Владимир ПРИЕМОВ: «Мяч вообще не хотел лететь»

— Володимире, поєдинок проти донецького «Металурга» проходив під акомпанемент сильного дощу. Було помітно: м’яч перші хвилин 30 узагалі не хотів ані стрибати, ані летіти. Як довгопристосовувалися до такого футболу?
— Так, ви справді маєте слушність. Скажу відверто, дуже не просто було пристосуватися до такого поля. М’яч узагалі не хотів летіти. Було тяжко грати у футбол. Початок поєдинку з металургами нагадував більше водне поло, ніж футбол. Доводилося багато боротися, тобто гри як такої практично не було.

— Якщо поле справді перебувало в настільки незадовільному стані, чому арбітр не відмінив чи не переніс поєдинок на пізніший час?
— Не знаю, питання не до мене. Потрібно питати в арбітра. Він вирішив, що потрібно грати. Ми ж, у свою чергу, вийшли та зіграли. Непросто було, але нічого.

— Як здалося, у середині першого тайму поле трішки підсох­ло, тож м’яч принаймні почав підстрибувати. Судячи з того, що саме ваш суперник відкрив рахунок, донеччани до такого поля пристосувалися швидше?
— Там таке поле, що воно підсох­ло місцями. Десь вода зійшла, десь залишилася. Не думаю, що нашому супернику такі погодні умови якось спростили життя у цьому матчі. Просто опонентам вдалося провести непогану атаку й реалізувати свою нагоду.

— Щодо пропущеного м’яча. Сфера після удару Александре пролетіла прямісінько над Боровиком. Що завадило Євгену вчасно зреагувати на удар бразильця?
— Справа в тому, що Євген банально не бачив епізоду. Форвард донеччан був закритий нашими захисниками, відтак розгледіти й відповідно вчасно зреагувати Боровик просто не встиг. А хто там помилився із захисників, дозволивши пробити бразильцю, складно сказати. Ми ще не розбирали цей матч, відтак щось сказати із цього приводу я не можу.

— По перерві вашій команді вдалося рахунок зрівняти. Це була передматчева установка головного тренера, щоби опорні півзахисники більше підключалися до атаки, чи Каплієнко сам відчув момент, відкрившись під чудову передачу Льопи?
— Так сталося, що Дмитро Льопа віддав хорошу передачу на відкритого Каплієнка, який не підвів, забивши доволі ефектний м’яч. Дуже раді за Сашка, він ще молодий. Гадаю, цей забитий м’яч додасть йому впевненості, а в подальшому він діятиме ще розкутіше та ефективніше.

— Сашка партнери по команді якось привітали з дебютним м’ячем у прем’єр-лізі?
— Звісно, привітали. Приємно, що він у свої вісімнадцять так заграв. Для нього це вже не перша гра на такому рівні, гадаю, якась боязнь у Сашка вже минула. Зрештою, пот­рібно підтримувати молодь. Зараз він забив дуже важливий м’яч, сподіваємося, й у майбутньому він буде команді дуже корисний.

— Порівняно з минулим сезоном, схоже, в Тарана таки щось почало виходити в Запоріжжі? Адже у двох попередніх матчах (із «Шахтарем» і «Говерлою», а тепер із «Металургом») у «козаків» проглядається певнийстиль, команда діє впевненіше та агресивніше!
— Так, цьогоріч ми стали грати краще. До нас прийшли нові кваліфіковані виконавці плюс Олегу Анатолійовичу вдалося донести свої вимоги до тих футболістів, що вже були в нашому складі. Тому, власне, ми й демонструємо таку гру, результати. Гадаю, наразі наш колектив має доволі пристойний вигляд.

— Чи не було перед матчем особливого хвилювання? Саме у донецькому колективі ви свого часу голосно заявили про себе.
— Чесно кажучи, я вже звик грати проти своїх колишніх команд. Їх було стільки, що на кожну по-особливому налаштовуватися мене просто не вистачить. А якщо серйозно, налаштування було таке, як і зазвичай. Хотілося перемогти, взяти очки. Із урахуванням того, що й наш суперник був непростий, нічийний рахунок є також здобутком.

УФ