Вадим ШАБЛИЙ: «Тенденция украинизации УПЛ меня радует»

Загальні тенденції. Якщо дозволите, розділю свою відповідь на дві частини. Якщо брати до уваги моїх футболістів, то для мене останнє трансферне вікно пройшло чудово, можливо, навіть краще за попередні, хоч як дивно це прозвучить. Так, попри відомі події, переходів було багато, працювати доводилося, не покладаючи рук. Загалом я задоволений! Якщо ж узяти загальну тенденцію, то тут, звісно, все виглядає сумно. Чи не вперше за півтора десятиліття ми спостерігали тенденцію тотального домінування продажу: наші клуби переважно продавали своїх гравців, головно — за кордон.

Кого продавали? Найперше — легіонерів, які, будьмо відверті, просто тікали з України. І їх можна зрозуміти. Утім, часто клуби УПЛ продавали й виконавців із вітчизняним паспортом, наприклад, «Металіст» і «Зоря»: зумовлено це тим, що очевидні фінансові труднощі спонукають позбавлятися гравців із великими зарплатнями й узагалі — позбавлятися гравців, аби заробити на них. Гроші потрібні всім і завжди, надто — в такий скрутний час.

Але я би не став особливо драматизувати нинішню ситуацію. Справа в тому, що нинішні події — то, насамперед, шанс для молоді. Причому, як ви вже самі помітили після п’яти стартових турів чемпіонату, українська молодь шансом користується. Мене така тенденція радує, це — з одного боку. А з іншого — … насторожує. Чому? Маю побоювання, що у випадку, якщо так і надалі триватиме, наш чемпіонат із часом перетвориться на аналог, наприклад, хорватського чи сербського, де так само мало легіонерів, грають майже винятково свої, проте це говорить про одне — фінансову бідність тамтешніх ФК. Із огляду на зазначений сценарій, існує ризик, що вітчизняний чемпіонат понизиться щодо рівня. Хоча навіть тут не треба панікувати: повірте, допоки маємо четвірку грандів, які задають темп, які тримають високу планку, вже зовсім погано в нас не буде.

Загалом, не знаю, в який бік рухається чемпіонат. Істинний його рівень, як завше, покажуть єврокубки, а тут, як бачите, в нас на диво серйозні проблеми. «Чорноморець» вилетів після двобою з третьорозрядною хорватською командою. «Дніпро» цілком програв «Копенгагену», якого наступного раунду розтрощив німецький «Байєр». Із величезними зусиллями «Дніпро» та «Металіст» пробилися в групу Ліги Європи, причому їхніми суперниками були аж надто посередні колективи. А що буде далі? У основному раунді ЛЄ, а особливо — в групі Ліги чемпіонів?.. Усе це, гадаю, слід поєднувати з фактом втечі влітку легіонерів, яка не могла минути безболісно.

Утім, хочу ще раз наголосити: для мене така важлива тенденція омолодження та українізації УПЛ переважно радує. Тому, повторюю, не треба панікувати, кричати, що рівень першості падає: велике бачиться здаля, хтозна, може, через роки ми згадуватимемо це літо як переломне — в позитивному сенсі. Бо вже тепер видно, що наша молодь — не гірша за… та ні від кого не гірша! Просто треба запастися терпінням і сподіватися, що хлопці потрап­лять у хороші руки.

Чи треба, з огляду на ситуацію, скористатися нею й зробити ліміт на легіонерів жорсткішим? Наприклад, од чотирьох українців у основі до п’яти. Гадаю, ні. Просто тому, що сенсу у цьому немає. Адже всі й так ставлять українців, проблем із необхідною кількістю наших виконавців немає в жодного клубу. Повторюю: влітку ми активно позбавлялися легіонерів, купуючи або українців, або легіонерів у значно меншій кількості. Приклад — «Зоря»: трьох варягів продали, а запросили — одного. Або візьміть «Металіст», «Динамо», «Дніпро»… Але безпосередні наслідки цього можуть показати єврокубки. Якщо ж виступ українських команд на міжнародній арені буде невдалим, не треба забувати про глобальні завдання: нині українець може грати не надто вдало, та, якщо зачекати, потерпіти, із часом можемо отримати класного виконавця. Свіжий приклад — Олександр Нойок: чи могли ми уявити, що гравець, знаний як опорний, настільки органічно приживеться на позиції крайнього захисника?! Причому який: у нашому футболі вже давно не було флангового бека, який здатен один в один обіграти свого суперника!

Кого ми купували? Якщо купували (а це траплялося рідко), то лише українців, утім, переважно не купували, а брали безкоштовно — вільних агентів. Як «Чорноморець»… І це логічно: всі чинять, зважаючи на розміри гаманця, бо займатися дурницями, викидати гроші на вітер, як то було ще рік тому, ніхто сьогодні не може собі дозволити. Зверніть увагу: з усіх придбань, якщо брати до уваги легіонерів, найсерйознішою є купівля «Динамо» Лукаша Теодорчика, проте навіть тут ідеться лише про перспективу, хоч і найближчу.

Про перші ознаки зміни селекції. Днями прочитав у Мережі інтерв’ю з Михайлом Фоменком, де той каже, що не відчуває великої ейфорії від того, що в УПЛ відчутно зросла кількість українських футболістів — основних у своїх клубах. Мовляв, не варто робити висновки по кількох матчах: головна ознака класу гравця — стабільність. І я цілком погоджуюся з наставником національної збірної: для того, щоби молодий футболіст прогресував, він повинен стабільно, регулярно грати бодай сезон-два. Але, знаєте, сьогодні ми вперше за багато років бачимо, що наша молодь принаймні шанс такий отримала. Треба в неї вірити, принаймні, українці нікуди не втечуть.

УФ