Олег ШЕЛАЕВ: «Спасти Металлист от краха может Ярославский»

Автор абсолютного рекорду чемпіонатів України про свою нову посаду, згадав про Ярославського і Коломойського, висловив ставлення до Росії і пояснив, коли не потрібно перти проти танку.

Зігравши 412 матчів в елітному українському дивізіоні, а також 36 поєдинків за національну збірну, півзахисник Олег Шелаєв поставив крапку у насиченій ігровій кар’єрі. Це трапилося влітку минулого року, а вже у перші дні 2015-го «Дніпро» оголосив про призначення Шелаєва на посаду спортивного директора своєї академії. Тож журналіст зателефонував Олегу Миколайовичу, щоб розпитати про його перші успіхи у роботі з молодим поколінням. Цією темою ми, звісно ж, не обмежилися.

- Олеже Миколайовичу, минуло кілька місяців з того часу, як ви закінчили ігрову кар’єру. Як почуваєтеся? Ломки за грою у футбол нема?
- Та нівроку, почуваюся добре (Сміється). Ломки за футболом немає. Все-таки ми періодично зустрічаємося і граємо у футбол. Може, не так активно, як раніше, але процес триває.

- Тепер ви – спортивний директор академії «Дніпра». Аспекти нової професії вже опанували?
- Ще не всі аспекти я засвоїв і зрозумів. Все-таки потрібен час, щоб увійти у курс справи. Бо поки що я на цій посаді лише один місяць. Найскладніше дається розуміння дитячого футболу. Усьому потрібно навчатися, багато нового. Тут дуже важливе спілкування з людьми.

- Який спадок вам дістався від попереднього директора – іспанця Жорді Гратакоса?
- При ньому був налагоджений хороший зв’язок, взаємодія між тренерами. Також він привніс у тренувальний процес комп’ютеризацію. Мені ж залишається підтримувати усе те найкраще, що було при ньому, а також вирішувати завдання, які поставить керівництво клубу. Тобто, кардинальним чином я нічого принципового не змінюватиму. Тим паче, я ще наразі вникаю у те, як ця система працює. От коли все засвою і буду відчувати потребу додати щось нове, тоді й поговоримо.

- Ви вже, напевно, ознайомилися із найкращими учнями академії. Чи можете назвати кілька юних талантів, які вже найближчим часом будуть здатні постукати у двері головної команди «Дніпра»?
- Так, є багато талановитих і здібних хлопців. Але прізвищ називати я не буду, це дуже згубно для них. Потрібно дуже делікатно і дипломатично підходити до цього питання. Діти не повинні відчувати лояльності. Як тільки вони її відчують – одразу знизять вимоги до себе. Це природна риса людини.

- Як узагалі виник варіант із роботою в «Дніпрі»? Грали ви собі у «Металісті», а через деякий час - несподіваний перехід у табір принципового суперника харків’ян.
- Я думаю, принциповість протистояння між цими клубами вже знята з порядку денного. Тому, зважаючи на ситуацію в країні, ми повинні бути один до одного добрішими, і не шукати собі внутрішніх ворогів. А щодо «Дніпра», то я тут також свого часу грав, мені ця команда – небайдужа. Тому я був тільки радий тут опинитися і принести користь своєму рідному клубу.

- У головного боса «Дніпра» Ігоря Коломойського все гаразд із почуттям гумору. Чи встигли ви вже оцінити його «перли» в бесіді віч-на-віч?
- У приватній розмові такої можливості ще не було. В основному – з телебачення та інтернету.

- Чи вважаєте ви, що дуже вчасно покинули «Металіст»? Адже бачимо, яка там зараз ситуація з фінансами і кадрами…
- Я вважаю, що всьому – свій час, усе йде своєю чергою. Зрештою, я в «Металісті» чесно виконував свою роботу і не був баластом для команди. Як сталося – так сталося.

- На вашу думку, що може врятувати «Металіст» від повного краху? Можливо, повернення Ярославського?
- Це в першу чергу. Я думаю, усі сподівання вболівальників «Металіста» пов’язані саме з ним. Має прийти така людина, яка почуватиметься господарем, а заодно розумітиме всю відповідальність. Будемо сподіватися на це.

- Ви народилися в Луганську, тому тему війни на Донбасі оминути не вдасться. Як ви переживаєте ці події, і чи змінили своє ставлення до Росії?
- До Росії напевно що ні, до окремих людей – так. Ви ж розумієте, що немає росіян, молдаван чи українців, а є добрі люди і погані. От і все. Незалежно від національності чи переконань. «Стався до інших людей так, як хочеш, щоб люди ставилися до тебе». Якби всі жили за цим правилом, не було б ніяких проблем.

- Хтось із ваших родичів ще там живе, чи ви їх евакуювали із небезпечного регіону?
- Батьки, а також брат деякий час мешкали у мене. Потім брат переїхав у Київ, а батьки на Новий рік повернулися в Луганськ. Їх також можна зрозуміти, адже важко залишати квартиру і дачу. Коли вони там, то відчувають, що у них все під контролем, усе гаразд. У Луганську вони перебувають близько двох місяців. Наприкінці лютого планують приїхати до мене.

- А ви до них у Луганськ не їздили? Цікаво, наскільки легко туди потрапити…
- Потрапити легко, якщо у вас є 700 гривень на автобус. Сідаєте і вас довезуть.

- Цими днями повістки в армію приходили навіть тренерам збірної України. Ви також очікуєте?
- Поки що повістки не приходили ані тренерам академії «Дніпра», ані мені особисто. Що робитиму, коли прийде? Прийму її, а далі будемо дивитись, як розвиватиметься ситуація.

- Чи вмієте вправлятися зі зброєю?
- Зі зброєю я давно був знайомий, ще у школі. Це була початкова військова підготовка. Ми тоді розбирали автомат Калашникова. Ну а зараз для освоєння зброї потрібно трохи часу, щоб звикнути, щоб зрозуміти. Щоб бути корисним, а не побігти з голим чимось на танк.

- Як би ви підсумували свою ігрову кар’єру? Яка мрія так і залишилася нереалізованою?
- Моєю мрією було грати у футбол, тож вона реалізувалася. Мені приносила задоволення сама гра, а також спілкування з людьми. А всі титули і досягнення сприймаю як щастя, як бонус. Не маючи якихось видатних фізичних даних, мені вдалося зробити хорошу кар’єру, і я цьому дуже радий. До того ж, у мене була можливість працювати під керівництвом прекрасних тренерів, від яких я увібрав багато корисної інформації, що знадобиться мені в майбутньому.

- Ви досі залишаєтеся рекордсменом за кількістю зіграних матчів у елітному українському дивізіоні. Але Шовковський та Горяїнов ще мають шанс вас обійти. Не образитеся на цих видатних футболістів, якщо вони поб’ють ваш рекорд?
- Як би я міг на них ображатися? (Сміється) Це спорт, і кожне нове досягнення – це горизонт для наступних. Чижевський примірявся до одного показника, я примірявся до Чижевського. Тож тепер одні люди будуть орієнтуватися на мене, а вже у майбутньому хтось прагнутиме до їх висот. На цьому побудоване усе життя.

- Запитання на засипку: коли вже нарешті «Дніпро» стане чемпіоном України? Ще в цьому сезоні, чи варто очікувати на новий чемпіонат?
- У цьому сезоні, звісно, ще всяке може бути. Оця трійка команд, яка в призерах, побореться за чемпіонські нагороди. Те, що відрив є, і його буде важко відіграти – це факт. Тому, як то кажуть, «будем посмотреть», що буде далі.

Олег БАБІЙ