Алексей ГУЦУЛЯК: «Жду товарищеской игры»

Олексій Гуцуляк – наймолодший гравець «Карпат» на турецьких зборах. 17 років йому виповнилося нещодавно, менше місяця тому. Попри свій вік, вінгер «зелено-білих» є одним з лідерів юніорської команди «Карпат». Щоправда, Гуцуляк більше асистує, аніж збиває. У цьому сезоні він відзначався лише двічі, але щоразу забивав у ворота київського «Динамо». 

– Існує теорія, відповідно до якої спортсменам найважче у четвертий день перебування на зборах...
– Не знаю, у мене начебто все навпаки. Особливо важко було у перші дні, бо до таких тренувань ми не звикли. Чесно кажучи, ми тоді не особливо знали, що робити, але з кожним днем стає все легше. 

– Проблема в комунікації з більш досвідченими виконавцями все ще існує?
– Ну, на полі нам підказують, що робити. Іноді ми соромимося спитати самі. Старші, буває, «піхають», але все по ділу... 

– Коли ти дізнався, що поїдеш на збори з першою командою?
– У нас закінчився сезон трохи раніше, аніж в дубля і першої команди. Коли дізнався про це, то дуже зрадів – кожен з нашої команди мріє отримати такий шанс. 

– Зі складу U-19 узяли трьох гравців, натомість кращий бомбардир чемпіонату залишився у Львові... 
– Справді, Карпенка з нами нема. Він, мабуть, засмутився, але я впевнений, що Ігор руки не опустить і працюватиме далі. 

– У вас дуже перспективна команда. На твою думку, у чому причина? 
– 1997 рік видався багатим на хороших гравців. Наша команда в Академії на чемпіонаті України посіла четверте місце, а команда школи – друге. Відповідно, можна було скласти хороший склад. Ну і не варто відкидати тренерську роботу, адже оте націлювання нас у вірне русло дуже допомогло і додало сил. Зараз ми впевнені в собі. Ми знаємо свої сили і можемо ставити перед собою високі цілі.

– Що було найважчим у роботі на зборах, адже з такими навантаженнями тобі раніше не доводилося стикатися... 
– Я ще у Львові, на базі в тренажерному залі, відчув, що на легке життя нам не варто розраховувати. Це зовсім не та робота, яку ми виконуємо в юніорській команді. Зрозумів, що буде важко, але треба терпіти, бо всі хочуть бути тут. А що було найважчим, то це, мабуть, бігова робота. Прикро говорити, але на вже на першому тренуванні мене зловив корч. Було дуже незручно, бо не зміг дотренуватися навіть перший день. Ще й старші трішки «підтравили», але по-доброму. Зрештою, після цього випадку, судом у мене більше не було. 

– Пригадується, що кілька років тому твоє прізвище фігурувало в одному з скандалів, пов’язаним із донецьким «Шахтарем»... 
– Окрім мене в тій справі фігурував Володя Сениця, який зараз також з нами на зборах. Тоді «Шахтар» хотів нас обох переманити до себе, представники донецького клубу телефонували до мами Володі, намагалися її переконати. Зрештою, про це дізналися тренери, ми поговорили і вони порадили нам залишитися у Львові. Зважаючи на велику кількість легіонерів «Шахтаря» перспективи там ми не побачили. Тому я залишився в Академії, в Донецьк не поїхав і не шкодую. До речі, після «Шахтаря» мене в «Динамо» запрошували, але я знову ж таки не поїхав. 

– Після перших тренувань відчуєш, що міг би зіграти на рівні Прем’єр-ліги? 
– Чисто емоційно, думаю, міг би. У той же час я розумію, скільки потрібно працювати і думати у таких матчах. Після них має боліти голова. 

– Зараз ти задоволений своєю роботою? Відчуваєш, що дотягуєш? 
– Я собою не задоволений. Здається, що на тренуванні не можу повністю показати свої кращі сторони. Тому чекаю на товариську гру і на шанс себе показати. Не те, щоб у грі має бути легше, просто буде більше можливостей, аніж на тренуванні.

Інформаційний центр ФК «Карпати»