Віталій ЛІСНІЧЕНКО: від Фрунзенця до Кардинал-Рівне

На слуху у рівненських спортивних журналістів ім’я Віталія Лісніченка з’явилося лише у вересні нинішнього року. Саме тоді граючий тренер команди «Кардинал-Рівне» оголосив про те, що цікавиться потенційним новачком із Сум. Вперше місцеві вболівальники побачили Віталія лише 12-го жовтня, у домашній грі з «Єнакієвцем». Схвильований тоді дванадцятий номер рівнян особливо нічим не запам’ятався. Втім, і каші не зіпсував. Нині Віталій Лісніченко – повноцінний гравець основи МФК «Кардинал-Рівне». Про історію свого спортивного життя він розповів спеціально для офіційного сайту клубу.

ДОСЬЄ:
народився: 20.09.1988
рідне місто: Суми
Клуб: «Кардинал-Рівне» (дворічний контракт)
Знак Зодіаку: Діва
Хобі: спорт (настільний теніс, шахи, футбол) і активний відпочинок
Улюблена музика: хіп-хоп
Улюблена страва: деруни власного приготування

- Віталій, з чого почалося твоє захоплення футзалом?
- Якщо чесно, до фут залу у моєму житті було дуже багато видів спорту. Навіть футболом серйозно я почав цікавитися років у дев’ять-десять. Як і всі хлопці, у дитинстві дуже часто ганяв м’яча у дворі з друзями. Але у початкових класах школи – головним захопленням були шахи. І настільний теніс. А потім настало літо 1998-го у чемпіонат світу з футболу у Франції. Я майже усі матчі того Мундіалю передивився по телевізору. Вболівав за бразильців і французів. Пригадую, навіть, не міг визначитися, за кого вболівати у фіналі. Грою обох збірних захоплювався….

- І почав мріяти про кар’єру футболіста?
- Не зовсім (сміється). Спершу сталося так, що я зламав палець на руці і тривалий час не міг грати в настільний теніс. А восени тато відвів мене до дитячо-юнацької спортивної школи сумського футбольного клубу «Фрунзенець-Ліга» (Клуб майстрів проіснував до 2002-го року, коли відбулося його об’єднання із ФК «Суми», - прим. авт.). Колись це була найкраща спортшкола Сум. Зараз, на жаль, вона практично припинила існування. Більшість сумських дітей осягають ази футболу у спортивному центрі «Барса», на основі якого функціонує спортінтернат. .. У системі «Фрунзенця» і розпочалося моє становлення, як футболіста.

- Коли ж вирішив присвятити себе футзалу?
- Якось, вже навчаючись в училищі, потрапив на гру вищої ліги чемпіонату України з футзалу. Лише тоді я дізнався, що в Сумах теж існує такий спорт. І, навіть, є два клуби елітної ліги: «Сумигаз» і «Універ-Автомар». Саме тоді я почав виступати за футзальну збірну училища. А згодом, коли вступив до Сумського державного педагогічного університету, тренер Володимир Гладов запросив до клубу «СумДУ-Артмотор».  На початку того сезону клуб мав непогане фінансування і високі амбіції. Втім, вже за місяць після старту змагань усе це зникло. Як і приставка «Артмотор». Саме тоді (йдеться про сезон 2008-2009) я вперше завітав до Рівного. У грі першого туру вдома ми поступилися МФК «Рівне» - 1:3. А у Рівному зіграли внічию – 2:2. Той сезон ми, втративши багатьох основних виконавців, завершили на 11-му місці. Потім ще рік я відіграв за «СумДУ» у першій лізі чемпіонату України…

- У рідному місті продовжити кар’єру не вдалося?
- Не вдалося. Влітку контракт завершився. Мені обіцяли перетелефонувати. Але, зрештою, ніхто так і не зателефонував. Тому я подався до Києва, де мешкає моя сестра. Там півроку провів у складі першолігового клубу «Планета». Але і там не склалося. І знову через фінансування. Мене попередили, що грошей не буде і варто замислитися над іншим місцем працевлаштування. Саме в цей час на мене вийшли представники клубу з великого футболу.

- І ти знову, не вагаючись, проміняв майданчик на поле?
- Була причина. Назва клубу – «Суми». Команду тоді саме очолив Ігор Захаряк. Будувалася перспективна команда на основі вихованців сумського футболу. У тому сезоні (2011-2012, - прим. авт.) команда виграли Другу лігу. Але вже без мене. Ще до завершення чемпіонату зі мною, і ще 5-6 футболістами – розірвали контракти. Навіть, не пояснили причин. Очевидно, просто для виступів у першій лізі шукали більш потужне кадрове підсилення. Довелося догравати сезон в університетській футзальній команді. Тоді ж, один мій знайомий запропонував варіант із виступом за аматорський клуб із Маріуполя – «Портовик». Я поїхав туди на перегляд, у першій же грі забив гол і планував лишитися. Не лишився, бо втрутилася доля. На Пасху я поїхав додому, відсвяткував у колі рідних, і, поки мав декілька вільних днів – вирішив для підтримання форми ще раз зіграти за команду Університету на чемпіонаті міста. На черзі був дуже принциповий матч. Мій СДПУ імені Макаренка грав проти СумДУ (Сумський державний педагогічний університет і Сумський державний університет, - авт.). Між нашими командами завжди точилася непоступлива боротьба. І саме у цій грі я зламав ногу. Вийшло так, що вибив м’яча у суперника, а той за інерцією вдарив мене. Після цього Від виступів за «Портовик» довелося відмовитися.

- Реабілітація, очевидно, була непростою?
- Консультувався із великою кількістю лікарів. Але відновився швидко. За декілька тижнів вже зняв гіпс. А за два місяці вийшов на поле у складі футбольного клубу чемпіонату Сумської області з міста Ромни. Пам’ятаю, хлопці тоді казали «Не гарячкуй, побережися». Та я намагався грати у повну силу і, навіть, забив гол…

- Восени чемпіонат області завершився і тобі знову потрібно було підтримувати форму де-інде.
- Так. Грав у чемпіонаті України серед вищих навчальних закладів за рідний СПДУ. У березні 2013-го ми потрапили до фінальної частини. У вирішальному матчі в Луганську нам протистояла команда господарів. У складі луганчан тон задавали гравці «ЛТК». Савенко, Бессалов, Стрілець, Дзюба, Литвинов. Ми програли – 0:2. Вже тоді я паралельно шукав собі команду. Звернувся до свого друга, Артема Фаренюка. Ми разом вчилися в університеті. Він вже виступав за «Кардинал-Рівне». Попросив, аби він поцікавився, чи не потрібен я команді з Рівного. Артем сказав, що розмовляв із Сергієм Піддубним. Але на той момент тренер вважав, що його команда повністю укомплектована. Тож навесні я знову почав грати у чемпіонаті області. За команду «Велетень» (Глухів). Там я провів і все літо. Втім, цікавитися ситуацією в Рівному не переставав.

- І до Рівного все ж потрапив. Як?
- Якось у середині вересня зателефонував Артем Фаренюк. Це була субота, здається. І сказав, що у середу я повинен прибути на тренування «Кардиналу» до Рівного. Одразу повідомив про це керівництво «Велетня». І відбув до Рівного. Провів тут одне тренування, а вже наступного дня вийшов на товариський передсезонний матч проти Житомира. Ми виграли, я забив два голи. Потім разом з «Кардиналом» поїхав до Хмельницького, відіграв проти «Спортлідера». Там теж забив гол. Тренер сказав: «Непогано».

- Зараз ти виступаєш у другій четвірці. Вже налагодив якісь ігрові зв’язки з партнерами?
- Мене так і награвали у тих матчах перед сезоном. Виходив на майданчик з Басічем, Ситником, Фаренюком і Дармовісом. Міняв когось із них постійно. Усі вони – хороші партнери. Хороші гравці.

- Ти працював із великою кількістю тренерів у різних клубах. У футзалі і футболі. Що скажеш про тренера Піддубного?
- У кожного тренера можна навчитися чомусь цікавому і новому. Сергія Піддубного я бачив ще у футболці «Енергії». Дуже класний гравець, має величезний досвід. На тренуваннях він дуже багато знань передає хлопцям.

- За «Кардинал» ти граєш у футболці із номером «12»? Чому саме «12»?
- Так склалося. Звісно, про десятку і одинадцяту я, навіть, не мріяв. Хотів номер «4», але він теж був зайнятий. Тому обрав цифру «12». Вважаю, що це не головне. На майданчику грають футболісти, а не числа.

- Спостерігаючи за грою «Кардинала» у нинішньому сезоні, складається враження, що перша четвірка команди на голову сильніша за другу. Погоджуєшся?
- Так. У них більше досвіду. Чого лише варті прізвища Тригубець і Піддубний. Але це неправильно, вважати, що друга четвірка – лише для утримання рахунку. Ми так само працюємо на тренуваннях, намагаємося виконувати усі поставлені завдання. А впевненість – її з кожним матчем більше.

- У Рівному ти вже другий місяць. Вже встиг обжитися?
- Спершу я жив у Артема (Фаренюка). А зараз клуб зняв для мене квартиру. Мене все влаштовує. Місто теж подобається. Навіть, більше, ніж рідні Суми. У вихідні гуляю центром, встиг в кіно вже сходити. Звісно, трохи сумую за рідними і близькими, але це природньо.

- Матчем з «Енергією» «Кардинал» завершує перше коло чемпіонату Екстра-ліги. Зараз ви другі у турнірній таблиці. У роздягальні з хлопцями обговорюєте це? Для вас це успіх?
- Це ж лише тимчасово. Попереду ще багато матчів. Радіти рано. А проміжна друга позиція – це заслужений результат роботи усіх гравців і тренера.  У Львові ми сподіваємося підтвердити не випадковість позиції у таблиці.

- Цього тижня до Рівного повернувся Михайло Волянюк. Як новину сприйняла команда?
- Звісно, позитивно. Це підсилення. Михайло тренувався у другій четвірці. Мабуть, потенційний претендент на моє місце (сміється). Але ж здорова конкуренція – це добре. Буду старатися доводити тренеру своє право грати як можна більше.

Роман СВИРИДА, спеціально для офіційного сайту МФК «Кардинал-Рівне»