Владимир СЕНИЦА: «Было предложение от киевского Динамо»

Як і планувалося, Володимир Сениця розпочав футбольний сезон у складі юніорської команди, але вже після четвертого туру перейшов до молодіжного складу. І не дивно, адже попри юний вік центральний захисник виглядає спокійно та впевнено. Після вечірнього тренування Володя розповів про те, як йшов до запрошення на збори із першою командою «Карпат». 

– Як сталося, що ти почав сезон в юніорській команді і одразу ж перейшов в дубль? 
– У матчі молодіжного складу Остап Грось отримав четверту жовту картку в сезоні і мав пропускати наступну гру. Я у той час був вдома, на весіллі сестри. Подзвонили тренери і сказали, щоб я готувався на матч проти дубля «Металіста». Той поєдинок ми виграли і після цього Роман Зуб сказав, що я залишаюся в його команді. 

– Перехід відбувся безболісно? 
– В дублі все ж вищий рівень. Команди-суперники сильніші, а це допомагає в розвитку. 

– Чому результати молодіжного складу поки не вражають?
– Справа в тому, що у нас молода команда, якщо порівняти її з нашими суперниками. Це все лише питання часу. Ми наберемо форму і почнемо вигравати. Просто зараз одна команда може бути набагато старшою за іншу чи залучати до поєдинків досвідчених футболістів. Наприклад, нам доводилося грати проти Аруни з «Динамо» і не тільки проти нього. У мене тоді була чи не перша гра на такому рівні. 

– Як дізнався, що їдеш на збори з першою командою?
– Коли закінчився сезон Роман Іванович сказав нам, що вже є список тих, хто їде на збори. Тому під час відпустки я готувався відповідно до виданої програми. Багато часу проводив у тренажерному залі, багато бігав. 

– Тобто вже на зборах тобі було простіше, адже зараз це основна робота...
– Тільки не на початку. Перші два дні були надзвичайно складними. Бувало, що й корчі ловили. А зараз вже звиклося. 

– Проти «Спліта» та «Гурніка» ти грав у парі з Ігорем Пластуном та Андрієм Гітченком. З ким більше сподобалося? 
– З обома. Вони весь час мене підтримували. Поговорили перед грою, сказали мені спокійно грати, при нагоді підказували. Дуже здорово відчувати підтримку таких досвідчених гравців.

– І все ж ти намагався зберегти м’яча, не ризикував. 
– Це те над чим ми зараз працюємо. Поки що тримаємо м’яча без довгих передач. 

– Де ти почав займатися футболом?
– У Калуші, в місцевій ДЮСШ. Після 6 класу отримав запрошення переїхати до Львова. Приїхав на оглядини і мене відразу ж узяли. З того часу вчився в Академії.

– Тебе дуже хотів бачити донецький «Шахтар».
– Спершу мене запрошували після 8-го класу, коли наша команда вийшла в фінал ДЮФЛ, де ми грали проти «Динамо». Представники «Шахтаря» дзвонили до моєї мами і говорили, що хочуть підписати зі мною контракт. Але тоді у мене була травма, перелом руки і в Донецьк я не поїхав. Ще одне запрошення було в 11 класі, якраз перед випуском. Але тут я вже навіть не думав, одразу ж відмовив. «Шахтар» «вів» мене протягом трьох років. Навіть в Калуш приїжджали. 

– Щось обіцяли?
– Казали, що переїзд піде на користь моєму прогресу. Але я не бачив там можливості для прогресу. Натомість у «Карпатах» така можливість є. Тут справді дають шанс молодим. Досить порахувати, скільки молодих поїхали на збори. 

– Коли були запрошення радився з тренерами? 
– Ми радилися з багатьма людьми. Зрештою, мама сказала, що буде так, як я вирішу. 

– Були запрошення від інших клубів? 
– Після поїздки в Німеччину мав запрошення від київського «Динамо». 

– До речі, чим тобі запам’яталося стажування в «Хофенхаймі»? 
– Цікаво було подивитися на рівень команди Бундесліги. А з Леонідом Шацілом, який посприяв цій поїздці, я часто контактую. Він наголошує, щоб я постійно прагнув до високого рівня. Тоді, пригадую, спочатку було важко, я не розумів мову і не міг щось підказати чи поспілкуватися з партнерами. Але за кілька днів вже стало легше. 

– Хто з центральних захисників тобі імпонує?
– Якщо говорити глобально, то це Серхіо Рамос. А з українського чемпіонату мені подобаються Ракіцький та Пластун. 

– У тебе не така вже й велика конкуренція за місце в складі, якщо зважити на кількість претендентів на позицію центральних хавбеків. Це підбадьорює? 
– Що від мене залежить – те я і роблю. Стараюся і тренуюся, слухаю тренерів. Містер та Юрій Беньо постійно з нами, молодими, спілкуються, говорять де наші недоліки, над якими треба попрацювати. Дуже хочеться поїхати на другі збори і продовжити роботу.