ЭДМАР: «На прогулку с Сан-Марино не рассчитываем»

Етнічний бразилець Едмар Галовський де Ласерда уже десять років мешкає й працює в Україні. Цього футболіста добре знають шанувальники футболу: своїм професіоналізмом, технічною майстерністю та відданістю грі він заслужив повагу колег та експертів. Без перебільшення, Едмар входить до когорти найкращих гравців української  Прем’єр-ліги.

Два роки тому прийнявши громадянство України, центральний півзахисник терпляче чекав свого шансу зіграти за «синьо-жовтих», а отримавши таку можливість, довів справедливість виклику до збірної. Відтак дві його гольові передачі у матчі з Ізраїлем уже сприймаються як закономірність.

- Розпочнемо розмову з попередньої товариської гри. Як ти оцінюєш  матч з Ізраїлем в плані підготовки до вересневих двобоїв?
- Як і на будь-яку інший, на товариський матч  ми приїжджаємо до національної команди з відчуттям відповідальності. Гру збірної Ізраїлю тренерський штаб розібрав так само детально, як і виконання тих суперників, з якими ми зустрічаємося у відбірному циклі. Не буде перебільшенням сказати, що підготовка до цієї, хай і товариської, зустрічі була дуже серйозною. Відомо, що ізраїльтяни зіграли з командою Португалії внічию 3:3 у відбірному матчі до чемпіонату світу. Ми дивилися цю гру і знали, чого очікувати від них. Звісно, що у Києві, перед своїми вболівальниками,  нам хотілося  показати і гарну гру, і при цьому досягти перемоги. Тому настрій був стовідсотковий. Усі гравці були максимально налаштовані показати своє вміння і готовність, адже за підсумками таких ігор тренери роблять висновок щодо готовності футболіста виступати у вересневих матчах, що, як відомо, будуть складними й вирішальними.

- Як би ти оцінив взаємодію наших гравців у цьому товариському матчі?
- На міг погляд, всі показали себе дуже добре. Кожен гравець демонстрував зарядженість на боротьбу і відпрацьовував у кожному епізоді. Дивлячись один на одного, ми  не хотіли програти жодного єдиноборства. Відчувалося,  що всі хотіли перемогти. Це бажання сильно згуртовує команду.

- Попереду − дві важливі зустрічі однакової турнірної ціни: у кожній необхідно досягти максимального результату. Однак суперники - полярно протилежного класу. Сан-Марино з двома іншими збірними ділить останнє місце у рейтингу ФІФА. Чи означає це, що гра у Львові буде для нас легкою прогулянкою?
- Я би так не став говорити. Навпаки, якщо розслаблено підійти до матчу, можна наштовхнутися на неочікувані складнощі. А футбол не вибачає зверхності і браку концентрації. Краще остерігатися таких думок і настроїв. Тому зараз ми маємо забути про те, що гравці Сан-Марино не набрали жодного очка, а підійти до матчу з ними так, наче вони - лідери групи. Вирішуючи ігрові завдання поступово:  спочатку Сан-Марино, а вже потім − Англія, ми повинні при цьому думати про те,  як досягти високого рівня гри вже у першому матчі. Інакше будемо не готові до другої гри. Як не крути, до зустрічі з сан-маринцями маємо підійти серйозно. Тож на прогулянку  у Львові годі сподіватися.

- Матч з англійцями − це протистояння з досвідченим суперником, загартованим вирішальними іграми.  Наш конкурент  знає  як демонструвати волю до перемоги саме у такі складні  моменти. Відтак, крім відсутності травмованих і налагодженої гри, нам знадобиться ще щось для досягнення бажаного результату. Що це, на твою думку?
- Хотів би згадати один епізод. Перед матчем із Чорногорією чимало людей не вірили у те, що ми зможемо досягти такого блискучого результату. Напевне, є скептики й зараз. Але хочу Вам сказати, що у футболі немає цілей, яких не можна досягти. Якщо на полі є самовіддача і взаємозамінність, а команда виконує тактичну ідею тренера,  такій команді нічого не страшно. Головне − має бути переможний дух і віра у себе. Якщо ці якості є, колектив стає одним цілим. А Михайло Іванович знає як згуртувати колектив. От саме цей фактор й буде нашим козирем у грі.

- Михайло Фоменко  постійно викликає тебе на збори національної команди. Довіра тренера − найважливіший момент у відносинах з тренером для  будь-якого гравця…
- З Михайлом Івановичем ми свого часу працювали у сімферопольській «Таврії» два з половиною роки. Для нього не є секретом, що я віддаю  грі все, що у мене є. Очевидно, він знає це і тому викликає мене. Крім того, особисто для мене виклик до збірної України − це особливе відчуття. Після десяти років життя тут, я не відчуваю себе чужим. Ця країна − дуже близька мені. І я дуже хочу, аби ми пробилися на чемпіонат світу.

- Символічний  момент  − той факт, що чемпіонат світу відбудеться на твоїй батьківщині.  Кому-кому,  а тобі  ймовірність поїздки на домашній мундіаль  має додавати незрівнянного натхнення …
- Не стану заперечувати. Це дуже важливо для мене особисто. Але у першу чергу − це має значення для України. Якщо нам вдасться цього досягти,  я навіть слова зараз не знайду, щоби охарактеризувати що це буде! У нас є реальний шанс вийти на чемпіонат світу. Ми маємо вірити у те, що можемо цього досягти.

- Попередні матчі з командою Англії доводять, що ми можемо на рівних протистояти цій команді. Які твої враження від ігор з британцями, за якими ти спостерігав збоку?
- Це власне те, про що я говорю. Перед такими іграми завжди багато ажіотажу й побоювань. Люди навколо кажуть: «Ой, це ж Англія». Але гра розпочинається зі стартовим свистком. І якщо збірна України буде демонструвати самовіддачу, якщо у нас буде висока колективна швидкість, а ми, як і в попередніх матчах, будемо стояти один за одного, повірте, збірній Англії буде дуже складно. Такі ігри виграються до початку матчу. Дуже важливою є психологія: як ти налаштуєшся на гру, так і зіграєш.

- А додатковим гравцем стане уболівальник…
- Так, нам було дуже приємно, що попри таку сильну зливу, що випала перед грою з Ізраїлем, нас прийшли підтримати стільки вболівальників. Тому не сумніваємося, що на матчах із Сан-Марино та Англією буде аншлаг,  і це стане додатковим плюсом для нас.

ФФУ