Под микроскопом: Гран При Бразилии

Бразильський етап однозначно можна вважати вдалим та цікавим (звісно, якщо ви не вболівальник Льюіса Хемілтона): синоптики ніби й правду сказали – дощі над Сан-Паулу таки йшли, але водночас і помилилися, бо всі п’ять гоночних сесій пройшли на сухому асфальті; боротьба за чемпіонський титул продовжується; зміни на автодромі можна вважати вдалими; сама ж гонка пройшла досить жваво, не без цікавої та видовищної боротьби та з інтригою довкола переможця навіть попри розворот Хемілтона.

 

Проте почнімо з такого цікавого моменту, як шинна тактика – в Pirelli після кваліфікації відверто казали, що вбачають оптимальною стратегію з трьома піт-стопами за схемою: короткий стартовий спринт на Soft та три відрізки на Medium. При цьому Пол Хембрі відверто зізнався, що очікує більш консервативного підходу з лише двома зупинками в боксах, бо команди не люблять ризикувати з потраплянням в трафік. Яким же мало бути здивування шинників та багатьох інших, коли виявилося, що практично всі пілоти прислухалися до слів італійців і провели гонку за запропонованою ними оптимальною схемою. Найбільшу увагу звісно ж привертають пілоти, що фінішували в топ-10, але обрали відмінну від запропонованої Хембрі тактику, а це Ряйкконен і Хюлькенберг.

 

Німець стартував і провів наступні два гоночних відрізки на Medium, і лише завершальні 11 кіл провів на м’якій гумі. «Дзеркальна» по відношенню до інших пілотів тактика дозволила уникнути повторення дій конкурентами, розвести Ніко з основним трафіком на трасі, а також дало змогу на останньому короткому відрізку випередити Магнуссена і зовсім трохи не вистачило для того, аби обійти ще й Ряйкконена. Чи можна назвати тактику Хюлькенберга ризикованою, попри всю очевидність того, що вона стала для нього успішною? Безумовно, адже на початковій стадії гонки німцю доводилося не стільки перейматися боротьбою на трасі, скільки слідкувати за станом шин, що швидко деградували, а ще варто пам’ятати про заповнені баки, які стабільності машині аж ніяк не додавали. Іншими словами – до першого піт-стопу Ніко треба було перетерпіти, не вступати в боротьбу з пілотами Mercedes, які після своїх піт-стопів швидко наздогнали тимчасового лідера гонки, все одно вони були швидшими, а при активному захисті гума стерлася б іще швидше, ну і залишалося чекати заключної стадії гонки, коли на решті машин стояли б середні шини, а у пілота Force India – м’які. Розрахунок команди спрацював, а нагорода склала ще 4 пункти в особистий та командний заліки. Цього, звісно, аж ніяк не достатньо для боротьби з McLaren за 5-у сходинку в Кубку Конструкторів, якою колектив з Сільверстоуна і досі продовжує марити.

 

Щодо тактики Ряйкконена, то тут ситуація зовсім інша – команда спочатку планувала «стандартну» схему з трьома зупинками, проте плани скоригували вже під час гонки. Як і у випадку з Хюлькенбергом, таке рішення несло чимало ризиків: так, не треба було витрачати порядку 23 секунд на візит в бокси, проте гоночний темп фіна, особливо наприкінці дистанції, викликав серйозне занепокоєння. А якщо ще й пригадати, що в Скудерії часів Доменікалі нерідко обпікалися на спробах дотягнути до фінішу без зайвого піт-стопу, то за долю Кімі було лячно. Зрештою фін не став лукавити й по завершенню гонки зізнався, що якби варіант з двома зупинками був плановим, то він би проїхав би більш довгі перші два відрізки, що однозначно допомогло б йому наприкінці дистанції.

Крім того, варто згадати ще й відверто провальний піт-стоп, на якому Ряйкконен через механіка, який раніше часу опустив F14 T з домкрату, втратив порядку 4,5 секунд, то останні кола гонки пройшли у більш спокійній атмосфері, принаймні, озиратися на Хюлькенберга не довелося б. Ну і, звісно, як не згадати про захоплюючу (шкода, що не довгу) боротьбу двох пілотів Скудерії. Щиро кажучи, дуель та упертість фіна здивували, і здивували по-доброму. По-перше, Кімі рідко (і це м’яко сказано) цього сезону виступає на рівні Фернандо, по-друге, стан шин – на 17 кіл свіжіших – говорив про те, що в іспанця проблем з обгоном Ряйкконена бути не повинно, але ж ні, машина з «сімкою» на борту пару десятків кіл залишалася попереду, і, по-третє, така боротьба зношувала і без того «стоптану» гуму Кімі, проте він вирішив без бою напарнику позиції не віддавати. Особливо цікаво було спостерігати за тим, як фін завбачливо закривав внутрішній радіус на входах в поворотах, де можна і треба було чекати на атаку Алонсо, хоч все це у підсумку й не допомогло, проте виглядало більш ніж ефектно:

 

 

Більш глобальна інтрига довкола майбутнього іспанця так свого розв’язання і не отримала. Ferrari чекає, коли Фернандо домовиться з кимось і сам попросить розірвати контракт, а пілот тягне час. З одного боку, він досі ні з ким ні про що не домовився, інакше про контракт знали б усі. З іншого, Алонсо розраховує дочекатися пропозиції від Скудерії піти, а разом із нею прихопити солідну компенсацію. Як досвідчені гравці, обидві сторони вичікують. І позиції команди виглядають сильнішими – Ferrari може зачекати аж до зимових тестів, а от Фернандо так довго чекати не зможе – вакансій, вартих статусу й таланту іспанця, на наступний сезон просто не залишиться.

 

Звісно ж, головна дуель напарників по команді, до якої була прикута увага більшості формульної спільноти, відбувалася традиційно в авангарді пелотону. В Сан-Паулу Росберг здобув одну з небагатьох своїх цьогорічних перемог в безпосередній боротьбі з Льюісом. Причому Ніко був швидшим протягом всього уїк-енду: він передував на трьох практиках, виграв поул, а в гонці їхав настільки швидко, наскільки йому це було потрібно, аби залишити напарника за спиною. За таких умов виникає резонне питання: а чому Хемілтон, якому спокійно можна було в Інтерлагосі приїжджати другим, все-таки боровся і намагався перед своїм другим піт-стопом наростити гандикап, достатній для виходу вперед у дуелі з Росбергом?



З одного боку, точну відповідь знає виключно Льюіс, проте з іншого, не важко здогадатися, що його ризик був більш ніж виправданим: по-перше, Масса відставав уже достатньо для того, аби не становити для британця загрози, по-друге, сучасні асфальтові зони безпеки дозволяють уникнути найжахливішого для пілота сценарію – вильоту без можливості повернутися на трасу. А хто в сучасному пелотоні краще за Льюіса знає, що таке, лідируючи в чемпіонаті, застрягнути в гравійній пастці на передостанньому етапі сезону? Тож звісно, розуміючи, що помилка не стане фатальною, а просто «з’їсть» кілька важливих, але не дорогоцінних секунд, Хемілтон міг атакувати. Ну і як тут не згадати, що в ключових для нього сезонах бразильська гонка без пригод для Льюіса не обходиться – традиція.

 

Крім вищезазначених причин, необхідно пам’ятати про психологію альфа-самця-переможця – Хемілтону мало здобути другий титул, який автоматично розвінчає будь-які міркування щодо випадковості першого, він все ще спраглий до перемог і з певною часткою  заздрості згадує феноменальну минулорічну переможну серію Феттеля – повторити, а краще перевершити її, було одним із завдань британця, а для цього в Інтерлагосі треба було ризикувати. Зрештою, навіть після свого розвороту лідер чемпіонату спокійно та методично зумів повернутися на відстань атаки в зону активації DRS, хоча це й не допомогло йому взяти гору над Росбергом. Цього разу.

 

Тріумф Ніко жодним чином не робить його фаворитом сезону, проте дозволяє зі значно більшим інтересом чекати на завершальний етап в Абу-Дабі. Так, звісно, за нинішньої ситуації в пелотоні обоє пілотів Mercedes просто зобов’язані приїжджати не нижче другого місця (за умови перемоги іншого), а отже Льюісу цілком достатньо буде докотити свою W05 до фінішу на другій позиції, і титул його. Проте в Формулі 1 будь-яка, навіть найменша дрібничка може кардинально все поміняти, тому під пресингом за результат перебуватимуть обоє претендентів. На боці Хемілтона досвід, на боці Росберга – розуміння того, що йому просто немає чого втрачати, а отже можна іти ва-банк.

 

Кількох слів, безперечно, заслуговує головний герой місцевих уболівальників: Масса воістину провів унікальну гонку – примудритися перевищити швидкість на піт-лейн і отримати за це штраф, помилитися з боксами й заїхати на піт-стоп до механіків McLaren, і при цьому всьому все одно фінішувати на подіумі! Не бачити Феліпе подіуму, якби не проблеми Боттаса на двох піт-стопах, та якби МР4-29 була трохи швидшою. А так власні проблеми були компенсовані проблемами напарника і в підсумку склався шикарний пазл з шампанським на подіумі.

 

Якщо в особистому заліку інтрига залишається, то в Кубку Конструкторів перестановки між позиціями команд можуть статися тільки при мало реалістичних сценаріях, і як би дивно це не звучало, проте найкращими шанси піднятися вгору виглядають у Sauber – Сутілу або Гутьєрресу для цього треба приїхати дев’ятим. Теоретично Ferrari може посунути Williams, McLaren – Скудерію, Force India – McLaren, Lotus – Toro Rosso, але всерйоз розраховувати на це не варто нікому. Занадто багато факторів мають скластися докупи і одночасно. Тож залік команд після бразильського уїк-енду в дуже великою ймовірністю змін уже не зазнає. Хоча остаточний вердикт дізнаємося вже менш як за два тижні в Абу-Дабі.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua