Дмитрий ЗАДЕРЕЦКИЙ: «Футбольная жизнь дает шанс всем»

…Заслужити скандування «За-де-ре-цький! За-де-ре-цький!» у вибагливого 17-го сектора «Авангарду» нелегко. Саме так фанати просили головного тренера «Волині» випустити у гру півзахисника Дмитра Задерецького на останніх хвилинах матчу із «Іллічівцем». «Рудий» - так назвали Дмитра в команді та на трибунах – стрімко увірвався в склад «Волині» саме цього літа. Ще з весни колишній тренер команди Анатолій Демяненко почав підпускати Задерецького до основи, але саме Віталій Кварцяний почав довіряти йому якнайбільше.

Що ж – футбольне щастя Дмитра Задерецького в його руках, слід тільки належно працювати та не згаяти час для втілення мрій. Прес-служба «Волині» розмовляла із півзахисником «хрестоносців»…

- У футбол мене привів дядько. Він грав за чернігівську «Десну» у першій лізі. Мені тоді було вісім років і я почав займатися у спорт школі «Десни», - розповідає Дмитро. - Грав на турнірах всіляких і в 13 років мене навіть запросив донецький «Шахтар» на перегляд. Ми поїхали на турнір до Молдови, але донеччанам я, певне, не підійшов. Згодом запросили в харківський УФК, в якому пробув два з половиною роки. Грав у чемпіонаті Харківської області, а згодом агент привіз мене до Луцька.

- У нашому дублі ти розпочинав із позиції лівого захисника. Де ліпше почуваєшся – у захисті чи в півзахисті?
- В дитинстві завжди у захисті грав, хоча й півзахист – знайома позиція. Так грав в УФК. Ще можу пригадати, що завжди мріяв забивати, хоч і в захисті грав здебільшого. Але що більше дорослішаєш, тим «непрохідніші» захисники грають проти тебе.

- Батьки залишилися в Чернігові. Приїздять до тебе в гості у Луцьк?
- Тато був на грі в Києві проти «Динамо», на «Арсенал» приїздив. Пообіцяв навідати в Луцьку вже коли із «Шахтарем в листопаді гратимемо.

- Мама схвалила твій футбольний вибір?
- Вона зрозуміла, що я вирішив присвятити життя цій грі. Тим більше, що в навчанні я не був надто сильним, отож, пішов у футбол. Мама як мама: завжди переживає, коли в мене якісь травми чи проблеми.

- Тобі вдалося пробитися у професійний клуб УПЛ. Але чимало твоїх колег зупиняються за півроку до своєї мрії. Що треба, аби знайти себе у великому футболі?
- Так, багато друзів, з якими вчився в інтернаті або закінчили з футболом, або грають у любительських командах. Не всі вирішують продовжити важке життя футболіста. Адже треба стежити за собою – за харчуванням, режимом. Багато хто закінчує, бо починає гуляти. Я ж вирішив колись не розпилятися на всі ці розваги. Усім футбольне життя надає шанс, головне - його використати.

- Ти півтора роки у «Волині». Коли почали впізнавати в Луцьку на вулицях?
- Коли почав ближче до першої команди підтягуватися. Звісно, це приємно, але набагато приємніше, коли бачиш себе в заявці «Волині». Відчуваєш довіру, прагнеш краще тренуватися. Хочеться грати більше і більше.

- Тридцять метрів біжиш за…
- З чотирьох секунд стабільно вибігаю.

- Хто конкурент в цьому забігу?
- Найшвидші, напевне, Лопес і Бабатунде. В Рамона взагалі дуже добре біг поставлений.

- За твою швидкість і працелюбність тебе полюбили вболівальники…
- Дякую… Але мені ще працювати й працювати. От ріст у мене ще невеликий, хоч я і працюю в цьому напрямі. Віталій Володимирович дав завдання вирости ще на 3-4 сантиметри. Тому часто вишу на турніку.

- Уяви ситуацію: ти отримав м’яча на бровці, перед тобою захисник, ти ріжеш кут, наближуєшся до лінії штрафної і... Що робитимеш далі?
- Якщо це буде з лівого флангу, то, напевне, буду прострілювати чи подавати. А ще Володимирович вимагає заходити в штрафну. Спочатку психологічно було важко так робити, але звикаю брати ініціативу у свої руки-ноги. Якщо ж це правий фланг, то пробиватиму з лівої.

- Згадаймо твій дебют у «Волині». 37-а хвилина гри в Києві проти «Динамо», ти виходиш замість Бабиря на фланг. Трусилися коліна?
- Дуже неочікувано все трапилося. Дивився матч із партнерами, щось обговорювали і тут Кварцяний підкликає: «Чорнобровий, роздягайся грати. Боїшся?» Відповідаю, що «ні». А він тільки усміхнувся, мовляв, знаю, що боїшся. Хвилювання пройшло з перших хвилин перебування на полі. Просто робив свою роботу, ні на кого не зважаючи. Важко, звичайно було нічию добувати.

- Ти грав на фланзі проти Даніло Сільви та Ярмоленка…
- А в таких матчах й отримуєш впевненість у власних силах. Ще навесні я тільки мріяв зіграти проти найсильніших гравців країни і тепер маєш таку можливість.

- Ти вже трохи пограв проти захисників команд Прем`єр-ліги. Хто з них найнепоступливіший?
- (сміється) Для мене – це Ян Масло. Його на тренуваннях важко пройти. Хіба якщо встигну прокинути м’яча повз нього і втекти…

- Про що мрієш зараз у «Волині»?
- Дуже хочеться забити. Щоразу виходжу і думаю собі: «Треба забити, скільки вже можна…» Напевне, коли зроблю це, то підбіжу до вболівальників, подякую за те, що приходять нас підтримували. Звичайно, хочеться, щоб якомога більше на «Авангард» ходило люду.

ФК «Волинь»