Юрий ДЯЧУК-СТАВИЦКИЙ: «УПЛ больна сифилисом»

В українській Прем’єр-лізі залишилося тільки 15 команд замість традиційних 16. Улітку, нагадаємо, ледве вдалося набрати в еліту необхідну кількість учасників. З огляду на нестабільне фінансове становище деяких клубів, імовірно, до завершення національного турніру команд у Прем’єр-лізі ще поменшє.

Своїм рецептом вирішення проблеми зубожіння футбольних клубів поділився заслужений тренер України Юрій Дячук-Ставицький.

— Нещодавно в Києві відбулися всеукраїнські збори фахівців дитячо-юнацького футболу, — каже Юрій Михайлович. — Виступаючи на них, я заявив, що наша футбольна Прем’єр-ліга захворіла на сифіліс. У цієї організації нині відпадають руки, ноги й інші частини тіла. Учора збанкрутував «Кривбас», сьогодні ліквідували «Арсенал», завтра може зникнути «Севастополь», а післязавтра — ще котрась команда. Прем’єр-ліга нині не виконує тих завдань, які було передбачено під час її створення. Цей орган мав би створити фонд, з якого виділяли б кошти для допомоги проблемним клубам. Прем’єр-ліга мала б допомагати дитячому футболу, який працює на її клуби. А вона нічого цього не виконує.

— І який бачите вихід із ситуації?
— Найперше потрібно визначити причини цього процесу. В Україні завищено зарплати футболістам. За теперішньої ситуації в країні це — неприпустимо. Порівняння доходів пересічного українця та пересічного футболіста не витримує жодної критики. Кілька клубів зависоко підняло планку платні гравців, оскільки вони грають у Лізі чемпіонів та Лізі Європи й хочуть досягнути там результатів. Але ми бачимо приклад «Чорноморця», який грає в єврокубках і показує хорошу гру. А ще влітку одесити пішли на такий непопулярний крок, як зниження гравцям зар­плати. «Карпати» зробили те саме. Обидва клуби тепер функціонують.

Мені здається, треба припинити практику запрошення в наші клуби низькопробних легіонерів, натомість більше уваги приділяти дитячому футболу. Чомусь посередні іноземці грають у нас, а наших футболістів закордонні клуби фактично не беруть. Діти, молодь, що мають задатки, потрапляють у клуби Прем’єр-ліги, але там їм не дають можливості грати. Тому доморощеним виконавцям складно про себе заявити. В нашій збірній нібито є хороший підбір виконавців, але їх дуже мало. Якщо в національній команді Франції може бути два-три рівноцінні склади, то в нас ніким замінити гравців основи. У цьому ми переконалися в матчі-відповіді плей-оф до чемпіонату світу.

Через кризу в Україні та загалом в Європі власники клубів почали задумуватися про зниження футболістам зарплати. Дехто вже почав це робити. А той, хто вирішив уникнути цього, має проб­леми. Ті ж «Арсенал» та «Кривбас» платили завищені зарплати футболістам і через це вилетіли з професіонального футболу. Ця ситуація може повторитися і в інших клубах. Щоб не допустити цього, Прем’єр-ліга повинна спробувати домовитися з власниками клубів про зменшення зарплат і кількості легіонерів, посилення роботи з дітьми.

А нині Прем’єр-ліга не виконує регламенту, в якому записано, що кожен клуб повинен мати власну дитячу школу й належно її фінансувати: побудувати базу, облаштувати тренувальні поля, оплачувати роботу тренерів. Низка клубів цього не робить. Мова, зок­рема, про «Таврію», «Ворсклу» та «Говерлу», школи яких не представлено у вищій лізі дитячо-юнацького футболу України. Насправді треба виховувати своїх футболістів, які в майбутньому не вимагатимуть захмарних зарплат, задовольняючись середньою платнею. Цим шляхом 10 років тому пішла Німеччина. І тепер усі німецькі збірні — на провідних ролях у світі, а в Бундеслізі грає чимало місцевих виконавців.

— Але частина клубів хоче успішно грати в єврокубках, вони мають гроші й задають іншим тон високими зарплатами гравців…
— Так, є такі клуби. Але є й інші приклади. Скажімо, у «Дніпрі» більшість складу футболістів становлять українці. В «Динамо» теж близько 50% легіонерів не потрап­ляють в основу, натомість грають молоді українці. В «Чорноморці» теж є молодь, а легіонерам знизили зарплату, і це не заважає команді грати в Лізі Європи. Коли жінка йде на ринок, щоб закупити продуктів для приготування обіду, то бере із собою гаманець. Кожна має різну суму, але одна може витратити мінімум і приготувати смачну їжу, а інша — багато грошей і зварити несмачну страву. Так само й у футболі. Треба думати про навчання своїх дітей, підвищення кваліфікації тренерів і майбутнє загалом.

— «Шахтар» не один рік багато грошей вкладає у власну академію, а в основі грають тільки захисники з українським паспортом, провідними виконавцями вважають латиноамериканців…
— Це проблема керівництва «Шахтаря», тренерів та їхньої політики. Вони так поставили питання, що в атаці та лінії півзахисту грають іноземці, а українців туди не ставлять. І річ не в тім, що погано працює академія. Просто своїм вихованцям не довіряють. «Гірники» ставлять перед собою високі завдання і для їх виконання беруть легіонерів. Тому так виходить, що Сербія, хоч і невелика країна, має багато своїх представників у сильних чемпіонатах, а у великій за територією Україні фактично немає таких виконавців. Отже, в нас погана ситуація з дитячими тренерами, які не вміють готувати футболістів. І цим треба серйозно зайнятися. А наші клуби, за винятком «Шахтаря», все кидають на основу, дубль та U-19, а з дитячим футболом мало хто хоче працювати.

Як на мене, велика проблема в тому, що недостатньо уваги приділяють найменшій віковій категорії — дітям 6-10 років. Фізкультури в нас майже немає, клуби набирають дітей з інших шкіл. Подивіться, хто грає в команді U-19 «Шахтаря» — там одна-три людини з Донбасу, решта — з усієї України. Тобто вони не виховують дітей 8-10 років, а крадуть їх в інших. Це стосується не тільки «Шахтаря», а й багатьох інших клубів. За кордоном діти навчаються футболу з шести років, у нас же починають заняття з 10-ти. Окрім того, ми не програємо у функціональній підготовці, але поступаємося в технічній. Деякі гравці збірної не можуть зробити точної передачі лівою ногою.

Переконаний, вирішувати проблему потрібно знизу, з дитячого футболу. В нас є багато талановитих дітей, але вони чомусь не мають запиту за кордоном. Проблема — в навчально-тренувальній роботі, кваліфікації наставників. А клуби на це питання не хочуть звертати увагу. Якщо розвиватимемо дитячий футбол, то в майбутньому клуби зможуть менше витрачати на зарплати своїм гравцям, запрошуватимуть менше дорогих і часто поганої кваліфікації іноземців.