Вища ліга: здорова першість чи штрафбат?

„20” грудня 2006 року                            №____

Президенту Об’єднання футбольних клубів

Професіональна футбольна ліга України

п. Сафіулліну Р.С.

Засобам масової інформації

Вища ліга: здорова першість чи штрафбат?

Відкритий лист

По закінченні першого кола чемпіонату України клубам-учасникам змагань доводиться рахувати не лише очки у турнірній таблиці, але й, вже за сумною традицією, збитки, завдані їхнім бюджетам просто таки "драконівськими" штрафами з боку Професіональної Футбольної Ліги. І все б нічого, якби штрафи ці було накладено "по ділу", за очевидні проступки, а головне - згідно РЕГЛАМЕНТУ змагань, себто покарання були б юридично обґрунтовані.

Утім, справедливістю й відповідністю Регламенту штрафні санкції, накладені не лише на "Карпати", навіть не "пахнуть". У працівників клубу „Карпати” викликають велике занепокоєння певні аспекти діяльності ПФЛ, і, зокрема, перетворення Бюро ПФЛ з органу по „оперативному вирішенню питань, що виникають у ході проведення змагань, на основі вимог чинного законодавства України, нормативних документів ФІФА, УЄФА, ФФУ та ПФЛ”, як передбачено Регламентом, у карально-репресивну машину найгіршого штибу. І найстрашніше те, що посилюється тенденція правового нігілізму у праці цієї машини з абсолютним ігноруванням або ж вільним, що не має нічого спільного з юриспруденцією, трактуванням визначеного для неї правового поля, зокрема, „святая святих” футбольного життя – Регламенту, який розробляється і приймається самою ж ПФЛ.

Щоб не бути голослівними, наведемо швидкий аналіз ряду рішень Бюро ПФЛ стосовно ФК „Карпати” впродовж останнього часу.

4 листопада 2006 року через снігову бурю у Львові арбітром матчу І.Подушкіним було прийнято рішення про відміну матчу „Карпати” – „Арсенал”. На своєму засіданні 7 листопада Бюро ПФЛ визнає форс-мажорність обставин та правомірність відміни матчу (!), і в той же час штрафує (!!!) ФК „Карпати” на 1000 у.о. “за відсутність необхідних матеріалів та відповідних пристроїв для нанесення якісної розмітки футбольного поля при несприятливих погодних умовах ... (відповідно ст. 11 Регламенту та пп.1.18 ст.16 та п.6 ст.17 Дисциплінарних правил ФФУ)”.

Уся внутрішня змістова суперечливість рішення, його протиріччя зі свідченням делегату матчу, а також фактичною стороною справи - з метою наведення розмітки використовувався дрібний водонерозчинний гумовий гранулят чорного кольору, спеціально призначений для таких робіт, тьмяніє перед її юридичною стороною.

Працівниками клубу було вивчено наведені положення Регламенту, Дисциплінарних правил та усі нормативні документи, на які вони посилаються аж до „Правил гри у футбол”, і ніде не знайдено ніяких загальних чи спеціальних вимог до технології наведення розмітки, а єдиною вимогою до самої розмітки для проведення гри є наявність „чіткої та незмивної” розмітки поля (п.23 Статті VI “Вимог до стадіонів при проведенні змагань з футболу”). Саме ж Бюро ПФЛ ствердило форс-мажорність обставин. Тож і до сьогодні ми не знаємо, за що і, головне, НА ЯКІЙ ПІДСТАВІ, нас оштрафували?

Окремою притчею во язицех є ставлення Бюро ПФЛ до так званих „піротехнічних засобів”, від якого системно страждає значна кількість клубів України. Міркування стосовно самого факту їх вживання на стадіонах є предметом іншої частини цього листа, тут же і далі поговоримо про сторону юридичну.

Як легко пересвідчитись, ані Регламент, ані Дисциплінарні правила не містять жодних положень, на підставі яких можна було б штрафувати за використання піротехнічних засобів. Після неодноразових санкцій „За незабезпечення громадського порядку на стадіоні” ми таки вирішили знайти оті підстави, і працівники ПФЛ скерували нас до п.43 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2004 р. з такою кудлатою назвою „Про затвердження порядку забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів”. Чи слід було нам дивуватися, що, вимагаючи „недопущення пронесення на територію стадіону” піротехнічних засобів, цей пункт чітко ВІДДІЛЯЄ їх від поняття „будь-яких предметів, що можуть бути використані для порушення громадського порядку”? І, відповідно, впродовж понад двох років (!) ПФЛ елементарно не спромоглася привести Регламент до вимог названої Постанови, а, отже, неправомірно накладає санкції на підставі невідповідної нормативної бази?

А це приводить до відвертого маразму, коли „порушенням громадського порядку” 11 грудня 2006 року Бюро ПФЛ оголосило випадок, коли один уболівальник запалив один піротехнічний засіб, а коли той догорів у нього в руках, спокійно загасив! За таке „порушення громадського порядку”  ФК „Карпати” повинні сплатити 500 у.о.? Що тоді говорити про кваліфікацію на Бюро ПФЛ самого поняття піротехнічних засобів? Під час матчу „Карпати” – „Динамо” львівські уболівальники запалили вироби, котрі товарним специфікатором класифікуються як тортові свічки, і на упаковках яких вказано „виріб призначається для використання у закритих приміщеннях”. 28 листопада 2006 року Бюро ПФЛ визнало їх піротехнічними засобами на підставі ... візуальних вражень! І сміх, і гріх...

Якось навіть незручно після описаного наводити повсюдно утверджену юридичною практикою норму пункту 3 Статті 9 Дисциплінарних Правил  „Дисциплінарна санкція повинна застосовуватися з урахуванням усіх обставин справи, зважаючи на факти порушень та факти, що звільняють від відповідальності, характеристики особи, на яку накладається санкція, бути спільномірною протиправному вчинку та мірою запобігання порушенням у майбутньому” (підкреслення – наші). Де там Бюро ПФЛ аж до таких сентенцій?

Узагалі питання недолугості нашого футбольного Регламенту, що розробляється ПФЛ, вже набило оскомину. На початку 2006 року, напередодні матчів 1/2 фіналу Кубку України з футболу ФК „Карпати” звернувся до ПФЛ з листом, у якому давалося розлоге і вичерпне юридичне обґрунтування того, що існуючі формулювання Регламенту допускають участь у матчах Кубку за команду першої ліги „Карпати” до 8 футболістів-легіонерів, а не до 3, як передбачено стосовно матчів Першості України у першій лізі. Зі сторони ПФЛ не поступило ніяких спростувань викладених обґрунтувань, натомість було заборонено використовувати більше 3 футболістів-легіонерів з мотивацією неможливості внесення змін до Регламенту у процесі розіграшу. Після чого наше обґрунтування було використано для внесення змін до відповідних статей Регламенту на поточний сезон!

Згідно наведених на веб-сайті ПФЛ протоколів засідань Бюро ПФЛ лише за жовтень 2006 року накладено санкцій на загальну суму 21 300 у.о., а за листопад 2006 року – на 48 300 у.о.! І це не враховуючи автоматичних обов’язкових внесків за жовті та червоні картки, котрі не потребують спеціальних рішень!

Абстрагуючись від справедливості цих покарань (предметно це розглядалось вище), хочеться запитати: куди з "закромів" ПФЛ пішли ці гроші? Чому організація, що є дітищем професійних клубів України, не працює прозоро, не вважає за потрібне регулярно оприлюднювати фінансові звіти щодо використання "штрафних" коштів? Чому, зрештою, ПФЛ не скерує нарешті ці гроші на створення потужного юридичного відділу, який апріорі мав би бути найпотужнішою ланкою цієї організації? Юридичного відділу, який би нарешті створив Регламент, а не "відписку", трактувати яку можна як завгодно. Відповідь напрошується єдина: вільне трактування діючого недосконалого Регламенту просто вигідне ПФЛ. Коли за одне і те саме порушення накладаються абсолютно різні штрафи, коли поняття у Регламенті узагальнені, а "пришивають" їх до "справ штрафників" виключно на розсуд Бюро ПФЛ, яке останнім часом стало такою собі істиною в останній інстанції, покликаною лише карати. Причому карати з відсутністю логіки і кричущими протиріччями у рішеннях.

Можна сидіти в ролі всемогутнього арбітра, на підставі особистих візуальних вражень „казнить и миловать”, можна тихенько і системно „рубати капусту” у вигляді незчисленних потоків „у.о.” До слова, а чому саме „у.о.”? У нас хіба немає національної валюти? За великого бажання будь-який кваліфікований юрист скасує усі штрафні санкції ПФЛ, адже вона (Ліга) застосовує не національну, а взагалі неіснуючу валюту!

Непевні і неточні формулювання у штрафних "вироках" ПФЛ породжують недовіру до цієї організації з боку професійних клубів. Яким же чином українським клубам розвивати популярність, видовищність вітчизняного футболу й загалом фан-руху, якщо ПФЛ за кожен крок вправо-вліво справно накладає штрафи? Чи, накладаючи жорсткі заборони, ПФЛ хоче перетворити трибуни стадіонів на філармонійні та кінозали під час перегляду академічних концертів чи документальних фільмів? Навряд чи на таких засадах коли-небудь вдасться розвинути бізнес-аспект футбольної діяльності. Футбол – емоційне видовище, воно забезпечує значний необхідний викид емоцій навіть у соціальному аспекті, і найбільш мудрою та послідовною позицією було б формування задовільних але безпечних форм та рамок такого викиду.