Сергей ВОРОНИН: «Надеемся на собственные силы»

Для новачка «Волині» Сергія Вороніна черговий етап кар’єри розпочався з вольової перемоги над «Іллічівцем». Про старт сезону, а також свої пріоритети він розповів прес-службі ПЛ.

– Сергію, чим тобі, перш за все, запам’ятається початок нового сезону?
– По-перше, дебют – це завжди визначна подія. По-друге, знав, що «Волинь» у Луцьку не вигравала у 2014 році. І хоча цей поєдинок офіційно був гостьовим, але проводили його все одно у своєму місті. Звичайно, хотілося не програти: мабуть, за того розкладу, що був, і нічию сприйняли б за позитивний підсумок, але наприкінці зустрічі вдалось забити 2 м’ячі і виграти. Більше прагнення та морально-вольових якостей допомогли досягнути бажаного. Прагнули максимально виконати тренерські настанови, проте не все у тактичному відношенні складалось так, як потрібно. Однак компенсували це характером.

– Навряд чи поєдинок можна назвати видовищним. Що заважало «Волині»?
– Увійти у сезон завжди нелегко – це зрозуміло кожному. До того ж відбулась не просто перша офіційна гра після відпустки та тренувальних зборів, але і народження нового колективу, тому що певна кількість новачків разом зі мною прибули влітку до Луцька. Зігратись миттєво неможливо. Ну і спека також десь стримувала швидкості. Плюс до цих трьох факторів ще і пропущений гол з пенальті. Арбітр так вирішив, однак я вважаю, що там порушення не було. А грати з 5-ї хвилини при «мінус один» - це завжди важко.

– Перемогу здобуто. Але на що, дивлячись зсередини, ти звернув би увагу з того, що не вийшло?
– Саме про це одразу після гри зауважив Віталій Кварцяний, привітавши нас з першими 3-ма очками. Одночасно він окреслив те коло першочергових завдань, над якими вже почали працювати. Я вже про них казав: налагодження взаємостосунків на полі та вдосконалення тактичних схем.

– Наступний суперник повинен стати більш серйозним перевіряючим. Вже думаєте про «Дніпро»?
– Становище дніпропетровців чимось схоже на наше. Тільки там не футболісти змінились, а прийшов новий тренер. Під бачення Мирона Маркевича гравцям доведеться перебудовуватись, звикати до нових вимог. На це також потрібен певний час. Перший матч проти донецького «Металурга» дався їм нелегко. Втім, ми  не дивимось на труднощі суперника, а покладаємось на власні сили. Те, що зіграємо з класною кваліфікованою командою, не може примусити нас забути про мету перемогти у цій грі. Інакше можна стати хлопчиками для биття, а це у наші плани не входить.

– Ти новий гравець у команді. А от зі спілкування всередині колективу, не помітив часом хвилювання, адже попередній сезон «Волинь» завершила 8-ма поразками поспіль?
– Перш за все, потрібно сказати, що я потрапив до чудового колективу, де ніхто не нагадував про невдачі, психологічно цю ситуацію не нагнітав, тренери не тиснули. Тому я навіть не одразу дізнався про колишню серію. Як кажуть, новий сезон розпочали з чистого листа. Пам’ятати погане ніхто не хоче. Спробуємо, щоб і вболівальники про поразки забули.

– Трохи інформації про тебе. Як виник варіант переходу з «Севастополя» до «Волині»? Хто був ініціатором?
– Довго тривала епопея з «Севастополем» - то він буде, то його не буде. Щоправда, термін контракту там збіг, однак у разі продовження існування клубу, його було б подовжено. Чекав до останнього, адже віддав багато часу та сил цьому клубу. Полюбились мені і команда, і місто, але сталось те, що сталось. За цих обставин найбільш конкретним на наполегливим був луцький клуб. Були інші варіанти із закордонними чемпіонатами, проте вони для мене залишились другорядними. Тобто «Волинь» - це мій свідомий вибір. І цим кроком я задоволений.

– Останній поєдинок попереднього Чемпіонату України «Севастополь» проводив саме у Луцьку…
– Тоді я ще не здогадувався про мій наступний перехід. Просто доля могла мене звести з «Волинню» ще раніше. Одного разу я сюди приїздив на перегляд, але не залишився. Потім мене ще раз запрошували – вже я не поїхав. І от тепер з третьої спроби все склалось у підписання контракту.

– Віталій Володимирович знаний своїм непростим норовом. Чи не було побоювання за взаєморозуміння з наставником?
– Я вже казав, що знав, на що йшов. Багато чув про нього, знаю і сам цю неординарну людину. Нічого поганого у тому, що тренер любить футбол, свою професію, все пропускає крізь себе, я не бачу. Якщо у фаната своєї справи іноді зашкалюють емоції, це нормально. Кожен має право на неповторність та яскраву індивідуальність.

– Наскільки заглядаєш наперед? Які ставиш перед собою орієнтири?
– Моя глобальна мета – потрапляння до національної збірної України. Можливо, «Волинь» дасть мені такий поштовх. Якщо б з’явилась така можливість, то мріяв би пограти у німецькій Бундеслізі. Також є бажання боротись з нинішнім клубом за високі місця, переслідувати амбіційні орієнтири. Хочеться досягти максимуму, а там, як Бог дасть.

ФПЛ