Евгений БАРАБАНОВ: «В WSB лучше ощущаю удар»

- Євгене, складно було знову перелаштовуватися на бокс у форматі WSB після довгої перерви?
- Так, були труднощі, але вони пов’язані не з самим боксом, а з атмосферою довкола. У любительському боксі немає палких фанатів, тож, навіть виступаючи за кордоном, якогось тиску з боксу місцевих шанувальників боксу не відчуваєш. У WSB навпаки. Я чув від хлопців та тренерів різні курйозні історії, які траплялися за рингом під час матчу за ці два роки в різних країнах, а цього разу і сам побачив їх. Прихильники алжирського клубу «Пустельні яструби» нагадували футбольних фанатів. Вони поводилися досить агресивно, освистували нас, кричали «фу» кожного разу, коли ми виходили на бій, іноді когось з них забирала у наручниках міліція. Проте, це не завадило нам добре виступити. Думаю, що футболістам іноді буває гірше. Просто для мене це було дуже незвичним. До речі, боксери «Яструбів» вибачились перед нами за місцеву публіку. Я ще жодного разу не бився за «Отаманів» в Україні, а хочеться побачити іншу сторону медалі – підтримку українських вболівальників у рідних стінах.

- Які враження залишив сам Алжир?
- Мені сподобалися ця країна і місто, в якому ми жили (прим.Тіпаза). Воно розташоване на березі Середземного моря: там приємний клімат і захоплюючі краєвиди. Проте, знову ж таки, мене здивувало, що на кожному перехресті стоять озброєні військові та поліція. Та й взагалі організатори нам говорили, після четвертої години не виходити з готелю і залякували місцевим криміналом. Можливо, вони це робили, щоб відбити у нас будь-яке бажання гуляти вулицями і тим самим нівелювати хоч якийсь ризик (нікому ж не хочеться, щоб їх гості потрапили у халепу). З іншого боку і в Україні можна знайти проблеми на вулиці серед ночі. А загалом, повторюсь, місто мені прийшлося до смаку. Через те, що тренувальний зал знаходився в іншій його частині, ми сорок хвилин їхали містом в автобусі і те, що я встиг роздивитись у вікно мені сподобалось.

- А як щодо твого виступу, ти задоволений?
- В принципі так. Минулого року я виступав у категорії до 73 кг, зараз у 69 кг і саме в ній мені набагато зручніше, відчуваю себе впевненіше. У любительському боксі я нещодавно став чемпіоном України в цій вазі. Звісно, помилки у мене були, але все ж перший свій бій у цьому сезоні я виграв і це не може не тішити.

- Валентин Соболевський сказав у своєму інтерв’ю, що тобі не вистачало акцентованих ударів.
- Я з ним погоджуюсь, над цим потрібно ще попрацювати, але саме цього разу мій персональний тренер поставив завдання не заряджатися на удари, а більше сипати, тож я так і робив. Коли мені Валентин Іванович сказав у куті, щоб я почав працювати акцентовано з суперником – постарався перебудуватись. Якщо передивитись бій, це помітно.

- Суперник був для тебе легким?
- Він був достойним, у нас однаковий досвід у WSB і невелика різниця у віці. Після бою ми спілкувалися і він визнав, що я фізично міцніший за нього і подякував за гарний бокс. Непоганий хлопець, гарно виступив.

- У цьому бою ти вперше виступав у рукавицях зі шнуруванням, відчув якусь різницю?
- Так, мені взагалі дуже подобаються рукавиці у WSB та тейпування. Кулак більше стискається і я краще відчуваю удар.

- Для тебе є якась різниця в атмосфері команди цього сезону і попереднього?
- Головною відмінністю є те, що минулого року було четверо олімпійців і я рівнявся на них, а зараз лідери змінилися: тепер це Діма Митрофанов, Саша Ганзуля, Денис Пояцика та інші досвідченні боксери. І тоді, і зараз я задоволений тим, що можу тренуватися пліч-о-пліч з найкращими боксерами України та світу і особливо приємно, що з кожним роком клуб не просто тримає марку, а зростає в своєму класі. Якщо минулого року ми починали з труднощами і вирівнялись з приходом зірок, цього разу команда відразу посіла лідерство у підгрупі. Тож можна сказати, що клуб став досвідченішим і вже впевнено зайняв місце одного з лідерів у Всесвітній серії боксу.