Можливо, в грі з «СумДУ» трохи розслабився, адже на той час ми перемагали 5:0. Можливо, бажання зіграти ефектно зіграло зі мною злий жарт.

У грі в Хмельницьку я послизнувся і втратив м’яч. Подейкують, що і в кубковій грі з «Енергією» мої помилки були фатальними. Але в мене з цього приводу дещо інша думка. Якщо м’яч втрачається на чужій половині майданчика, то це ще не говорить проте, що епізод має закінчитися голом у наші ворота.

Мені дуже неприємно було читати висловлювання окремих місцевих журналістів, які зазначали, що у Танського ввійшло в традицію обрізатися чи ще щось подібне. Я вважаю, що це абсолютно неправильно, коли місцеві журналісти починають нагнітати ситуацію, створювати критичну атмосферу. Як на мене, навпаки потрібно підтримати команду в скрутну хвилину. Варто нам було програти «ЛТК», як місцеві журналісти завчасно почали ховати нас, стверджуючи, що вже все скінчено ще в першому раунді плей-офф. На мою думку, це не етично по відношенню до гравців своєї команди. Ми ж усі читаємо, і нам це доволі неприємно. Правда, ми намагаємося не надавати цьому суттєвого значення, але неприємний осад все ж залишається. Нам би хотілося, щоб нас підтримували, а не навпаки казали, що для нас вже все скінчено. Навіщо в такому випадку таким журналістам взагалі ходити на наші матчі, щоб потім таке писати? Я цього просто не розумію. Чому коли інші гравці допускають протягом гри більше помилок, то на це ніхто не звертає уваги? А тут…

- Ти зараз лідер команди за кількістю забитих м’ячів. На твоєму рахунку вже 11 забитих голів. Який із них найбільше запам’ятався і був важливим?
- Непоганий гол вдалося забити «Привату» – в кубковій грі. Гол з «СумДУ» в Сумах – хороший вийшов удар з льоту, в один дотик. Але говорити про якісь важливі голи досить складно. Для прикладу, четвертий гол забитий мною в Хмельницьку – 4:4. Потім Дмитро Ситник виводить нашу команду вперед, але за 4 секунди до фінального свитка нам забивають пенальті – 5:5. Ось як вважати мій четвертий гол у такому випадку? У Покровському програвали 0:1, я забив гол, у підсумку нічия – 1:1. Зіграти в нічию – це звичайно краще ніж поразка, але в таких команд потрібно вигравати. Домашня гра з «Ураганом», програємо 0:1, я зрівнюю рахунок. Здавалося, гол мав би бути переломним, але в підсумку пропустили ще два і програли – 2:3. Тому тут складно, щось говорити.

- Колектив цього року поповнили кілька нових футболістів, щоб ти міг сказати про їхню гру?
- Кашуба і Ланко не перший рік грають у футзал, тому знають і розуміють, що це таке. Ланко добре б’є з лівої, минулого року в нас не було гравця такого плану. Тому він в грі нам досить суттєво допомагає. На превеликий жаль, на важливі ігри, такі як кубкова з «Енергією», він травмувався, і не зміг нам допомогти. Звичайно, що дуже шкода.



Так само і Кашуба. Розпочав сезон непогано, але згодом його почали турбувати травми, що завадило допомогти нам більш суттєво. Але попереду ще ігри плей-офф, і я сподіваюсь, що ці гравці відновляться після травм та допоможуть нам в заключних іграх.

А щодо Новосада, то це гравець, який знайомий з футзалом на рівні міських змагань. Він звичайно має певні свої плюси, але до повного розуміння футзалу йому ще треба рости. Йому треба багато чому навчитися, щоб по-справжньому зрозуміти цю гру.

- Якщо умовно порівняти два колективи – минулорічний і цьогорічний, який із них, на твою думку, сильніший?
- Минулого року була сильна команда, але в відповідальних матчах наприкінці сезону, вже не перший рік, нам чогось не вистачило, щоб потрапити до четвірки. Взагалі, це порівняння немає значення. Головне зараз, щоб всі гравці підійшли в оптимальному стані до вирішальних ігор, а то відверто вже набридло щороку залишатися за межею призерів.

- В «Кардинал» прийшов молодий лікар, як вважаєш – це має значення для команди?
- Попередньому лікарю запропонували кращу роботу. Він більше не міг працювати в команді. Довелося шукати заміну. Можливо, вона і має певний негатив. Але гравці самі повинні розуміти, що краще, зазнавши травми, пропустити 2-3 тижні і вилікуватися, аніж починати тренуватися, ще достатньо не одужавши, і вийшовши на гру, згодом пропасти через ускладнення на місяць, а то й більше.

Лікар – молодий, ще не достатньо досвідчений. Можливо тому до нього і ставляться з певною недовірою. Але в такому разі, треба хоча б слухати порад старших, і відповідно, досвідченіших партнерів. Хоча дехто вважає себе самим розумним. Думає, що після тижня відпочинку він вже зможе грати. Проте все виходить до навпаки. Таким кроком вони лише собі роблять гірше, і потім на довший час випадають з гри, а це вже свідчення непрофесійності. Ми ж команда! І коли їхня допомога вкрай потрібна, ми на них не можемо розраховувати, через те, що вони ніяк не можуть остаточно вилікуватися.

- Твоє враження від тренувань, чи зазнають вони змін, чи навпаки проходять одноманітно?
- Сергій Піддубний, як тренер, з кожною грою, з кожним тренуванням вдосконалюється. Він не тупцює на місці, адже постійно переглядає різні ігри, чемпіонати інших країн. Не так давно був на триденному семінарі в Києві, який проводив іспанський тренер. Звісно, що і там він щось дізнався для себе цікавого. Проте, з цим тренером він був знайомий і раніше, якщо не помиляюсь, влітку два роки тому, він багато чого дізнався нового від цього ж іспанського тренера. Правда, тоді семінар був тривалішим і більш насиченим. Сергій Піддубний постійно урізноманітнює тренування, придумує нові схеми гри, нові комбінації, які ми розучуємо як теоретично, так і практично.

- А які тренування тобі більше до вподоби?
- Мені цікаві насичені тренування, з більшою кількістю ігрових вправ, з м’ячем. Але разом із тим, у підготовці до ігор, ми займаємося також і аеробікою. Після ігор тренування полегшені. Загалом, у будь-якому разі тренування з м’ячем мені більше до вподоби. Але потрібно все, а не лише тренування, пов’язані з грою. Аеробіка для нас – це щось незвичне, але разом із тим потрібне і корисне.

- Довше за тебе ніхто не грав у «Кардиналі». Ти грав ще тоді, коли він базувався у Львові. Не шкодуєш, що свого часу довелося змінити Львів на Рівне? Чи мав цей переїзд позитив для колективу?
- У будь-якому випадку відбулися зміни. Граючи у Львові, якби нам цього не хотілося, ми не боролися за призові місця. А ось переїхавши до Рівного, перед командою вже стояли зовсім інші задачі, в команді з’явилися більш досвідчені гравці.

А жаліти чи ні з цього приводу? Як на мене, ні про що в житті не можна шкодувати. Того ж року, як ми переїхали сюди, я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вийшло так, що все в моєму житті змінилося. Тому намагаюсь ні про що не шкодувати. Єдине прикро, що ми досі ще нічого не виграли. Як на мене, вже давно настав час, адже стільки років ми зупиняємося буквально за крок до цього.



- Трапляються вдалі матчі, які приємно згадувати, але є й такі про які хочеться одразу ж забути…
- З негативу – поразка «Енергії» в кубковому матчі. Це, свого роду, руйнування певних сподівань. Ми цього року мали непогані шанси в кубку. Можна нарікати на жеребкування, але щоб здобути кубок, потрібно перемагати будь-яку команду. Необхідно доводити, що ти сильніший в кожній грі, тоді і кубкова вершина буде під силу. Важко було відходити після цієї прикрої поразки. Ми всі так сподівалися пройти далі…

А ось якщо говорити про позитив. То тут також можна відмітити гру все з тією ж «Енергією», але вже в рамках регулярного чемпіонату в Рівному, коли ми перемогли – 2:1. По ходу гри рахунок був 1:1, і нам вдалося забити переможний гол. Гра рівних суперників, доволі напружений і цікавий поєдинок.

- Чи є в тебе передчуття результату перед грою чи під час матчу?
- Загалом ні, хіба що в таких матчах, як із сумчанами, коли ми вже на перших хвилинах забили два м’ячі, і я вже знав, що цю гру ми точно виграємо. Взагалі, не в образу «СумДУ», але «Кардинал» на сьогодні сильніший.

- А як трапилося, що перемагаючи в тому матчі 5:0, ви примудрилися пропустити 4 голи і перемогти 8:4? Це результат втоми, недооцінки суперника, чи можливо самі сумчани додали наприкінці поєдинку?
- Я би не сказав, що суперник додав у грі. Скоріше тут виною стала наша розслабленість, недостатня сконцентрованість. Можливо, це й справді був день не сумчан, бо надто слабенько вони виглядали на майданчику. Можливо, ми зарано повірили в перемогу і почали грати за принципом – ми заб’ємо вам скільки треба, а ви нам скільки зможете.

- Чи бувають матчі, коли ти відчуваєш, що гра в тебе не піде?
- Неможливо провести весь чемпіонат на одному рівні. Трапляються матчі, коли ти не можеш зіграти на повну силу, і досить складно пояснити чому так трапляється. Загалом, на всі ігри налаштовуєшся однаково. На кожний матч виходиш з однією думкою – про перемогу. Але трапляються в іграх помилки, від яких ніхто не застрахований. Головне – не зациклюватися на цьому, а продовжувати грати.

Ти – капітан команди, і повинен бути прикладом для інших. В жодному разі не можна вдаватися до паніки і демонструвати зайві емоції. На такі речі треба реагувати спокійно. А якщо ми команди, то треба підтримувати один одного в будь-якому випадку.

- Бути капітаном складно? Це відволікає від гри, ставить зайві проблеми, чи навпаки зобов’язує бути більш зібраним?
- В жодному разі не відволікає. Хлопці обрали мене капітаном, а отже виказали мені честь і довіру. Я не відчуваю тягаря чи дискомфорту з цієї причини, а навпаки вважаю за потрібне підтримати хлопців, завести в потрібний момент, можливо комусь і зробити зауваження. Всяке трапляється. Як на мене, всі на це нормально реагують.

Правда, тут потрібно бути ще й хорошим психологом. Адже є такі футболісти, яким не варто робити зауваження, а краще промовчати. Тому що вони починають зациклюватися на своїх помилках, і від цього стає ще гірше. Тому потрібно знати, кому і що сказати. Не кожний може сприйняти критику. Декому вона може допомогти зібратися, сконцентруватися на грі, а комусь навпаки не дозволить це зробити. Потрібно мати окремий підхід до кожного гравця, і робити це так, щоб не завадити, а навпаки допомогти розкритися і виправити помилки. Тут все залежить від особистості, футболісти це звичайні люди, і в кожного свій характер, своє сприйняття.



- Більшість ігор сезону в воротах провів Віталій Дєнюжкін, а останнім часом на цій позиції ми бачимо Івана Гурко. Чи пливає на гру польових гравців воротар, чи в нас обидва голкіпери рівні за класом, і як такої різниці не має, хто в даний час на останньому рубежі?
- У воротах стоїть не прізвище. Все залежить від того, яка схема гри обрана. Ми розуміємо, що Дєнюжкін краще за Гурко грає ногами. Тому, коли Віталій на майданчику, ми більше відкриваємося, розраховуючи на його точну дальню передачу. А коли у воротах стоїть Іван, то ми вже граємо дещо в іншому ключі, розраховуємо лише на ближні передачі, відкриваємося в районі своєї половини майданчика.

Загалом робота голкіпера – це виручати команду і тримати ворота недоторканими. Звісно, коли у голкіпера гра пішла, то він бере все, що летить у ствір, і нам від цього тільки легше грати. Звичайно, що хотілося б, коли ти помилився і втратив м’яч, щоб воротар підстрахував тебе, і не дав супернику реалізувати вихід віч-на-віч. Але від помилок ніхто не застрахований, і воротар така ж людина, як і всі. У нього теж бувають, як вдалі матчі, так і ігри, які не хочеться згадувати. В ідеальному варіанті бажано, щоб вони відбивали все, але ж це не реально.

В будь-якому випадку будуть пропущені голи і будуть незадоволені, які звинувачуватимуть воротаря в тому чи іншому епізоді. Інколи переводячи свої помилки на помилки голкіпера. Але для цього існують розбори гри, щоб в усьому досконало розібратися, і не робити поспішних висновків. Тренер зробить розбір гри, і розкаже хто винен, а хто ні в тому чи іншому епізоді.

Далі буде…

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ